В суботу минувшого тиждня помер нагле у Відни Франц Ксаверій Мікльошич, довголїтний професор віденьского університету, знаменитий учений, першій славіст. З огляду, що ми, Русини, богато завдячуємо Мікльошичеви — насамперед яко ученому, котрий розслїджував наш язик і узнав єго самостійність, а потім яко професорови, котрий виховав многих Русинів язикознавцїв, — подаємо бодай коротко єго житєпис і очерк єго дїяльности.
Франц Ксавер Мікльошич (Miklosich) родив ся 20 листопада 1813 р. коло Лютомера в нижній Стирії. До ґімназії ходив в Вараждинї і в Мариборі, і вже яко ученик оказував великій талант до фільольоґії, надзвичайно-ж відзначав ся в грецкім язицї. Скінчивши ґімназію пійшов до Градця (Graz) на університет. — скінчив там фільософічні і правничі студії, а осягнувши ступень доктора фільософії, став 1837 р. така в Градци профеСором на фільософічнім факультетї. Вже тогди знав докладно мови: италіянску, француску й анґлійску.
Недовго сподобав ся єму стан учительскій: єму здавало ся, що він покликаний до чогось иншого, та сам не міг вгадати до чого. Не намишляючись довго, покинув свою посаду вже 1838 р. і удав ся до Відня з наміренєм посвятити ся станови правничому: вступив до адвоката на практику і одержав ступень доктора прав. Здавалось, що будучність єго вже була рішена, —и коли-б не тогдишні обставини, єго великій фільольоґічний талант був-би неперечно для світа пропав.
Але дїялось то саме тогди, як славянске відродженє розширило ся вже було на всї племена славянскі. Ще на родинї жив Мікльошич між молодими словенскими патріотами, а в Відни познакомив ся з своїм краяном, славним свого часу славістом Копітаром, і тому удалось намовити молодого правника віддати ся цїлком славянскій фільольоґії.
Мікльошич вступив яко урядник в придворну бібліотеку у Відни і віддав ся цїлком науцї не тілько славяньских але й многих других язиків. При тім розширив він плян своїх студій так, як нїкотрий єго попередник і неодно прийшло ся єму поконати, заким винайшов свій власти вий спосіб науки. Так пр. взявшись до старо-индійского зачав він дуже витревало учитись наперед науки о звуках, і аж по довгім часї (більше нїж пів року) переконав ся, що така наука до нїчого, та й взяв ся до иншої части ґраматики. Студії єго поступали так швидко на перед, що вже 1848 року виступив першій раз публично з рецензією на порівнуючу ґраматику индо-европейских язиків Боппа (Wiener Jahrbücher der Literatur 1844, CV, 43-70), котрою здобув собі місце між першими фільольоґами; в рецензії тій він порівнує славянску науку о звуках і формах з старо-индійскою і подає тим способом доповненє славяньского віддїлу Боппової ґраматики. Першою-ж самостійною єго працею була: Radices linguae slovenicae veteris dialecti, Lipsiae, 1845. Але так ся, як і тамта праця показують нам автора не яко початкуючого фільольоґа, але яко рутинованого ученого, котрий випередив усїх своїх попередників a заразом поклав кріпку основу на будуще.
В 1848 р. вибрали Мікльошича земляки єго до сойму, та він переконавсь, що політика не для него, і зложив мандат, щоби без перешкод займатись дальше своїми студіями. Того-ж року приняв він посаду надзвичайного професора старо-славяньского язика на університетї віденьскім, а геть потім, коли єго покликали на професора до Братислави, именував єго міністер ґр. Тун звичайним професором, щоб лише задержати таку знамениту силу у Відни. На тій своїй посадї, котру довгі лїта займав, здобув собі Мікльошич крім слави много почестей: 1851 р. став дїйстним членом віденьскої академії наук і деканом фільософічного факультету, 1853 р. був ректором, 1861 р. став именований доживотним членом австрійскої палати панів, 1863 р. членом научної ради, 1864 р. винесений в стан лицарскій; крім того мав всїлякі европейскі ордери і т. и. Мимо своїх обширних відомостей не переставав нї на хвильку працювати а, коли не помиляємо ся, 1869 р. так сильно був занедужав від напруженя (дістав висипку по цїлій голові), що більше як пів року не виходив з хати (від того часу Мікльошич носив таке довге волося).
Вже давно узнали Мікльошича навіть противники за першого европейского славіста. Дуже много нинїшних славяньсках фільольоґів ходило до школи або до него або до єго книжок. Він так був відданий своїй науцї, що не хотїв приняти посади австрійского міністра, хоч впрочім був він австріяком в повнім слова значіню і тілько для того не покинув віденьского університету і не пійшов до Парижа, куди єго францускій ряд два рази покликував, і то під дуже користними матеріяльними условіями. Мікльошич писав звичайно по нїмецки, часто по латинї, а лиш рідко по славянски.
