Відмовитися від Мінських угод, утримувати на тому ж рівні санкції проти Росії й зберегти тиск на українських лідерів, аби позбутися корупції.
За останні два роки українці принесли жахливу жертву, включно з більше сотні вбитих впродовж революції на Майдані у 2014 році й з приблизно десятком тисяч вбитих при відбитті наступу сил Владіміра Путіна на сході України. Українці відчувають розчарування в своїх лідерах й фрустрацію щодо Заходу, який, як вони вважають, не зміг надати такої підтримки, яка була потрібна їхній країні.
Двічі за останні 12 років українці формували масові протести проти корупції й авторитаризму. Вперше це було у 2004 році проти спроб тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича вкрасти перемогу на президентських виборах. Вдруге це сталося у 2013–14 роках через масивну корупцію тодішнього президента Януковича й відмову, під російським тиском, підписати домовленості з Європейським Союзом. Жодна інша країна у світі не може зрівнятися з тим, що зробили українці за останню дюжину років.
Українці заслуговують на цілковиту підтримку Заходу. Відповідно, західним лідерам необхідно запевнити їх, що санкції проти путінського режиму збережуться, допоки Росія продовжуватиме порушувати суверенітет і територіальну цілісність України. Сполученим Штатам та Європейському Союзу також потрібно засвоїти підхід жорсткої любові до українських лідерів, аби чітко роз’яснити, що провал боротьби з корупцією матиме свою ціну.
Продовжити санкції, але поховати Мінськ
«Санкції проти Росії можуть і повинні бути зняті лише тоді, коли Росія повною мірою виконає свої обов’язки щодо Мінського [мирного] договору», — сказав президент Обама 24 квітня на прес-конференції в Ганновері, Німеччина. Німецький канцлер Анґела Меркель повторила заклик Обами про єдність Європейського Союзу і Сполучених Штатів проти існуючої російської агресії в Україні. Вона сказала: «Ми підтримуємо Мінський договір і надаємо великого значення його якомога швидшій імплементації». «У нас досі немає стабільного припинення вогню, ми повинні просувати політичний процес і ми детально обговорили наступні необхідні кроки».
Американські та німецькі лідери мають рацію, підкреслюючи потребу збереження санкцій проти путінського режиму, однак вони помиляються, дотримуючись такої позиції щодо виконання Росією Мінських угод про припинення вогню між Росією (агресором) та Україною (жертвою російської агресії), посередниками якої більш ніж рік тому стала Німеччина і Франція.
Це тому, що Мінський договір має жахливі недоліки: у ньому взагалі не згадується Крим, який Росія незаконно анексувала у березні 2014 року; у ньому є посилання на «іноземні» війська замість «російських» сил, які продовжують вторгатися в Україну й вступати у воєнні дії; він несправедливо нав’язує Україні потребу приймати спеціальне законодавство й внести конституційну поправку для проведення виборів на Донеччині та Луганщині — регіонах, які тепер контролюють російські окупаційні війська.
Прийняття такого законопроекту — неймовірно делікатне питання для українців. Четверо людей загинули в серпні минулого року при протестах, коли український парламент, Верховна Рада, незначною більшістю голосів схвалив його у першому читанні. Однак наступний крок — що український президент Петро Порошенко збере необхідні 300 голосів з 450 у Раді, щоб внести поправку до конституції, як того вимагають Мінські угоди — виглядає неправдоподібно.
В результаті російського вторгнення з Донбасу переміщено більше півтора мільйона українських громадян. Якщо вони не зможуть безпечно повернутися додому і проголосувати, то згідно з українським законодавством і відповідно до стандартів Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), проведення виборів не буде леґітимним. Більше того, це не справа Росії, який тип системи урядування Україна вирішить мати.
