Чому нас манить футбол, а вболівальники поводяться так, як поводяться? Про соціологію гри зі шкіряним м’ячем розповів гіссенський дослідник Крістіан Наґло (Kristian Naglo).
Вболівальники збірної України. Фото: РБК-Україна
— Докторе Наґло, почнемо з карикатури: за м’ячем по маркованому газоні бігають 22 дорослих чоловіків, як маленькі діти, за ними стежить гувернантка, оснащена свистком та головною гарнітурою. На трибунах – карнавал, що супроводжується підлітковою поведінкою: яскраво розмальовані вболівальники співають, стрибають, а після певної кількості алкоголю задираються і, зрештою, б’ються.
— Ви назвали кілька важливих аспектів. Та питання, чому футбол є таким популярним, залишається відкритим. Мені видається, що однозначним є добре описаний в літературі факт: чимало людей самі грають і розуміють цю гру теоретично й фізично. Згрубша для футбольної гри вам не потрібне якесь особливе місце чи спеціальне оснащення: бляшанка легко замінює м’яч, її можна копати звичайними черевиками в браму будинку, що символізуватиме ворота – натомість в американському футболі чи поло вам знадобиться такий собі квазірицарський обладунок або кінь. Тобто більшість глядачів може оцінити те, за чим спостерігає. Це робить гру привабливішою. Історично важливими для популяризації гри, передусім в Англії, були також швидка комерціалізація та професіоналізація футболу, що розпочалися з другої половини ХІХ століття.
Безсумнівними є й ті обставини, які ви назвали. Під час гри панує «свобода» поводитися в певний спосіб, тобто робити те, що хочеться: сваритися та лаяти суперника чи рефері. Алкоголь, звичайно, відіграє важливу роль, це ми навіть зараз спостерігаємо. Невипадково, що команди розігрують Кубки – раніше їх наповнювали.
— Під час гри застоюється і накопичується агресія, чи не так? Всі ж перебувають в обмеженому просторі – на стадіоні, – де потрапляють в своєрідний власний світ.
— За певних обставин так, це має місце. Та на мою думку, тісний простір посилює сприйняття настрою. Ціле стає голоснішим, тоді вболівальники отримують так би мовити фізичне відчуття єдності. Вони співають одну й ту ж пісню і вдягнені однаково. А щодо агресії: мотиви піти на стадіон у людей є дуже різними, й, поза сумнівом, агресія також з-поміж них. Хтось потребує цілковитої свободи дій, аби зробити те, що в повсякденному життя зробити не може, просто кажучи, відірватися на повну, щоправда в певних межах.
— Та повернімося від негативного до позитивного, як спочатку.
— Що ж робить футбол особливо привабливим і живить відчуття задоволення? Це гра ногами – так гравці не можуть в повній мірі контролювати хід подій. Це робить гру різноманітною. І випадок відіграє важливу роль, незважаючи на всі намагання детально спланувати перебіг гри, розробити так званий план матчу.
— Що цікавого у футболі для соціологів? Взаємодія між гравцями, глядачами чи публікою й командою?
— Соціологи як науковці, що аналізують суспільство, цікавляться всіма цими запитаннями, адже так проявляються ідентичності. Окрім цього, на прикладі футболу можна наглядно пояснити, як утворюється команда та виникають конфлікти. Гра дає змогу продемонструвати, що футбол як спорт дозвілля є своєрідним світом неповного робочого дня. Учасники, незалежно від ролей (гравці, глядачі чи судді), потрапляють до цього світу лише час від часу. І цей світ футболу перетинається з іншими, наприклад з сільським чи релігійним і професійним, світами гравця. На взаємодії глядачів (публіки) з гравцями науковці зосереджуються відносно рідко, але зараз вона може стати цікавішою, адже протистояння глядачів і гравців спостерігаємо все частіше.
— Покиньмо на хвилинку поле гри і подивімося на «нарости» футболу: мерчандайзинг і хуліганський рух. Футбол став товаром. Це починається з колекціонування карток і стікерів.
