Радко Мокрик

Політичні та суспільні процеси в Росії останнім часом справляють враження, що в Кремлі таки вирішили уподібнитись орвелівському Великому Братові. Нові антитерористичні закони (тзв. «Пакет Ярової»); єдиноправильне державне трактування історії; численні судові процеси з приводу поширень у соціальних мережах. Наступним логічним кроком було б заснування Міністерства Правди.

 

 

Наприкінці червня парламент РФ ухвалив пакет антитерористичних законів, які днями підписав президент Путін. При тому більшість із цих нормативних актів важко поєднати з узвичаєними уявленнями про права людини. Для прикладу, один із законів зобов'язує мобільних операторів зберігати дані про дзвінки між абонентами протягом трьох років. Зміст розмов та листування має зберігатися протягом шести місяців. Особливу увагу російські законодавці приділили спілкуванню своїх громадян в Інтернеті та соціальних мережах. За заклики до терористичної діяльності росіянам загрожує вирок від п'яти років позбавлення волі. Досить цікавою є й саме визначення «терористичної діяльності». Новий закон її визначає як «заклик до викрадення літака, морського судна, заклик до розправи над представником державної влади, заклик до насильницької зміни влади..». За те, що громадянин не поділиться інформацією про діяльність потенційної терористичної організації, йому загрожуватиме однорічний тюремний термін. Згідно з цією поправкою — судити можуть і 14-річних. Можна лише собі уявити, який широкий простір для зловживань і маніпуляцій створюють такі закони в сучасних російських реаліях. Якщо росіянин у соціальній мережі натрапить на якийсь нехитрий лозунґ типу «Досить з нас Путіна!» і не почне тремтячими руками набирати номер поліції — йому спокійно можуть «пришити» справу. Справа Павліка Морозова процвітає. Зрештою, російському обивателю до цього не звикати.  Характерно, що ці законодавчі ініціативи охарактеризував як «орвелівські» відомий поборник прав людини в сфері інформації Едвард Сноуден.    

 

Останнім часом активізувалися не лише законодавчі органи нашого північного сусіда. Судова система з усіх сил намагається не відставати. Вельми цікавий судовий процес відбувся нещодавно в Пермському краї РФ. Місцевий мешканець Владімір Лузгін дістав 200 тисяч рублів штрафу за поширення в соціальній мережі статті «15 фактів про бандерівців, або Про що мовчить Кремль». Проте не бандерівці були проблемою в тому судовому процесі. Російський суд постановив, що Лузгін поширював «завідомо неправдиві дані щодо СРСР», маючи на увазі, що в тій статті стверджувалося, нібито СРСР у вересні 1939 року напав на Польщу і в такий спосіб розв'язав разом з Німеччиною Другу світову війну. Мовляв, Нюрнберзький трибунал у своєму рішенні такого факту не встановив, тому такі заяви — наклеп на СРСР.   

 

Абсурдність такого твердження з історичної точки зору сумнівів не викликає. Проте особливої уваги заслуговує й сам перебіг процесу. Експертом на суді виступив декан історичного факультету місцевого університету, який підтвердив, що такі твердження «не відповідають узвичаєним міжнародним позиціям». Свідком виступив також і батько Лузгіна, який підтвердив, що син активно критикував сучасну політику Росії щодо України (sic!). Захисники обвинувачуваного намагались довести, що він не читав вирок Нюрнберзького трибуналу — тому не міг адекватно оцінити текст статті. На нещастя для Лузгіна, його «добив» шкільний атестат. Четвірка з історії довела, що він достатньо добре володів історичним матеріалом, для того щоб розуміти, хто на кого насправді напав у вересні 1939 року.  

 

Варто визнати, що в цьому випадку російський суд спрацював, за доброю традицією, як найгуманнішим суд у світі. Нещодавно в місті Твєрь місцевий інженер Андрєй Бубєєв був засуджений на два роки і три місяці позбавлення волі за поширення Вконтакте статті «Крим — це Україна». Як виявляється, штраф, нехай і велетенських розмірів як для російської периферії, — це не найгірше, що може спіткати людину, яка насмілилась у Росії мати власну думку.

 

Очевидно, що всі ці випадки — це кроки на єдиному шляху, яким веде Росію її керівна верхівка. Обмеження елементарних прав людини продовжується і посилюється. На щастя, тепер в росіян є залізний арґумент: боротьба з тероризмом, а отже, спільним ворогом. Така боротьба потребує жертв. Водночас Росія залишається у стані постійної зовнішньої загрози — ворожі війська НАТО, непередбачувана Туреччина, «фашистські» режими ближнього зарубіжжя. В таких умовах вільні фантазування на політичні чи історичні теми — неприпустимі. Росія має бути пильною, а росіяни неодмінно мусять згуртуватися навколо сильного лідера і повністю йому довіряти. Навіть якщо доводиться заперечувати аксіоматичні історичні істини. Російському керівництву не звикати називати чорне білим, а біле — чорним. Тільки от що робити, коли завтра вождь вирішить, що 2×2=5?

 

 

Радко Мокрик

 

13.07.2016