Марія КРИВЕНКО

Чому би Євгенію Кисельову не дозволити стати громадянином України?

 

 

Днями російсько-український журналіст Євгеній Кисельов — людина-бренд, за словами Віктора Шендеровича, звернувся до Президента Порошенка з проханням надати йому громадянство України, але про відповідь Президента поки що не йдеться. Рішення одного з найяскравіших телеведучих України пояснюється тим, що в нього на батьківщині, в Росії, проти нього відкрито кримінальну справу за звинуваченням у тероризмі, а в московській квартирі його тещі, де він зареєстрований, проведено обшук. Цій події передувало стеження за квартирою в російській столиці, розпитування консьєржки про поведінку її мешканців. Мовляв, ми не в курсі, що тут проживає лише 88-літня жінка. Про це Євгеній Кисельов день–два тому розповів у інтерв'ю Радіо «Свобода», припускаючи, що кримінальна справа в Росії відкрита проти нього внаслідок його висловлювань на захист Надії Савченко. Журналіст не наполягає на тому, що репресії проти нього почалися з особистої ініціативи Володимира Путіна. Мовляв, у такій системі, яка панує в Росії сьогодні, знайдеться багато маленьких посадовців відповідного відомства, готових прислужитися режиму. Але в цьому місці ми все одно шлемо ВВ палкий і великий привіт!

 

Кілька слів про самого Євгенія Кисельова, що, врешті, зайве, бо навряд чи хтось в Україні не знає чи не найпопулярнішого (поряд із Савіком Шустером і Андрієм Куликовим) ведучого політичних ток-шоу (на телеканалі «Інтер», співпраця з яким, до речі, у квітні цього року в Євгенія Олексійовича закінчилася через жорстку політику керівництва телеканалу). Щодо російського минулого журналіста, то воно там, де починалася й закінчувалася свобода слова в порадянській Росії. З 2009 року Євгеній Кисельов живе і працює в Києві, що само собою можна розцінювати як протест проти атмосфери ротозаклеювання на батьківщині. Протест як жест. Минулого тижня жест перетворився на пряму заяву-звернення журналіста до Президента України з проханням надати йому громадянство. Чому б не піти назустріч людині, яка впродовж років працює для України, демонструє проєвропейські переконання та має протипутінську позицію?

 

У світлі того, що ВВ наполегливо сподівається, аби в Україні хтось когось та й зарізав, керований ненавистю на національному ґрунті, а він, миротворець, нарешті прийшов би сюди в білих шатах і всіх заспокоїв, — на противагу цій картинці в голові самодержця добре було би приймати в Україні політичних вигнанців його режиму. Напевно, багато кому з них на батьківщині загрожує фізичне знищення, як, наприклад, загрожувало Нємцову, Ганні Політковській та іншим убитим, а перед тим переслідуваним за переконання. Звичайно, відомство, що породило ефект ВВ, уміє шукати й знаходити і поза межами Росії. Свідчення цьому — смерть полковника російської держбезпеки Олександра Литвиненка в Лондоні, а також смерть за загадкових обставин Бориса Березовського. Бо що-що, а це нащадки чекістів уміють: вичислити і знешкодити — це так називається мовою їхньої професії.

 

Пропозицію приймати в Україні переслідуваних у Росії за переконання висловлює в листі до Президента Порошенка сам Євгеній Олексійович Кисельов. І добре було би, щоби наш Президент цю пропозицію підтримав, пам'ятаючи, що на вівтарі нашої свободи слова теж лежить не одна голова (пробачте, рідні Гії Ґонґадзе).

 

Війна, звичайно, всіх нас примушує часто відмовлятися від кольорового спектра і сприймати проблему в чорно-білому світлі, в ракурсі протиставного дуалізму «ми — вони». А тому шанс демонструвати під час воєнних дій широту світогляду, тобто вірність кольоровій картинці, плюралізму думок, життю без упереджень та наліпок, де всі мають право на висловлену власну думку, — це також шанс утвердитися в європейському виборі та відмежуватися від воєнізованого багатомільйонного населення, з яким, на нещастя, сусідуємо. Те, що по цей бік межі, тобто з нами, не існує по той бік межі, тобто в Росії. І тому сьогодні гинуть наші солдати.    

 

І тому Євгенія Кисельова варто прийняти як громадянина України — як такого, хто разом з нами протистоїть озлобленому табору за парканом. Як такого, хто колись стояв і тепер стоїть за нашу і вашу свободу. Як такого, над чиїм життям нависла небезпека. А також палкий привіт усім тим росіянам, які в умовах мозкового пресинґу, організованого владою, не втрачають здорового глузду і протестують проти війни на Донбасі і того всього, що сьогодні відбувається з Росією.

 

21.06.2016