виголошена на VI-ім засїданю сойму при дебатї над зворотом надплат з скарбу державного до фондів индемнізаційних.
Кілько разів забере в сїй сали голос посол Щепановскій, менї яснїє на моїм темнім горизонтї, з любою надїєю гляджу в тій хвили на наш бідний край, але скоро він говорити перестане, менї стає знов темно перед очима. Я довго думав, де суть причини того мого настрою душевного, і так думаючи, прийшов до пересвідченя, що причина того опочиває в особистім характері того посла і впливі єго бесїди на слухачів. Після моєї думки є то чоловік, котрий би бажав видїти в будучности край наш поступаючій усе наперед думкою і працею, здобуваючій собі нові сили животні а не заснїчуючій ся як до тепер. Я представляю собі характер сего чоловіка ясний, чистий, і, яко такій, хотячій бачити свою вітцївщину ясною, чистою і доброю.
Менї однак видить ся, що посол сей, зживши ся з тими думками, забуває, що не все єсть так ясне і чисте, як би він собі того бажав. Менї здаєсь, що він запізнав власні слова маршалка, котрий говорив о капіталї працї і интеліґенції. Боже мій! Хто лиш подивить ся на нашого селянина і скаже, що то матеріял до доступу, той хиба сам не знає, що каже. Менї трафляло ся в моїй практицї адвокатскій і судовій бачити таких людей — якихсь лемурів, не людей, вихудлих, виблїдлих, не видївших очевидно чере два, три і чотири місяцї не то мяса, але й молока; котрі, прийшовши до суду, постоять лише хвильку і зараз на місцї засипляють. Той чоловік зблїдлий, з ледви слабеньким заростом хлопячим, здаєсь, що має лїт 20 і кілька, а тимчасом то 40—50-лїтний скостенїлий на пни старець. В читальнях трафляло ся менї бачити, як я або хтось з моїх товаришів поучував тих темних, вихудлих братів о правах их конституційних або историчних, — мій слухач думаючи, що се священик проповідь говорить, не зважаючи на мене, або заснув, або в тій хвили зложивши руки "Отче наш" шептав. І то має бути тот капітал интеліґенції до великих инвестіцій спосібний! Стрібуйте, панове, якусь околицю залїсити або деревця коло дороги посадити, — но, і що-ж з того? — коли той селянин на другій тиждень вирве зараз. Тому -ж уперед світла, панове, правдивого, не каламутного світла, а потім забирайтесь до инвестіцій!
Але придивіть ся тепер другій верстві нашої суспільности — нашій верховодячій шляхтї. Тут хотїв би я зацитувати слова самого посла Щепановского, щоби мене не посуджувано, що я, яко сторонник руского клюбу, кидаю ся лукаво і несправедливо на своїх політичних противників. Не давно я прочитав в письмі того посла Щепановского, що дарма шукати в нашій Галичинї традицій народних, бодай в тій мірі, як у Варшаві; шляхта тут передпотопова і не з теперішного світа. Сам Щепановскій се сконстатував. Варто би, панове, перестудіювати всї устави автономічні, котрі ми від якогось часу в сїм соймі сотворили, а прийшли-б ми до пересвідченя, що цїле стремленє нашої автономії иде до того, щоби з себе всякі тягари здіймати, а на ту спідну бідну верству селяньску зложити. Дарма між вами шукати обивательского духа, до котрого так щиро Щепановскій взиває. Придивіть ся хоч недавному внесеню посла Biвієна; чи не перезирає та тенденція: що доброго — для нас, що тяжкого — на маси? П. Вівієн арґументує так: сотворім школу середну в Тернополи, не селяньску як в Кобірницях, Ягольници, Городенцї, бо то не потрібне, бо там статистика показує, що мужики до школи ходити не хочуть. Поважаний посол Вівієн не питає, як ті школи в Городенцї і другі устроєні; він не вглядає, що в самій орґанізації тих шкіл, призначених розпорядженєм міністерства на школи селяньскі (Bauernschule), звихнено цїлу засаду і зроблено з них par force школи для паньских економів; він не видить, що заряди умисно не допускають селян, а лиш відпадки интеліґенції, з котрих виробляють ся кандидати на паньских економів. [Пос. Романович: То хибно!] Зовсїм не хибно. Я п. Романовичеви відкажу, що я сам старав ся помістити там одну селяньску дитину на власний кошт в школї городеньскій, але не принято. Отже-ж, панове, таких примірів зуживаня гроша публичного лиш для кастових, не краєвих потреб міг би я зацитувати ще дуже богато. Н. пр. возьміть уставу дорогову, уставу о катастрі і клясованю грунтів, о конкуренції шкільній і парохіяльній, о поліції місцевій, — на кождім пунктї можна би виказати, що всюди шляхта наша старає ся з себе тягари здіймати а на клясу низшу наложити.
