Якщо запитати пересічного читача про найважливіші аргументи на користь купівлі тієї чи іншої книжки, то, в першу чергу, він напевно назве такі: помірна ціна, стильний дизайн і належна якість видання. Ці компоненти можуть доповнюватися іменитістю письменника, очікуваністю книжки чи просто хорошим піаром, але суть зостається незмінною.
Високі стандарти й ретельний відбір авторів взяли собі за правило організатори першої української платформи краудпаблішингу (гуртового книговидавництва) Komubook, що спеціалізується на зарубіжних творах, які раніше в українському перекладі не виходили або ж уже перетворилися на бібліографічну рідкість. За допомогою сайту вони збирають кошти на заявлені книжки, які потім відправляють замовникам. Принцип такий, що читач платить гроші за товар, якого ще не існує й він не може проконтролювати якість покупки аж до отримання. Визнає це і засновник проекту Павло Швед:
«Учасники Komubook не зовсім купують кота у мішку, – говорить він. – Ми викладаємо уривки перекладів на сайті на етапі підготовки певної книжки, показуємо її візуальне оформлення, вказуємо орієнтовну кількість сторінок і формат. З іншого боку, відповідальність у нас справді більша, ніж у звичайного видавництва, але саме вона змушує нас робити все на максимально високому рівні», – додає Павло.
Наскільки це твердження відповідає дійсності, можна подивитися на основі першої серії видань проекту, до якої увійшли такі романи: «Наркота» Вільяма С. Берроуза, «Страх і відраза в Лас-Вегасі» Гантера С. Томпсона, «Затьмарення» Філіпа К. Діка, «Серце пітьми» Джозефа Конрада та «Місіс Делловей» Вірджинії Вулф. Перші три переклав молодий киянин Гєник Бєляков, який свого часу опублікував у журналі «Всесвіт» переклади Чарльза Буковські «Хліб із шинкою» і «Фактотум». Над двома іншими працював Тарас Бойко, завдяки якому українською зазвучали такі письменники, як Салман Рушді, Сьюзен Зонтаґ, Том О’Ніл та ін. Усі книжки Komubook витримані в чорно-білому стилі, автор дизайну обкладинок – українська ілюстраторка Варвара Перекрест. А що ж чекає читача всередині?
Романи В. С. Берроуза, Г. С. Томпсона і Ф. К. Діка – це тексти про наркотики і все, що з ними пов’язано. Написані трьома культовими американськими письменниками у 1953, 1972 і 1977 роках відповідно, вони торкаються важливих суспільних проблем, сміливо й гостро висвітлюючи табуйовані теми без краплі сентиментальності чи жалю. Якщо читати ці книжки у хронологічному порядку, то складеться панорамне враження про особливості цілого покоління, яке слухало однакову музику й страждало на ті самі «хвороби» – наприклад, наркоту. Невипадково саме таку назву носить дебютний роман «хрещеного батька» бітників Вільяма С. Берроуза, який досі жодному авторові не вдалося перевершити за відвертістю описів жахливих буднів героїнової залежності.
«Наркота» – це роман про найогидніші стани людини, життя якої «вимірюється краплями морфінного розчину». Здебільшого автобіографічний, твір розповідає, як розвивається залежність і що трапляється, коли пориваєш із наркотиками. «Не буває так, що одного ранку ти прокидаєшся й вирішуєш перетворитися на наркомана, – пише Берроуз. – Потрібно щонайменше впродовж трьох місяців ширятися двічі на день, щоб виробити бодай якусь звичку». Згодом вона стає способом життя, позбутися якого неможливо. Хіба, як головний герой – вирушити світ за очі на пошуки таємничого зілля, що збільшує телепатичну чутливість.
Автор безжально описує дно, на яке опускається людина: від першого відчуття залежності до лікарні та в’язниці. Постійний страх, що тебе можуть зловити за купівлю наркоти, який поступається бажанню її отримати, способи крадіжки грошей з кишень пияків у громадських місцях – ось будні, знайомі кожному наркоманові. А ще – стани ломки: «людина може вмерти лише тому, що не матиме сил перебувати у власному тілі» або «таке відчуття, що потік життєвої енергії перекрито і всі клітини тіла задихаються… я відчував, що перетворююсь на мішок з кістьми».
Слід відзначити, що перекладачеві довелося зіштовхнутися з проблемою пошуку адекватних українських відповідників «наркоманського» сленгу героїв Берроуза, з чим він загалом непогано впорався: «чувак мені вже давно висів, шариш?», «заженемо комусь іншому», «чувак сам залип», «виклянчити в лікаря рецепт», «він завжди був чимось вгашений», «трусив бухих» тощо. Водночас – впадає у око надмірність і необов’язковість вживання слова «котрий» на місці «який» (особливо в першій половині книжки).
