Тогді радили її нашій Раді державній в Відни над тим, що мужицка земля вже занадто роздроблена на кусники, і врадили такий закон, щоби спинити дальше роздроблюванє землі мужицкої, а іменно: щоби по смерти господаря не переходив грунт єго на всіх наслідників по рівні, але щоби весь грунт припав одній дитині, а решті дітей належавбися лише сплаток за йіх пайки. Таке право було вже у нас перед 1868 роком, лишень після давного права немож було-ніколи мужицкого грунту ділити без дозволу циркулу, а після ceгo нового закони мужицкий грунт лише тогди має переходити на одного наслідника, коли господар умираючи, не розпорядив, як має бути грунт поділений. Сей новий закон приймила вже Рада державна і цісар уже потвердив (санкціонував), але в Галичині закон сей іще не введений, бо Рада державна так постановила, що у нас він аж тогди має завестися, коли наш сойм на тото пристане. Наш сойм не радив ще над тим, але відай не забавки буде радити, отже цікаво застановитися над ділениною мужицких грунтів і розважити, чи повинні наші посли в соймі стояти за неподільностею грунтів мужицких.
Як сказано, перед р. 1868 був уже в нас заказ ділити мужицкі грунти, однако тогди були инші часи.
Не говорю вже за часи панщини, бо тогди житє мужиків ішло цілком иншою дорогою, але й по скасованю панщини не було воно з разу тото, що тепер, і заказ діленя грунтів мужицких не давався так дуже в знаки. На сам перед тогди, хоть до 1868 р. по праву грунт не мож було ділити, то на ділі всеж таки грунти мужицкі розділювалися, бо старший син, на котрого цілий грунт переходив, давав звичайно своім братам замість сплатку по кавалкови грунту, а по друге, тогди ще наші мужики не навикли були уважати грунт за особисту власність одного чоловіка; тогди ще грунт уважався більше за власність цілоі родини, котра з него мала живити ся, отже коли на ділі не ділено грунту, то всеж таки звичайно ціла родина, всі брати і сестри, котрі не пішли на инший "грунт", жили разом в купі, в купі працювали і вживали всего спільно. Тай таки житє було тогди лекше: лекше було з землі вижити, земля не була ще так обтяжена податками, як тепер, по друге, тогди бідному чоловікови і між панами було лекше приміститися. Робота на грунтах панских велася все ще на старий, панщизняний лад: руками а не машинами, одже й більше робітників займала, лекші були зарібки для безземельних, а пани, по старому звичаю, жили гойнійше й двірнійше, не були ще такі вираховані як тепер. Тогди далеко лекше мож було по при панів проживитися на всіляких службах та услугах. Пани частійше ніж тепер наділювали своіх слуг кавалками поля до ужитку й відступали людям грунти до оброблюваня за часть політку.
Але що найважнійше, були то часи, коли сервітути громадскі не були ще знесені. Тогди то ще всі мужики в селі мали право вживати великі пасовиска й ліси двірскі. Одже, як з одного боку ті мужики, котрим землі бракувало або котрі мали єі за мало, випасали собі худобу та вівці на громадских пасовисках і с того жили, так знов із другого боку і ті господарі, на котрих після права спадав цілий грунт, маючи вільні великі громадскі пасовиска для своєі худоби, не потребували так дуже дорожитися своім власним грунтом і могли скорше наділювати свою молодшу рідню кавалками поля, хоть се й було протів закона.
Всі тоті давні порядки тепер змінилися. Тепер у нас, як і в цілім світі, заводиться господарка лишень для гроша. Кождий стараєся с поля і з робітника як найбільше гроша видусити. Давні сервітути "урегулювали" і громадам давні пасовиска та ліси повідпадали, а людей усе прибуває, а на землю мужицку все більші тягарі спадають. Томуж то, як би тепер на ново заборонити ділити мужицкі грунти, то се далось би мужикам далеко більше у знаки як перше.
