Статейка під сим заголовком в нинїшнім числї нашого дневника є коротким рефератом з викладу з области фільософії війни, який недавно виголосив д-р Степан Балей, старанєм "Академічної Громади", в сали "Сокола".
Хоча війна не сприяє теоретичним дослїдам, а сим самим і фільософи, появило ся підчас теперішної війни багато книжок і статей, які власне нинїшну війну розглядають з фільософічного боку. При тім автори тих статей старають ся головно віднайти змисл теперішної війни, а опісля також війни в загалї.
Слово змисл, що відповідає нїмецькому "Sinn", є тепер доволї часто уживаним терміном у нїмецьких фільософів. Значінєм своїм воно зближаєть ся до "розумної цїли", одначе змисл можуть мати і такі річи і явища, про які не знаємо, чи їх призначенєм є сповняти якусь цїль. І так можна говорити про змисл у природї явищ. І таких, як смерть, в тім значіню, що смерть, усуваючи зі світа одні форми, тим самим робить місце для нових. З другого боку факт, що форми житєві є ограничені в своїм істнованю, надає тим формам історичну вартість.
Шукаючи змислу річий, фільософія продовжує те, що робить вже і широкий загал людий, який, стаючи перед новим явищем, шукає завсїди зрозумілого змісту тих річий. Се видно і на теперішній війнї.
Кожда з воюючих сторін хоче віднайти в теперішній війнї змисл, з яким вона могла би погодити ся. І так пробують обі сторони надати теперішній війнї змисл сим способом, що уважають її конечною обороною свого істнованя, загроженого другою стороною. В сїм значіню кожда з воюючих сторін бачить вину війни у противника, а себе вважає стороною зачіпленою. "
Істнує дальше проба надати теперішній війнї инший змисл, а саме бачити в нїй змаганє двох противних систем культури: системи строгoї мілїтарної орґанїзації з системою індивідуальної свободи і самоозначеня. Сей змисл xoтять підложити теперішній війнї Французи і Анґлїйцї. Нинїшна війна не є в дїйсности спричинена противенствами культури, одначе ті противенства всеж таки заострюють війну. З другого боку знова війна впливає на се, що воюючі народи старають ся ясно означити ті культурні вартости, які вони вносять у світ і протиставити їх культурі инших народів. Так через війну культурні тенденції, що в мирних часах розвивали ся дуже повільну освідомлюють ся скріпляють ся.
Вкладаючи в війну змисл противенства культур, тим самим стаємо на точці загальній, яка питанє про винних у воєннім конфлїктї лишає зовсїм на боцї. Такий загальний змисл силкуєть ся дати теперішній війнї між ин. Берґсон, який причину її бачить головно в тім в останнїх часах розвитку людства витворила ся диспропорція між розвитком технїки і розвиткові внутрішної, етичної культури людства.
Згадане явище прискореня війною розвитку тенденцій і стремлїнь, що в завязку істнували уже перед війною, їх ясне скристалїзованє і усвідомленє, доконуєть ся не лиш в области культурних вартостей, а є воно явищем загальнїйшим, слїдним на всїх областях житя народів. Такі прискорені процеси замітні у псиxiцї народів у симпатіях і апатіях, з якими народи взаїмно до себе відносять ся. (Зближенє австрійсько-нїмецьке, противенства нїмецько-анґлїйські і австрійсько-італїйські). Те саме дїєть ся в области економічно-полїтичній. Ідея середне-европейськогої бльоку початками своїми сягає в передвоєнні часи, але аж війна дає їй живу силу і конкретні форми. Так отже ідея, що може надати змисл війнї, кристалїзуєть ся ясно що-йно підчас війни самої.
Значить, змиєл війни є чимсь, що перед війною не завсїди можна було предвидїти, що або усвідомлюють ся ясно підчас війни або евентуально аж по війнї. Що йно історія може, дивлячи ся поза себе, робити висновки про змисл воєнних подїй.
Факт, що війнї можна підложити ріжнородний змисл, є причиною, що деякі фільософи признають їй в історії людства окреме завданє, яке оправдує істнованє війн, як чинника позитивного. Війна має за задачу подібно як буря усувати все старе, зморшавіле і силою робити дорогу для нових житєвих форм, які мирною дорогою нїколи не зєднали би собі відповідного їх вартости становища. Погляд сей, що сягає ще часїв Геркалїта, має нинї численних приклонників (Сompers, Scheler).
Одначе з сього не виходить, що людство не має обовязку стреміти до сього, щоби усунути війну, як чинника розвязки міжнародних і міждержавних відносин. Bce-ж таки маємо з сего висновок, що коли війна в дїйсности сповнює в людстві ріжні задачі, то усуненє її не є легкою річю; треба подумати про се, як ті трудности, які розвязує війна, дали ся би розвязати так, щоби вони в загалї не доходили до форми такої острої крізи, з якої вихід мусить бути чимсь насильним.
З війною теперішною вяжуть і Українцї якийсь змисл, так що роблять усї народи. Се і поява в житю народів нормальна і додатна. При тім одначе кождий нарід, так само, як і український, мусить бути приготований на се, що змисл, який він підсуває якимсь фактам, може показати ся нестійним, що розвій подїй опрокидує якийсь мнимий змисл фактів. Завданєм живого народу в такій евентуальности є — не ограничати ся на розчарованю, а відповідно до дїйсних обставин підкладати подїям новий змисл і сим способом витягати з них науку на будуче.
[Дїло]
25.06.1916