Довголїтну дїяльність Мікльошича треба подїлити на дві части: яко професора-учителя і яко ученого писателя. Яко учитель Мікльошич виплекав цїлу школу молодих славістів, а наша галицка Русь має розмірно може найбільше учеників єго; по більшій части були то питомцї віденьскої гр. кат. і духовної центральної семинарії. Сюди належать: Осадца, Ал. Тороньскій, бувшій професор черновецкого університету Онишкевич, теперішний професор того-ж університету д-р Стефан Смаль-Стоцкій, і другі. Значне число Галичан між учениками Мікльошича дасть ся пояснити тим, що Галичане дїйстно показують велику склонність до строгих ґраматичних розслїдів. Межи викладами Мікльошича а инших (пр. Макса Міллєра) заходила велика різниця, бо коли у тих за буйною фразеольоґією властивої річи дуже мало, та й то ще не все належито вяже ся, Мікльошич тримав ся все строго предмету. Звичайно приносив з собою рукописи виданих або маючих видати ся своїх книг і говорив після них по більшій части на память; тілько в поясненях ишов о много дальше нїж в друкованих книжках, і власне сі поясненя були для слухачів найбільшої ваги, бо без них єго друковані працї, именно для початкуючих, не всюда зрозумілі. Мікльошич відносив ся дуже прихильно до своїх учеників, показував им радо дорогу при студіях і умів свої приватні розговори з ними все звернути на славянску фільольоґію, они-ж удїляли єму не одно з менше для него доступних славянских язиків.
Письменні труди Мікльошича можна подїлити на историчні, літературні, лексикальні і ґраматичні. Він розвинув широку і хосенну дїяльність, сам потрафив виставити цїлий будинок славістики, сам покрив єго дахом. Дальші працї будуть лиш окрасою і доповненєм готової вже будови, а кождий "грядущій" славяньскій фільольоґ мусить як найдокладнїйше єго перестудіювати.
Найголовнїйшою єго працею була монументальна порівнуюча граматика славяньских язиків; нею став ся Мікльошич єдиним доси — всеславяньским фільольоґом. Приготовувавсь він до сего великого дїла студіованєм різних язиків неславянских і науковими подорожами (1840 і 1842 по Италії, 1851 по Греції, 1852 по Франції і Нїмеччинї, а 1856 по Дальматії і Чорногорі.) За основу до своєї ґраматики взяв Мікльошич язик старо-словеньскій, раз длятого, що в нїм лишили ся для нас найдавнїйші форми, котрими майже всї нинїшні пояснити можна, а потім длятого, що сей язик яко мертвий дає ся легко розслїдити. Язик той старий назвав він за Копітаром старословенским і зглубив єго цїлком. Він доказав, що той язик розпадав ся вже в IX. віцї на чотири нарічія і що є тілько сестрою всїх других славянских бесїд. Всї ґраматичні працї Мікльошича відзначають ся легкою а при тім докладною систематикою, обширними відомостями автора, котрий підпирає свої думки многими прикладами з найрізнїйших язиків, сумлїнно вичерпує памятники. Найважнїйшою прикметою всїх єгo праць є се, що він не встидаєсь заявити публично, коли чого пояснити не може.
Що до малорускої мови спеціяльно, то ми може зі всїх Славян найбільше маємо завдячувати Мікльошичови. Правда, у нас були вже граматики перед ним: Левицкого, Лозинского і Вагилевича, але не треба бути фільольоґом, щоби переконати ся, що их автори або занадто прилягли були до свого питомого спеціяльного нарічія або знов писали о якійсь идеальній мові рускій, котрої не було, нема і не буде. Висше всїх станув був Головацкій своєю Росправою о язицї южнорускім і Граматикою руского язика, котру однакож ограничити тілько на дві части, бо до твореня пнїв і до синтакси не міг навіть взяти ся. Правдивим творцем рускої граматики почитувати мусимо Мікльошича, котрий не йно що заявив прилюдно самостійність малорускої мови (Vglch. Lautlehre 1852 р. IX), через що випровадив многих мислячих людей з ошибки, але й першій спровадив нашу граматику на наукову дорогу. Праця Мікльошича уможливила граматику Осадци, в котрій перші три части взяті з граматики Мікльошича і з єго викладів.
В 1883 роцї обходив Мікльошич ювілей, а віденьскі слявяньскі товариства устроїли для него величаву маніфестацію. В маніфестації тій взяли і галицкі Русини видну участь, а Мікльошич з слезами в оцї дякував тогдї за докази висказуваної єму нашої вдячности.
Вдячність тую заявляємо ми, Русини, і нинї, з глубоким жалем прощаючи єго на вічний упокій!
[Дѣло]
09.03.1891