Перший виправдальний

Всі добре знають образ Феміди — сувора панна з пов'язкою на очах. Утім щодо українських суддів личить зовсім інший «зоровий» образ — ворон воронові ока не клюне. Носії мантії в Україні стали у кругову поруку, блокуючи різні спроби очистити суддівський корпус. Дуже показовим у цьому розрізі є виправдальний вирок для судді Києво-Святошинського районного суду Київщини Владислава Лисенка, який отримав «прощення» у невинній, на перший погляд, справі — звинуваченні у позбавленні водійських прав учасників «Автомайдану». Це перший виправдальний вирок для суддів, що долучилися до переслідування учасників Революції гідності.

Вердикт показовий і в сенсі самого факту, і в сенсі обґрунтування для виправдання судді. Скажімо, адвокати сімей Небесної сотні певні, що рішення готувалося у «мозкових штормах» на найвищому рівні суддівських ієрархій і є одним зі способів самозахисту здискредитованої української Феміди. А вторований на цьому процесі шлях надалі можна використовувати для інших суддів, уже, можливо, у гучніших та одіозніших справах.

Суддя Лисенко (праворуч) покарання уник

Передісторія з переслідуванням «Автомайдану» добре відома: автоінспектори за вказівкою влади штампували сфабриковані протоколи на водіїв, машини котрих «засвітилися» під час пробігу до резиденції Віктора Януковича «Межигір'я». Здебільшого штрафні документи виписували на власників транспорту через те, що авта не зупинялися на вимогу правоохоронців. Надалі ці пакети передавалися до суду з наміром вилучати водійські права, щоб унеможливити участь активістів у «Автомайдані» і віднадити від цього інших. Доходило до курйозів (насправді на той чай не таких і веселих): один і той самий інспектор міг написати десятки протоколів, перебуваючи водночас на різних ділянках траси; карні документи укладалося на водіїв, котрі в зазначений час не перебували в колоні біля Межигір'я тощо.

Всі ці курйози цілком серйозно і «проковтнув» суддя Лисенко, який постановив позбавити водійських прав на піврічний термін активіста Ігоря Овдея, що брав участь в автопробігу до резиденції Януковича 29 грудня. Із десятків, сотень подібних справ — до речі, той-таки Лисенко позбавив прав аж 12 майданівців — саме справа Овдея є показовою, бо суддя Лисенко ще тоді, зі слів адвокатів, зізнався: репресивні рішення ухвалюються під тиском.

Цікаво, що в суді над Лисенком — а справу розглядав суддя Святошинського районного суду Сергій Дячук — пролунало підтвердження: рішення про позбавлення водійських прав активіста було несправедливим, а суддя у 2014-му помилився. Здавалося б, якщо «танцювати» від цього факту, то покарання для носія мантії буде неминучими. Але, згідно з вимогами Кримінального кодексу, державне обвинувачення мусило б довести, що суддя ухвалював завідомо несправедливе рішення і мав злий умисел. Довжелезний виправдальний вирок, що його зачитали у квітні в Святошинському суді, саме цьому здебільшого і присвячений: твердженню, що суддя помилився, але помилився без зла.

Адвокати з висновком судді категорично не згодні. Роман Маселко — відомий правник, що захищає майданівців іще з Революції гідності, а нині також представляє інтереси сімей Небесної сотні — у 2014 році виборював водійські права (а ширше і точніше кажучи, права людини) для учасників «Автомайдану». Він розповідає про епізод, який свідчить про те, що суддя Лисенко усвідомлював несправедливість схвалюваного рішення, а отже, воно було завідомо неправосудним.

«У чому особливість цієї справи, — коментує Роман Маселко. — У тому, що суддя Лисенко виходить і каже мені особисто: "Я розумію все". Можливо, він навіть вибачився. Каже: "Але я не можу винести інакше рішення, тому що мені завтра підкинуть гроші і посадять". Коли ж я його почав переконувати про необхідність винести законне рішення, він сказав: «Я йду пораджуся до голови суду і після цього винесу рішення"».

Автопробіг до резиденції Януковича

Маселко пригадує, що суддя виглядав направду стривоженим і переляканим. «Справді, на них тиснули. Реально, Лисенко боявся – я бачив цей страх у його очах. Йому було незручно, але він боявся не виконати вказівку. Ці вказівки могли мати різну форму. А декотрі судді самі собі це вигадували – вони розуміли, що це [репресивне рішення] потрібне. І якщо вони цього не виконають, то буду якісь наслідки. Може, за суддею були якісь гріхи, якісь попередні справи… Ключовим є інше: він чітко розумів, що робить», – наполягає Маселко.

