Цього року у Винниках, що під Львовом, візьмуться за реконструкцію парку в центрі міста, на вул. Сахарова. Знаковим цей проект є не лише тому, що місто отримає впорядковану зелену зону, а й тому, що цим кроком Винники повертаються до своєї німецької історії.
«Йдеться про створення парку, куди входить територія старого німецького цвинтаря. За ініціативою молодіжної ради ми назвали його Вайнберґен-парк — за назвою німецької колонії, яка існувала тут майже три століття», — розповідає «Z» міський голова Винник Володимир Квурт.
Знимка Ірини Магдиш
У міській раді визнають, що парк давно потребує оновлення. Наразі є візія екологів, які рослини тут можна висадити, та рішення, щоби до комплексу парку долучити Співоче поле.
«Проект нині лише на етапі обговорення, — каже Володимир Квурт. — Одна з ідей — висадити алею сакур. Є також бачення, що парк міг би мати наукове та освітнє навантаження. Через сучасні технології можна зробити його корисним для школярів, зробити там Wi-Fi і, можливо, навіть встановивши капсули з електронними підручниками для різних класів. Але наразі це дуже попередні ідеї і ще рано говорити про щось напевно».
Однак основне питання під час реконструкції полягатиме не в тому, які дерева висаджувати, а як згадати в оновленому парку складну історію цього місця. Нині про те, що тут від 1785-го до 1944 року був німецький цвинтар, нагадують декілька хрестів, серед них один із написом «Німецьким поселенцям за працьовитість і людяність вдячні українці-каталоки міста Винники».
Від часів князя Лева
Директор місцевого історико-краєзнавчого музею і депутат Винниківської міської ради Ігор Тимець розповідає, що свою німецьку історію Винники ведуть ще від часів заснування Львова. Першими власниками Винників була німецька родина Штехерів, зокрема війт Львова Бертольд Штехер, якому Винники подарував князь Лев Данилович у XIII столітті.
1785 року у Винниках заснували колонію Вайнберґен («Винна Гора»), у якій звели 32 будинки для родин із Баварії. Десять німецьких родин поселилися між Підберізцями і Винниками, створивши селище Унтерберґ («Під Горою»). Разом вони творили одну громаду. Колоністам австрійська влада надавала великі пільги, житло, землю, худобу, знаряддя виробництва, звільняла їх на 10 років від податків.
Колонія Вайнберґен простяглася широкою центральною вулицею (тепер вул. Галицька). Тут мешкали різні верстви населення: селяни, ремісники, робітники, інтеліґенція, місцеві підприємці. Що цікаво, деякі з їхніх будинків на вул. Галицькій збереглися дотепер.
Відомо, що німецькі колоністи успішно ремісникували. Зокрема, у колонії Вайнберґ були столярі, що виробляли якісні й гарні меблі.
Від 1794 року колонія мала свою школу, першим учителем якої був Ґеорґ Ролянд. У 1807 році він склав звіт, в якому подав кількість дітей шкільного віку — 40 осіб, а загальна кількість колоністів у Вайнберґені та Унтерберґені становила, відповідно, 195 і 83 особи. Кількома роками пізніше учнів уже було 22, а учениць — 29. 1808 року у Вайнберґені — 192 особи, в Унтерберґені — 54. У 1880 році, згідно з даними «Географічного словника Королівства Польського та інших земель слов'янських», в Унтерберґені — 12 будинків і 100 мешканців, серед них 82 — народності німецької, троє поляків і 15 русинів (українців).
Винниківська німецька громада мала у власному користуванні частину лісового масиву (західна ділянка урочища «Діброва»). Німецькі колоністи зробили помітний внесок у розвиток сільського господарства Винник: освоєння великих площ невживаних земельних угідь, підвищення культури землеробства (запровадження вирощування конюшини, ріпаку, хмелю, ревеню), садівництва, упорядкування лісового господарства. Дотепер винниківчани називають свої господарські знаряддя німецькими словами «цюрік», «васервага».
Але більшість німців працювали на тютюновій фабриці. Крім того, німецькі колоністи брали активну участь у щорічних конкурсах на виконання річних перевезень продукції та сировини для тютюнової фабрики.
Стара тютюнова фабрика
Починаючи від кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст., кількість німецького населення у колоніях зростала, а від другої половини ХІХ ст. — поступово зменшувалася.