Проте депутати української Верховної Ради і політичні лідери знаходяться під зростаючим тиском західних столиць, включно з Вашинґтоном, щоб прийняти необхідне законодавство і провести вибори цього літа. Немає абсолютно жодного способу, щоб леґітимізувати вибори, які можуть бути проведені на Донбасі так скоро. Тиск на Україну, щоб продемонструвати те, що вона виконує свої зобов’язання щодо Мінської угоди, призначений для того, щоб ті країни-члени ЄС, які вагаються, залишилися прихильниками санкцій, коли дійде до їх перегляду наприкінці червня. Проте це накладає непотрібні тягарі на Україну і спрямовує тиск подалі від Москви, на яку ж він повинен бути спрямований.
Насправді Росія не виконала жодної умови Мінська. Незважаючи на те, що Мінська угода тимчасово знизила інтенсивність бойових дій на сході України, рівень насильства в останні місяці зріс. Більш ніж рік відколи угода була укладена — достатньо часу для того, щоб зробити висновок, що Мінськ не працює. Як сторона-інтервент, Росія, а не Україна, несе всю повноту відповідальності за цей провал.
Говорити, що Мінська угода — це найкращий варіант, а це незмінний рефрен західних дипломатів, — водночас є і лінню, і поразкою, а також несправедливістю щодо України. Росія довела, що вона ненадійний співрозмовник (не лише щодо України) і продовжує абсурдно заперечувати навіть те, що на українській землі присутні її війська, роблячи безглуздим ведення подальших переговорів із Москвою. Нерозважливо також продовжувати чинити тиск на Україну, щоб вона виконувала умови Мінська, в той час, коли Росія відмовляється виконувати хоча б якісь із них. Прийшов час запропонувати кращий варіант. Таким чином ЄС і США разом з Канадою, Японією й іншими країнами, які застосували санкції щодо Росії через її вторгнення в Україну, повинні замінити Мінськ заявою, що складатиметься з одного речення:
Санкції супроти Росії будуть збережені — й посиляться з часом — якщо тільки або допоки Росія не виведе свої війська і зброю з України (включно з Кримом), поважатиме український суверенітет і територіальну цілісність і поверне в Україну тих громадян, яких вона викрала з української території.
Це не мають бути неґоціації з Владіміром Путіним. Це має бути декларація. Західні лідери мусять зрозуміти, що Україна залишається жертвою існуючої російської агресії, а санкції проти путінського режиму мусять зберігатися, допоки вона не залишить Україну в спокої, як довго це не тривало б.
Українська проблема з корупцією
В той час, як Росія становить для України найбільшу зовнішню загрозу, найбільша внутрішня загроза походить від невдач президента Порошенка і його оточення в подоланні корупції. У відповідь на цю проблему Заходу необхідно застосовувати підхід жорсткої любові.
Дехто може переконувати, що ми повинні дати новому уряду Володимира Гройсмана час розібратися перед тим, як прийняти такий підход. Однак ні Україна, ні Захід не можуть дозволити собі чекати. Більше того, затвердження 14 квітня Верховною Радою Гройсмана, людини лояльної до Порошенка, означає скоріше консолідацію влади в руках президента, аніж крок до справжніх реформ.
Українці заслуговують на більше. Після кожної революції — спершу в 2004, потім в 2014 — в українських лідерів не забрало багато часу, щоб сильно розчарувати населення, повернувшись до старих практик: чвар і масової корупції.
Під час моїх нещодавніх поїздках в Україну (три за останні п’ять місяців, включно з тижнем реорганізації уряду) я чув небагато оптимізму щодо нового уряду. За кількома винятками, більшість урядовців, призначених в рамках кабінету міністрів Гройсмана, виглядають назагал менш позитивно, аніж ті, кого вони замінили. Значна кількість оглядачів очікує, що уряд Гройсмана проіснує не більше шести місяців.
Усе це свідчить на користь потреби посилення зовнішнього тиску на українських лідерів, який повинен включати чотири основні елементи.