За остатних двацять літ, від коли позволено мужицкі грунти ділити і признано всім наслідникам рівне право до части грунту, роздробилися у нас мужицкі грунти до крайности. По смерти батька розпадаєся грунт на части поміж родину, а в другім поколіню ділиться ще на менші части й ще на менші так, що с колишних широких нив робляться вузенькі грядки, а більші господарства селянскі разпораз зникають. Дроблять грунт не тілько у нас, а в усіх краях нашої держави, як про се переконалися посли в Раді державній з виказів, що йім передложив міністер рільництва.
З виказів тих бачимо між иншим, що коли в році 1857 було в нашій Галичині трохи більше як півміліона господарів грунтових, то теперки на тій самій землі мужицкій в більше як півтретя міліона господарів; значить, за яких 30 літ земля мужицка у нас в троє роздробилася. Звісно, земля мужицка не однако розділена межи всіх мужиків. В кождім селі є трохи богачів, трохи середних господарів, а велика сила, що мають лиш по кусникови поля, с котрого вже таки ніяк вижити. От наприклад подаю вам виказ поділу мужицкоі землі в селі Петрові, городенского повіту, з котрого можна мати образ майже всіх наших сіл. В р. 1882 було в тім селі кругло 1853 морги усеі мужицкоі, рустикальноі землі. Відрахувавши громадске невелике пасовиско, неужитки і дороги, поле, котре поскуповували жиди та пани, і поле попівске, лишалося в руках мужиків трохи понад 1000 моргів. Душ у тім селі було також кругло майже 1000. І от як, після катастру податкового та конскрипціі, була та земля розділена між родини й душі:
Посідали разом
Число родин посідаючих:
до півморга й менше — 36
від пів до 1 морга 16
від 1 морга до 2 моргів — 19
від 2 м. до 3 м. — 24
від 3 м. до 5 м. — 51
від 5 м. до 10 м. — 62
від 10 м. до 15 м. — 7
від 15 м. до 20 м. — 1
від 20 м. до 25 м. — 2
разом — 218
Число душ у тих родинах:
до півморга й менше — 160
від пів до 1 морга — 63
від 1 морга до 2 моргів — 75
від 2 м. до 3 м. — 97
від 3 м. до 5 м. — 258
від 5 м. до 10 м. — 301
від 10 м. до 15 м. — 32
від 15 м. до 20 м. — 8
від 20 м. до 25 м. — 6
разом — 1000
Разом на ті родини припадало поля м.
до півморга й менше — 18
від пів до 1 морга — 16
від 1 морга до 2 моргів — 38
від 2 м. до 3 м. — 66
від 3 м. до 5 м. — 230
від 5 м. до 10 м. — 496
від 10 м. до 15 м.— 100
від 15 м. до 20 м. —16
від 20 м. до 25 м. —46
разом — 1026
Було, значить, 36 таких родин, що мали разом лиш 18 моргів поля по пів морга на одну родину і на тих 18 моргів припадало 160 душ: 16 родин, а в них 63 душі, мали по більше як по моргови, разом 15 моргів. Найбільше було таких газдів, що мали від 3 до 10 моргів, а лишень три були такі господарі, що мали більше як 15 моргів. С повисшоі табелі видно, що лиш третя часть господарів-мужиків мала більше як по пять моргів грунту, а дві третини всіх господарів мали по менше, а межи ними власне половина по менше як по два морги.