У міжвоєнний період, за часів панування Польщі, німецькі колоністи не могли розраховувати на підтримку уряду, їхній добробут залежав від справності дії самої громади. Тут було організовано щотижневу відправу в кірсі, початкову школу, розміщену біля кірхи. Під час нацистської окупації у приміщенні, де тепер є Будинок школяра, від осені 1941-го до 23 липня 1943 року був єврейський трудовий табір.
У 1938 році у Винниках проживали 367 колоністів. З приєднанням Західної України до УРСР (вересень 1939-го) радянський уряд почав переговори з німецьким про репатріацію німців із Галичини й інших регіонів. І вже взимку в деяких колоніях їхня власність була викуплена радянським урядом. Така доля спіткала й винниківських німців, які у 1939-1940 роках покинули рідне містечко і переїхали до Німеччини.
Репатріація галицьких німців до Райху, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, почалася в грудні 1939 року і тривала до квітня 1940-го (4 грудня в лютеранській кірсі на вул. Зеленій у Львові відправили останню службу). У лютому 1940 року завершилося переселення винниківських німців. Нині у місті є кілька родин з німецьким прізвищем, але здебільшого це мішані родини, які давно асимілювались з місцевим населенням.
Німецький слід у сучасних Винниках
Про німецьке минуле Винників сьогодні нагадують не лише залишки давнього цвинтаря. Вся вулиця Галицька, яка є центральною у Винниках, має будинки або елементи будинків того часу: у нинішньому палаці мистецтв колись був клуб, а в бібліотеці містилося казино. З історичних джерел відомо, що будинки, у яких нині діють бібліотека для дорослих і школа «Берегиня», збудував німець Міллер.
Сучасний стан кірхи зазнимкував Ігор Тимець
«До наших днів також доволі добре збереглась німецька кірха. На початку XIX століття громада євангелістів-баптистів німецької колонії Вайнберґен побудувала її за характерним терезіанським взірцем. Від 1946 року споруда використовувалася як склад, а пізніше як господарський магазин. Останні десятки років, після переселення німців, кірха фактично не має потенційних прихожан. Тому з 1998 року вона стала церквою Івана Хрестителя греко-католицької громади. Як знак вдячності і пам'яті, її прихожани поставили хрест на місці цвинтаря», — розповів «Z» Ігор Тимець.
Cаме впорядкування території старого цвинтаря може стати не лише даниною пам'яті, а й проектом, що закладе основу майбутньої співпраці Винників з німецькими містами.
«Ми знаємо, що німці, які мешкали у Винниках, перебрались до землі Баварія. Сьогодні з двома сім'ями навіть вдається підтримувати контакти, — коментує Володимир Квурт. — На початку березня у нас була делеґація на чолі з заступником Торгово-промислової палати і директором департаменту освіти Баварії. Ми показали їм, що у Винниках ще залишились німецькі пам'ятки. Говорили і про залишки цвинтаря. За переказами старожилів, при виселенні німці навіть забирали з собою у цинкових трунах прах своїх родичів. Однак, очевидно, не всі могили вивезли. Цю територію ми прибрали, але як бути далі — не знаємо. Є традиція німецьких міст, де могили не тримають більше 50 років. Звісно, ми розуміємо, що тут не може бути місце для розваг, тому хотіли би розбити парк. З колеґами з Німеччини говорили про спільний пошук німецького проектанта, який допоможе зробити новий парк, враховуючи особливість місця. Ми хочемо при цьому згадати і німецьку історію, чим показати, що ми цивілізована країна і місто, і пам'ятаємо тих, хто був до нас».
Кірха під час WWII
Міський уряд нині активно шукає партнерів у Німеччині на рівні і громадських, і владних інституцій. «Зокрема, нам цікаво запозичити досвід розвитку німецьких містечок, які є на околицях великих міст. Нас об'єднує певна специфіка, і такий успішний досвід краще перейняти, аніж вигадувати щось заново», — каже Володимир Квурт.
У перспективі у Винниках також хочуть розвивати туристичні напрямки, пов'язані з німецькою історією міста. На думку Ігоря Тимця, добре було би організовувати спільні виставки, публікувати історію, а також показувати туристам будівлі, які залишилися з тих часів.
30.03.2016