Справді, справа Лисенка на тлі інших виглядає дріб'язковою. Втрата водійських прав – це, врешті решт, не насильство, не арешт, і на тлі інших епізодів репресій цей виглядає другорядним. Тим більше, що носій мантії картав себе за рішення. Та, не зважаючи на те, що суддя провадив з учасниками «людські» переговори і намагався схилити до емпатії, адвокати «майданівців» є категоричними: суддям – у тому числі й судді Лисенку – не слід пробачати тих рішень. 

«Це на перший погляд здається, що водійські права – якась дріб’язкова річ. Ключовим є інше. Суддя пішов на неправосудне рішення, знаючи, що людина є невинною. Якби Майдан тривав, і подібному судді довелося розглядати інші справи, наприклад, про ув’язнення учасників революції – чи є у вас сумніви, якими були б ці рішення? Всі злочини проти людей на Майдані базуються на принципі безвідповідальності. Хто би що не робив, він був упевнений, що не отримає покарання. Саме тому ми ведемо цю справу, щоб це виправити», – аргументує Маселко. На його думку, справа проти Лисенка важлива ще й тим, що виводила б «кейс» на ґлобальніший рівень — на осіб, котрі чинили тиск на суддівський корпус.

У процесі над суддею Лисенком пан Роман мав процесуальний статус свідка, а не адвоката, бо свідчив про епізод із «зізнаннями» носія мантії. Проте Святошинський суд потрактував покази пана Романа в доволі специфічний спосіб. По-перше, «цеховий» колеґа Владислава Лисенка Сергій Дячук відкинув свідчення Маселка з приводу відвертої розмови з суддею як бездоказові. Їхній «майданівський» діалог не мав сторонніх свідків, і сам суддя його теж не підтвердив. Зате святошинський суддя не раз апелював у квітневому вироку до інших показів Маселка — тих, де адвокат говорив якраз про «людське» ставлення судді Лисенка до учасників автопробігу. Саме це, на думку «судді над суддею», є одним з доказів того, що Лисенко не мав злого умислу щодо активістів.

«Свідок Маселко Р.А. визнав і таке. Під час судового засідання у справі Овдея І.В. поведінка судді Лисенка В.В. була спокійна, він був ввічливий, ставився з розумінням до учасників процесу, порадив, щоб свідки написали свої покази в письмовій формі. Суддя прислухався до показів свідків, уточнюючих питань не задавав, навіть склалось враження, що суддя довіряє показам свідків і не ставить їх під сумнів. На його погляд, суддя був налаштований прийняти рішення на користь Овдея І.В., своїми діями (порада про письмові показання свідків) давав підстави на це надіятися. Суддя Лисенко В.В. згідно із правилами суддівської етики поводився дуже позитивно, аніж інші судді, в діях судді не було упередженого ставлення до них та свідків, відтак підстав для відводів не було. Сам судовий процес тривав не довго (30–40 хв), як захисник він, свідок, був впевнений, що суддя винесе правомірне рішення, його, захисника, ніхто у правах, в тому числі задавати питання свідкам, не обмежував... Отже, прозорий і відкритий розгляд справи в судовому засіданні з дотриманням принципів змагальності, рівності сторін, належна і неупереджена поведінка судді в судовому процесі, є у даному випадку достатніми ознаками правосудності судового рішення», — ідеться у виправдальному вироку.

Адвокат Віталій Титич, який представляв на процесі інтереси потерпілої сторони, зазначає, що суд попросту перекрутив покази Романа Маселка. «Маселко чесно сказав, що суддя дійсно спілкувався з учасниками процесу, повідомив про тиск на нього. Ніхто не скаржився, що суддя аґресивно поводився. Все це, на думку судді [Дячука], стало підставою для того, щоб стверджувати: суддя не допускав порушення», — обурюється Титич.

Адвокат Маселко (ліворуч) та суддя Лисенко (праворуч)

У прес-службі прокуратури Києва повідомили кореспондентові «Z», що сторона державного обвинувачення подала апеляцію на рішення Святошинського суду. Скарга пішла до столичного Апеляційного суду 6 травня; дату слухань наразі не визначено.