Що так само дробляться мужицкі грунти в цілій Галичині, се видно буде з рахунку: 1819 р. було в Галичині мужицких господарств 511.372, кожде гурт-на-гурт по 14 моргів; 1859 р. було вже 788,234 господарств, кожде по 9 моргів, а 1883 р. аж 1 міліон 408 тисяч дрібних господарств, кожде по 5 моргів. Розумієся, що так як в тім є господарства і по кільканацять моргів, то на переважну більшість теперішних мужицких господарств випаде щось тілько по 3 морги. Завважаємо мимохідь, що коли мужицкі грунти так дуже дробляться, то великопанскі чи богатирскі грунти збиваються в купу. І так, коли взяти 100 таких господарств богатирских 1819 р., то 1859 р вони вже збилися лиш у 46 господарств, а 1876 р. тілько в 24 господарств, і то так, що коли напр. в однім такім господарстві 1819 р. було 100 моргів, то 1859 р. було вже в нім 173 морги а 1876 р. аж 350 моргів!1) Так то мужицкі а богатирскі господарства ідуть зовсім супротивними дорогами: богатирскі господарства збиваються в купу, а мужицкі розбиваються на дрібні кусники. Через те, що у нас земля так роздроблена, погіршилося й господарство мужицке. На маленькім господарстві не мож навіть удержати худоби, без котрої ніяк справити й обробити землю. При великих містах, де багато купують огородовини, можна ще вести огородову господарку, і з малого кусня землі видобувати великі політки, от як у Франції або в Бельгіі, де великих міст богато. У нас у Галичині на городовину нема великого збутку й уся наша земля мусить іти під збіжє та пашу. До збіжевоі господарки треба конче більших просторів грунту, треба мати на чім досить худоби тримати і треба провадити зміну плодів. Крім того, господар такий, що живе з родиною на маленькім грунті, с котрого ледви навіть у голоді пережити може, не має ніяк нагоди освічуватися й іти за поступом часу. Він є ніби наймитом у самого себе за найлихшу плату, мусить усі своі гадки й усю свою силу віддати на службу свому голодному животови. Через те не можна навіть надіятися, щоби наші мужики на малих грунтах починали ліпше господарити, а противно господарка на тих грунтах мусить усе гірше упадати. Видимо то найліпше у нас, що там більше земля роздроблюєся, тим усе гірше вона родить. З рахунків показуєся, що у нас морг землі півтора або й два рази менше родить, як у Чехах, на Мораві або в инших західних краях нашої держави. Через роздроблюванє грунтів мужицких вони чим раз більше задовжуються, бо коли в 1873 р. було на мужицких грунтах 8 міліонів зл. то 1884 р. було на них аж 30 міліонів зол. довгів інтабульованих, а можна сказати, що найменше в друге тілько неінтабульованих. Господар на малім грунті не має с чого вижити тай зазичуєся на грунт і так єго ніби поволі зйідає, бо довги ведуть у кінци до ліцитаціі й до втрати власности землі. До того всего приходять іще ті безконечні процеси наших мужиків за землю та сварки й бійки і безнастанна тяганина по судах, що власне все йде іс сварні о межі та вживанє землі. Мужик наш лиш із землі може жити; не має він землі, то й нема єму місця на світі, нема єму житя, томуж то він і запопадливий на ту землю і трясеся над кождим єі кусником і хотів би як найбільше єі мати. А тепер ще як кождий іс своім відділюєся і кождий собі на своім окремий господар, а за другого не дбає, то кождий намагає лише на своє, як то кажуть: кожда рука д собі крива. С того вироблюєся захланність, байдужність на кривду другого і сварки та процеси межи родиною та сусідами. До того ще у нас таке право, що люде ніяк не можуть правним способом погодитися в селі, але все мусить іти через суди та нотарів. Томуж то наші мужики разураз процесуються. Процесуєся родина між собою, нім ся грунтом порозділюють, процесуються сусіди за межі та політки, а при тім із ненависти повстають сварки та бійки й одні других скаржать по судах та тягаються по термінах. Усі тоті процеси та терміни коштують наших мужиків дуже богато й через них марнуєся богато робучого часу. А теперки почислім іще маси спадкові і справи опікунчі, де то треба оплачувати тілько штемплів, адвокатів, нотарів та всілякі такси і тра відбувати без кінця термінів! У нас у судах повітових приходить на рік близько 100 тисяч мас спадкових майже самих мужицких, а подань усіх у галицких судах повітових, у котрих переважно лишень справи мужицкі судяться, входить на рік більше як два міліони, крім справ карних. Возьмім лише, щоби кожде поданє гурт на гурт разом зі штемплями коштувало по два зол. готовими грішми і щоби лише на кожде поданє було два терміни, а кождий термін рахуймо щоби для обох сторін коштував разом два зол. вже і зі штемплем, то вже виходить на рік 12 міліонів готовими грішми одже більше як чотири рази тілько, що виносить увесь цісарский податок грунтовий від усеі мужицкоі землі в Галичині. Де того ще приходять оплати за провізоріі та всякі комісіі, котрі тут і не пораховані.