По-перше, США, ЄС і міжнародні кредитні організації мають подальшу фінансову допомогу Україні поставити в залежність від результатів і дій, а не риторики й пустих обіцянок. Значною мірою, це вже відбувається, особливо з затримкою наступного траншу в 1.7 мільярда доларів від МВФ. Формування нового уряду — це не досягнення; це фактор. Захід і міжнародна спільнота повинні наполягати на серйозній програмі реформ і швидких результатах від нової команди. Надання летальної військової підтримки, щоб допомогти Україні захистити себе від подальшої російської агресії — це інша, щоб бути точним, справа, і вона мала бути здійснена ще два роки тому.
По-друге, США та їхні європейські союзники мають наполегливіше пропонувати допомогу таких організацій, як ФБР чи Департаменту юстиції для розслідувань корупції всередині України. І вони повинні чітко зазначити, що готовність України прийняти таку допомогу і скористатися нею сприйматиметься як тест на серйозність її намірів стосовно поборення цієї проблеми. Зовнішня підтримка й тиск на українських прокурорів необхідний для того, щоб розслідування відбувалися справедливо і без політичного втручання. Це також допоможе припинити політично мотивовані переслідування активістів, включно з тими, що працюють в Генеральній прокуратурі.
По-третє, американські і європейські правоохоронні органи повинні стежити за джерелами коштів, за які українці набувають дорогі активи і нерухоме майно у наших власних країнах. Звідки українські чиновники й олігархи отримують гроші, щоб купувати компанії та дороге житло, наприклад, у США? Захід повинен зробити неможливою корупцію в Україні.
По-четверте, прийшов час націлити санкції супроти українців, які були втягнуті у серйозну корупцію. Обговорювати такі міри не означає прирівнювати Україну з Росією, проти якої вже застосовуються два види санкцій: через грубе порушення прав людини і через вторгнення Владіміра Путіна в Україну. Санкції в Україні були би проти корупції високого рівня. Санкції навіть проти невеликої групи корумпованих індивідів мало би ефект протверезіння для тих, хто не хоче втрачати доступ до Заходу для подорожей і банківських послуг.
Рух на Майдані у 2014 році великою мірою був протестом проти 25 років спустошливої корупції в Україні. Окрім створення незалежного національного антикорупційного бюро Порошенко і ті з попереднього уряду не зробили нічого, щоб просунутися в анти-корупційній справі. Генеральна прокуратура стала інструментом переслідування політичних ворогів і перешкоджання розслідуванню справ проти небезпідставно підозрюваних в незаконній діяльності, включно з відповідальними за вбивство Небесної Сотні в Києві в лютому 2014 року. Відчайдушно необхідна цілковита чистка Генеральної прокуратури — так само, як і близько 20 тисяч прокурорів країни разом з багатьма суддями..
Отже, є потреба акцентувати батіг так само, як пряники в нашому підході щодо підтримки України в її боротьбі з корупцією. Якщо ми не позбавимо причетних до протизаконної поведінки українців привілеїв подорожувати та проживати у наших країнах, а також зберігати свої нечесно зароблені прибутки в наших фінансових установах, українські лідери та олігархи ніколи не ставитимуться серйозно до боротьби з корупцією. Кілька разів за останніх 15 років, коли уряд США казав, що не видаватиме віз певним українським індивідам, ця проблема привертала значну увагу.
Зберігати санкції проти Росії, допоки вона — включно з Кримом — не покине Україну та стати жорсткішими з українськими лідерами через корупцію — це найкращі способи для Заходу, щоб допомогти Україні досягти успіху. І тут немає часу для марнування — на жодному з фронтів.
Девід Крамер є старший директор з прав людини і демократії в Інституту Маккейна міжнародного лідерства.
David J. Kramer
Battle for Ukraine. The Best Ways to Help Ukraine
The American Interest, 28.04.2016
Зреферувала Леся Стахнів
03.05.2016