— Мій син, якому три з половиною роки, збирає ці картинки; та в його віці ти погоджуєшся в принципі на все. Навіть у мій час альбоми були важливими, але не такі всюдисущі. З початку 90-их років ХХ століття гра сильно змінилася – вона стала глянцевим продуктом. Цей заразом і глобальний продукт знову й знову рекламують, щоб потім продати в усіх можливих сферах. Альбоми, на мою думку, засвідчують, наскільки добре це функціонує.
Тут можна провести паралель з рекламою якогось блокбастера, де система мерчандайзингу практично не прив’язана до змісту фільму, що став радше другорядним. Футбол продають як чисту гру з гравцями, що мають класні зачіски і тату, що поводяться круто і водночас обдумано й дисципліновано, – так представляють привабливий товар. Зображення хуліганів, що влаштовують безпорядки на трибунах, як ми зараз спостерігаємо у Франції, звичайно, його отруюють. Проте потрібно критично зауважити, що з початку 90-их років медіа визначають наше сприйняття гри як глянцу.
Фото: Nebojsa Markovic (фрагмент).
— Як можна описати цю «отруту» – хуліганів? Це проблемна частина суспільства?
— Члени хуліганських угруповань не завжди потребують «догляду», як безробітна молодь, вони належать до різних суспільних прошарків. Хуліганами стають цілком нормальні батьки, зокрема й адвокати – люди, яких можна описати радше вищим середнім класом, а не особами, в яких не склалося життя. Та правий радикалізм руху, що постійно зростає, відіграє важливу роль. Тобто потенціал розчарування та агресії може накопичуватися. За певних умов учасники хуліганських рухів хочуть битися, й бійки вони організовують у зв’язку з футбольними матчами, у них вони вивільняють свою агресію, нападаючи одне на одного згідно з певними відносно чіткими правилами. Водночас не потрібно переоцінювати цей феномен: хуліганські бійки відбуваються спорадично навколо певних подій, а потім їх роздувають у медіа.
— На чемпіонаті світу 1954-го та 1974-го цих людей не було.
— Хулігани виникли в Англії наприкінці 60-их – на початку 70-років. В принципі це дуже модерний рух, у якому, крім інших, проглядаються зразки архаїчної культури. Їм властива сильна лінія поведінки, певний дрес-код, а також кодекс дій під час бійок. У 80-их роках хулігани стали обговорюваною проблемою передусім європейського футболу, особливо в Англії. Після приєднання до так званої Доповіді Тейлора на початку 90-их (документ, спровокований наслідками трагедії на Гіллсборо) тут цілком змінилася футбольна культура, зокрема на стадіонах заборонили сектори для перегляду гри навстоячки, а 1992 року заснували прем’єр-лігу. Фани, що влаштовували бійки, безпосередньо докладалися до прийняття цих рішень. Але виступати в групах, особливо вдягатися та вдаватися до насильства, незалежно від результатів гри, – це відносно молоде явище.
— І тепер знову на поле для гри: крім воротаря, рефері здається публіці найважливішою особою. Власне його часто критикують.
— Це можна пояснити тим же механізмом, що приносить задоволення глядачам: кожен має хоч якесь уявлення про гру. Правила доволі прості, порівняно з регбі, крикетом чи хокеєм, попри те в кожній ситуації інтерпретувати їх складно. І так з’являються різні думки. Футбол – це змагальний вид спорту, його творять два контрагенти, тобто дві команди. Природно, що одна сторона конфлікту пояснюватиме правила інакше, ніж інша. На мою думку, тут передусім йдеться про сприйняття. Рефері опиняється в невигідній позиції, коли не критикують лише один його свисток – той, що сповіщає про початок гри.
Bernhard Mackowiak
Was der Ball auf dem Feld mit uns macht
Spektrum.de, 21.06.2016
Зреферувала Соломія Кривенко
24.06.2016