Але на судах ще не конець. Як земля розділена поміж богато властителів, то вона разураз переходить з одних рук до других, грунти разураз продаються. Приходять одже видатки й оплати за контракти у нотарів та оплати інженерів за розділ і мапки, — а все того, як знаєте, дуже богато коштує. Hepaз один такий мужицкий контракт винесе на 20 або 30 зол. або й більше, крім такси, що ся в уряді податковім платить. От такі то хиби роздробленя землі. Господарити нема на чім і земля лишень яловіє, а сварні, оплати та коштів іс того розділу тілько, що як іще оплатиш податки, то грунт у такого малого господаря хіба лишень на тото щоби от називався "господар".
Вже нераз розважували над тим наші письменні люде, що таке велике роздробленє землі мужицкоі не на добро виходить і думали, що би на те порадити. Найбільше по наших газетах радили, щоби наші мужики не товпилися всі так коло самоі господарки але щоби бралися за ремесла, промисли і торговлю. О тім бувало писав Іван Наумович у своій "Науці", щоби наші господарі за приміром Чехів лишень одного сина на господарстві лишали, а решту щоби висилали в світ, иншого хліба шукати, коло промислу та торговлі. Однако не так то воно лехко зробити, як сказати, або й написати. У нашім краю нема ще великого промислу, нема великих фабрик та варстатів і нема такого гандлю як де инде, — от лишень крамарство і то все майже в жидівских руках. Коли напримір у Чехах, Ракузах, Моравіі, Шлеску майже половина всіх людей (40 до 50 на 100) знаходить спосіб житя коло промислу та торговлі, то у нас заледви менше як шеста часть (15 на 100) жиє с промислу та торговлі, тілько що то власне самі жиди; горстка ще людей жиє с письма та по урядах; а решта, близько чотири пятих частей усіх людей (78 на 100), а межи ними всі мужики, мусять жити лише з рілі, бо иншого способу нема. Промисл і торговля можуть у краю лишень поволи змагатися; до того треба, щоби в краю назбиралася велика сума покладних грошей чи капіталу; щоби було богато спосібниx робітників, котрі би лише з роботи по фабриках та варстатах мусіли жити, а до того ще мусить наш галицкий промисл перебути завзяту борбу чи конкуренцію з заграничними фабриками, бо за границею (як у Англіі, Франціі, Німеччині і т. д.) вже тепер є великі фабрики і спосібні, добре навчені робітники, тому то заграничні фабриканти можуть ліпший товар (марфу) робити й дешевше єго продавати тай наших промисловців і ремісників на торгах замахають. Промисл і фабрики настануть поволи й у нас так як де инде, алеж не можна надіятися, щоби то так скоро прийшло і щоби зараз ті люде, що не можуть поміститися при господарстві, сталися фабричними робітниками. Нема одже чого надіятися, щоби наші мужики добровільно переставали дробити землю і починали шукати иншого способу житя, бо по просту нема де инде дітися й кождий мусить лишатись на селі коло господарства. Спинити роздроблюванє мужицкоі землі можна би хіба лише примусом і того хапаєся наш закон. Він хоче прямо заборонити ділити грунти. Виходить то ніби на таке, що коли багато мужиків іс своіх кавалочків не можуть вижити, то недопустити йіх таки цілком до землі, — най собі роблять, що хочуть! Так як якийсь казав: коли болить голова, то єі втяти.
(Конець буде).
1) Дивіть статю Франка "Galicyjska własność ziemska" (Przegląd Społeczny, 1887, I, 21—35).
[Народ, 15.02.1891]
15.02.1891