Мої панове! Я бачив а взглядно чув о инчих фактах пожертвованя обивательского. Коли я був на університетї, проф. Штайн дав такій примір анґлійского обивательского духа. В 1840-их роках захитав ся банк анґлійскій через підорванє кредиту у своїх засновах. Настала велика паніка між людьми, бо не один бідний чоловік зложив свої ощадности в банку, не один мав єго ноти в руках. У нас в Австрії в таких часах кольбами відганяли тих, котрі приходили ноти банкові до национального банку міняти,— там же в Анґлії прийшли перші банкири і своїм приватним фондом виплатили всї банкові ноти, уратували честь банку і своєї нації. То єсть обивательскій дух, то посвяченє обивательске, а не всї податки змітувати на мужика і собі шумно панувати!
Докажіть ви панове з правицї фактами, що ви потрафите для ратунку краю оподаткувати себе, не селян, — тогдї будете гідні повірених вам публичних грошей і тогдї згоджу ся цїлою душею на инвестіції краєві переведені вашими руками. Тепер не маю до вас віри і публичного гроша вам повірити, хоч би в найлїпшій цїли, не можу.
Тілько у відповідь пoc. Щепановскому. Тепер ще кілька слів спеціяльно що-до предложеня комісії.
Тут в сїм предложеню предкладає ся заключенє угоди з репрезентацією краєвою a репрезентацією державною і каже ся, що край має заплатити 1,400.000 зр. репрезентації державній в лїтах 1902, 1903 а 1904. Я шукав, чи єсть де предложенє о тім, чи то з процентами, чи без процентів та квота належатись має державі, і не найшов (Голос: Без процентів!) і я так думав, що без процентів, але будьте ласкаві! ся-ж справа индемнізаційна поучила власне нас, як осторожними мусимо бути з центральним правительством. Не забувайте панове, що в сїй власне справі скасовано слово "монарше"; монарх сказав, що "дарує" панщину Галичинї, тимчасом центральне правительство ломить се слово і каже нам за сю даровщину платити. Що-ж доперва з угодою невиразною! Я бою ся, що при невиразній угодї може прийти якесь правительство і скаже по 13 лїтах заплатити проценти від 1,400.000 зр., а то не баґателя! то знов міліон наросте. Отже я би для ясности і певности казав уняти в текст умови, що квота 1,400.000 зр. належить ся від нас державі без усякого проценту.
Дальше, панове, болить мене одна річ в тій справі, бо через побіжне трактованє єї комісією буджетовою прийде ся краєви уже напевно щось не богато менше, як 200.000 зр. задармо платити. В угодї сказано побіжно, що через три роки, а то 1902—1904 має ся заплатити державі 1,400.000 зp. титулом надплат з лїт 1883—1889. За рік 1890 нема найменчої згадки, комісія мовчить. Вправдї из справозданя, але не з угоди, можна довідатись, що сплата за рік 1900 в сумi 200.000 має трактувати ся після §.5 алінеї 2, торік радою державною запроєктованої угоди, але власне та алінеа каже, що сли край побирає від держави які надплати по-над 325.000 зр., то має за них платити по 5% відсоток. Говорім о сїй справі як належить ся, а не перебігаймо єї легенько кількома фразами, бо знайте, що з тих 5% до року 1905, т. є. до имовірного року оплати того довгу, наросте і других 200.000 зр. Се-ж не баґателя і варто було над нею близше застановити ся. Тимчасом я знаходжу один уступ в постанові патенту з 13 жовтня 1857 р., котрий очевидно хоронить нас від тої несправедливої оплати процентів, і жалую дуже, що комісія буджетова не застановилась над сею справою близше, а була би край наш від заплати 200.000 зр. оборонила. Я читаю в патентї в 18 жовтня таке розпорядженє (читає:)
"Diese Allerhöchste Erschliessung bestimmt, dass im Lemberger Verwaltungsgebiete vom 80. April 1858 und im Krakauer vom 31. October 1858 an mit der Verlosung der Grundentlastungsobligation zu beginnen sei; dass die Einlösung der Obligation mit demselben Tilgungsplane wie in den anderen Ländern zu erfolgen habe, und dass zur Deckung des Grundentlastungserfordernissen in Galizien ein jährlicher unverzinslicher Beitrag von den Staatsfinanzen mit 2,500.000 fl. С. М. unter Vorbehalt des Rückzahlungsanspruches und unter einstweiliger Suspendirung der Rückzahlung und Verzinsung der bis dahin gegebenen Vorschüsse geleistet, und der Rest durchangemessenen Zuschläge zu den directen Steuern aufgebracht werden".
От ту сказано ясно, що за 2,500.000 зр. конвенційної монети не належить ся державі жадного проценту. Яким же чином признає тепер комісія буджетова мовчки державі безпідставно близько 200.000 зр.? Се, кажу ще раз, на наш бідний край не баґателя! Отже я би дуже просив, щоби панове близше над тою справою застановились, і вже в угоду проєктовану уняли по перше, що квота 1,400.000 зр, припадаюча державі титулом надплат за роки 1888—1889 і квота 200.000 зр. припадаюча за рік 1890, належить ся державі без процентів.
[Дѣло]
13.11.1890