Проте адвокати сімей Небесної сотні, котрі об'єдналися в ініціативу «Адвокатська дорадча група», дуже скептично оцінюють позицію прокуратури у цьому процесі. «Замість того, щоб узяти цю доказову базу, належним чином її оформити і передати до суду, прокуратура нашвидкуруч усе це компонує і передає до суду в такому стані, що коли ми це побачили, то вже було зрозуміло: ця справа може бути в суді розвалена», — каже Роман Маселко.

Віталій Титич вживає брутальніший епітет щодо напрацювань прокуратури. «Справа, кажучи побутовою мовою, була зібрана, як якийсь мотлох. На першому підготовчому засіданні ми оголосили клопотання про повернення обвинувального акту з вимогою до прокуратури привести у відповідність процесуальні документи до вимог КПК. Обвинувачення мало можливість привести документи до ладу, в якийсь більш-менш зрозумілий стан, адже там були неналежні документи, неналежні копії, документи з інших справ. Це клопотання було заперечене і відхилене суддею Дячуком. Забігаючи наперед, виправдальний вирок у значній частині посилається якраз на порушення, допущені на досудовому слідстві», — зазначає Титич.

А щодо виправдального рішення суду, то воно написане направду «широкими мазками». База на виправдання пірнає глибоко в законодавство, міжнародні конвенції, попередні європейські та українські практики. Суддя Святошинського суду Сергій Дячук направду сильно старався — так, наче йдеться про важливий і для нього персонально «кейс». Зокрема, виправдання апелює до пункту 66 рекомендацій CМ/Rec (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, котрий постулює, що «тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості». Натомість судові помилки мають вирішуватися за допомогою апеляції. (Власне, у випадку з Овдеєм апеляція і була успішною: після втечі Януковича до Росії Ігоря відновили у водійських правах).

Віталій Титич каже у коментарі «Z», що рішення Святошинського суду написане так, наче над ним мізкував цілий сонм умів. Прецедент уторованою дорогою можуть використати і для інших суддів, звинувачених у порушенні 375 статті Кримінального кодексу — «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови».

«Суддя Лисенко пішов "пілотним проектом", — коментує Титич. — Таких суддів, котрі виносили рішення стосовно учасників Майдану (акції «Автомайдану», незаконні затримання, перешкоджання проведенню мирних акцій) є біля ста осіб. І на цьому "кейсі" судді Лисенка відпрацьовується алгоритм, уже повністю узгоджений з усіма і за всіма можливими обвинуваченими. Зараз ідеться не про конкретного суддю Лисенка — є фактично вся суддівська спільнота, котра розуміє, що прецедент 375-ї статті серйозно загрожує її подальшому спокійному існуванню. На тлі того, що так звана люстрація, всі інші процеси з метою так званого очищення судової влади провалилися, то притягнення конкретного судді до кримінальної відповідальності, на нашу думку, — єдиний механізм, як змусити суддів [до справедливості] через страх».

Залишається ще один спосіб повернути суддю Лисенка у статус обвинуваченого – управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури під керівництвом Сергія Горбатюка провадить загальну справу щодо репресій проти майданівців. Ця робота розгортається в ширшому масштабі, зі спробами систематизувати всі порушення, намаганням зачепитися за організаторів і замовників. Адвокати сподіваються, що в цій справі знайдеться місце і для Владислава Лисенка.

Втім, Роман Маселко вважає, що було би дуже добре для оздоровлення суддівської системи, якби суддів хай і не карали, то принаймні садовили на лаву обвинувачених. «Кожен суддя має пройти через аналогічну процедуру. Так, він може отримати виправдання. Але він мусить стати перед судом, посидіти на лаві підсудних, під присягою дати свідчення, бажано перед телекамерою. Гадаю, що після того багато суддів серйозно замислювалися б, перш ніж ухвалювати свої рішення», – вважає Маселко.

Наостанок — ще одна важлива деталь. Сергій Дячук, що виправдав суддю Лисенка, головує на процесі у справі масових розстрілів на Майдані 20 лютого 2014 року. Наразі не випадало нагоди закинути йому щось неґативне через розгляд цієї резонансної справи. Проте квітневе рішення Дячука породжує тривогу на перспективи справи. Ворон воронові ока не клює…