Не меншу увагу викликає роман «Страх і відраза в Лас-Вегасі» Гантера С. Томпсона – класичний твір ґонзо-журналістики, що розповідає про наркотичні подорожі журналіста Рауля Дьюка та його адвоката в пошуках Американської Мрії. Тут українському виданню можна дорікнути хіба за дрібні технічні огріхи та плутанину з назвою мотоперегонів, які на початку тексту названі Mint 900 (c. 12), а далі у всіх випадках – Mint 400. Та загалом, це не псує позитивного враження від тексту, сповненого галюциногенним гумором, сюрреалістичними візіями та правдивою ностальгією автора за «енергією шістдесятих». «Мені знайоме це відчуття, – пише Томпсон, – три чи чотири дні запою, наркотики, сонце, не спав і спалив усі запаси адреналіну – запаморочливий тремтячий кайф, який вказує на те, що скоро настане кінець».
І найгірше, коли він приходить так, як у романі Філіпа К. Діка «Затьмарення» – поступово, болісно і неминуче. За фантастичну атмосферу в романі критики назвали його предтечею кіберпанку. Але попри окремі елементи (новітні засоби стеження, таємничий Препарат С, тлю, що вкриває людей з ніг до голови), реальності тут більше, ніж достатньо. Окружний агент нарковідділу під прикриттям Фред, він же Боб Арктор, в певний момент вирішує покинути сім’ю та кардинально змінити оточення. А заодно й принести користь власній країні, вистежуючи наркоманів та їхніх дилерів. Проте незабаром герой дізнається, наскільки «неясним» для всіх є світ, у який він потрапив. Боб спостерігає, як наркослідчі працюють дилерами під прикриттям, а потім стають ними насправді. Справжні дилери, натомість, щоб врятуватись від копів, починають трудитися на нарковідділ. Із часом особистість героя теж роздвоюється між Фредом і Бобом Арктором. «Хто такий я? Хто з них я?», – запитує себе чоловік. Унаслідок вживання небезпечного наркотику він зазнає травми мозку й деградує приблизно до такого стану: «Уяви собі, що ти все усвідомлюєш, проте не живеш, – міркує один із персонажів книжки. – Бачиш і навіть розумієш, проте не живеш. Просто дивишся». Абсолютна втрата ідентичності й незрозумілі інтриги, в які мимоволі втягнений Боб, викликають у читача співчуття й симпатію. Та й сам Філіп К. Дік називав «Затьмарення» своїм найвдалішим твором.
Таким по праву може вважатися й роман британського письменника Джозефа Конрада «Серце пітьми», який зараховують до шедеврів модерністської літератури. Твір розповідає про моряка Чарльза Марлоу, що відправляється в серце африканського континенту на пошуки торговця Курца. Дорогою герою випадає пережити безліч пригод, які, зрештою, змінюють його ставлення до людей і світу в цілому. Відсутність цього знакового для світової літератури роману українською мовою була настільки вражаючою, що практично одночасно з’явилися аж три переклади. Окрім Komubook, «Серце пітьми» побачило світ українською ще у двох видавництвах – «Астролябія» (у перекладі Ігоря Андрущенка) та «Знання» (у перекладі Марії Головко). Для українського книговидання – це вельми непересічний випадок. Тому цю книгу серії очікує особлива прискіпливість: читач матиме вибір із трьох варіантів. Відверто кажучи, перша половина тексту в перекладі Тараса Бойка сприймається доволі важко через недоладні мовні конструкції. Натомість друга частина у цьому вигідно вирізняється. Можна було б припустити, що перекладач дуже тонко намагається передати процес поступового зростання оповідної майстерності Чарльза Марлоу (якщо це так, то не беруся стверджувати, що експеримент виявився вдалим). Тим паче дивною подібна «нерівність» виглядає на тлі добротного перекладу вишуканого й дуже непростого роману ще однієї британської авторки Вірджинії Вулф «Місіс Делловей», якому, за винятком дрібних одруківок, немає чим дорікнути. Історія життя і захоплень Клариси Делловей у перекладі Тараса Бойка занурить читача у світ лондонської аристократії й суперечливих спогадів однієї жінки, де кохання й пристрасть поступаються обов’язку, а прийняті розумом рішення не відповідають потребам серця.
П’ять книжок, що вийшли у першій серії Komubook, безперечно заслуговують на увагу читацької публіки. Можна прискіпливо дошукуватися в них недоліків, але поки найголовнішою проблемою слід визнати те, що не була реалізована засаднича мета проекту – видання книжок на зібрані кошти. Однак подібний проект вже сам по собі є викликом традиційному книговиданню в Україні, враховуючи приємну цінову політику, хорошу якість видання, загалом непоганий переклад, і зручний спосіб доставки. Хоча б через це таких ініціатив не варто боятися, а більше підтримувати і співпрацювати. Тим паче, що вже незабаром світ побачить друга серія видань Komubook. І хочеться вірити, що все вдасться якнайкраще.
Фото: litcentr.in.ua, gloss.ua
16.03.2016