Росія не є тією країною, якою її вважають. Її економіка менша, ніж Південної Кореї. Її народ бідніший за казахів. Вона поступається Фінляндії в технології. І має менший військовий бюджет, ніж має Саудівська Аравія.
Для більшої частини XX століття дії і думки Москви мали значення від Гавани до Ханою. Згодом, з розпадом СРСР, залишився розвалений каркас країни. З падінням Берлінської стіни впав і статус Росії у світі.
П'яненький Борис Єльцин був гідним представником країни, чия середня сподівана тривалість життя внаслідок занепаду впала на шокуючі п'ять років. Були перевороти, промислові колапси, ширилась корупція і зменшувалися кордони. Після поколінь страху перед совєтським ведмедем Захід гладив тепер його по голові, надсилав якусь допомогу і дивився зі сподіванням на зростаючу потугу Бразилії, Індії і Китаю.
Але сходження до влади Владіміра Путіна позначило кардинальні зміни в долі Росії. Бачення Росії світом почало змінюватися. Часто до пояса голий лідер свідомо культивував новий бренд, для нього самого і для країни. Путінська нова Росія стала країною, що знову мала значення.
Росія прийняла Олімпійські ігри, дала Грузії по носі, забрала собі Крим, напала на Україну, запустила бомбардувальники через повітряний простір НАТО, збудувала військові бази в Арктиці і загалом грала м'язами й позувала, як намащений олією підстаркуватий, але ще показний бодібілдер. І ми стали віддавати йому щораз пильнішу увагу, не помічаючи перестарілого волоцюгу, що сховався тут-таки за сценою. А як придивимося ближче, то будемо майже шоковані.
Згідно з найсвіжішими даними Міжнародного валютного фонду, російська економіка є приблизно такого самого обсягу, як економіка Австралії, і трохи меншою, ніж Південної Кореї. Як експортер вона тепер менш важлива за Бельгію, Мексику і Сінґапур.
І вона бідна. Всесвітній банк оцінює ВВП Росії на душу населення нижче, ніж Литви, Екваторіальної Ґвінеї і Казахстану. В Росії за межею бідності живе пропорційно більше населення, ніж в Індонезії, Індії чи Шрі Ланці. Росія займає 67-ме місце у світі за Індексом конкурентоспроможності й 66-те — за ООН-івським Індексом розвитку людського потенціалу.
Ці економічні неприємності мають серйозні соціальні наслідки. Нині тут є менше лікарів, ніж десятиліття тому. Середня тривалість життя в Росії на дев'ять років менша, ніж у Сполучених Штатах, і зменшується далі. Коефіцієнт дитячої смертності у два–три рази вищий, ніж в більшості країн Західного світу. Рівень алкоголізму сьогодні є найвищим на планеті — утричі вищий, ніж в Північній Америці; а споживання алкоголю за останні 20 років збільшилося вдвічі. Тож не дивно, що російське статистичне аґенство «Росстат» визначило старіння і зменшення народжуваності як єдину найбільшу проблему, що стоятиме перед країною наступні 30 років.
Інтелектуально Росія є далекою цяткою у дзеркалі заднього виду. Колись шановані радянські університети навчали інженерів і докторів країн третього світу. Тепер ООН відводить російській системі освіти місце позаду майже всіх європейських країн — на одному рівні з освітою тихоокеанського острова Палау. Технологічний лідер, який запустив супутник, тепер виробляє менше патентів на душу населення, ніж Ісландія. Російські наукові публікації цитують рідше, ніж фінські.
Майже за кожним показником здоров'я, багатства і впливу Росію оцінюють нижче, ніж середні держави. Що у них ще залишилось? Переважно зброя і бомби. З 8 тисячами ядерних боєголовок Росія досі має на 700 боєголовок більше, ніж США. Вона займає друге місце в світі за бойовими літаками, військовими супутниками й атомними підводними човнами. З моменту приходу Путіна до влади в 1999 році Москва щороку збільшувала військовий бюджет.
Але навіть ці цифри оманливі. Згідно з даними, зібраними Стокгольмським міжнародним інститутом проблем миру, російський військовий бюджет є все ще менший, ніж Китаю та Саудівської Аравії. Згрубша він на одному рівні з Індією, Францією та Британією. І він удев'ятеро менший, ніж бюджет Пентагону.
Фактично, якби не Сирія, Крим і трохи старих боєголовок, Росія дістала б стільки ж світової уваги, як Словаччина чи Вельс. Не випадково, що саме з цими країнами Росія грала нещодавно в цьогорічному чемпіонаті Європи. В обидвох випадках результатом були гучні поразки Росії, попри те що країни-суперниці були за розміром відповідно в двадцять і в сорок разів меншими. Незважаючи на ці гучні поразки, які відкинули росіян на дно турнірної таблиці, російська команда та її фани все ж домінували в новинах.
Коли ми говоримо про єврочемпіонат, то згадуємо про російських хуліганів, що бушують на трибунах, атакують інших глядачів і навіть нападають на туристів у поїздах дорогою додому. Або ми дивуємося з войовничої відповіді з Москви, коли Ігор Лєбєдєв, заступник голови російського парламенту і високопоставлений чиновник російського футболу, офіційно написав у Твіттері: «Не бачу нічого поганого у бійках вболівальників. Зовсім навпаки, добре зробили хлопці, так тримати!».
Лєбєдєв засвоїв урок, якого навчив Путін: якщо ти не можеш змагатись на полі, зроби якнайбільше шуму за його межами. Росія так відстала економічно, технологічно, соціально і політично, що просто більше не відіграє жодної ролі. Але вона досі може привернути нашу увагу, і привертає.
Коли наступного разу російські танки рушать до кордону, нам треба серйозно за це взятися. Росія має багато танків (хоча менше, ніж Пакистан). Але нам також треба пам'ятати, що це не світова потуга. За більшістю показників це навіть не держава середнього рівня. Росія — це футбольний хуліган: бідний, п'яний і роздратований, що він більше не може виграти. Він може лише кидати пивні пляшки з дешевих місць на трибунах.
Скот Ґілмор — старший науковий співробітник в Munk School of Global Affairs, засновник некомерційного Building Market, колишній канадійський дипломат
Scott Gilmore
Putin’s Russia is a poor, drunk soccer hooligan
The Boston Globe, 22.06.2016
Зреферувала Христина Семанюк
29.06.2016