Щоб зрозуміти роль соціальних медій у суспільстві, ми мусимо зрозуміти, як сприймаються соціальні медії. Нам треба проаналізувати, як різні суб'єкти та організації розуміють і що думають про технологію, форми знання, яких люди набувають, коли вони розуміють суть соціальних медій, розвивають і використовують їх. Основним серед усього цього є фіґня.
Я використовую тут термін «фіґня» [bullshit] в спеціальному сенсі тверджень про світ і як він працює, для яких є характерною байдужість до того, якою є суть речей, і я тут розглядаю фіґню в строго аналітичному, а не нормативному сенсі. Питання полягає не в тому, чи є фіґня доброю або поганою (і коли), а в тому, що вона означає для соціальних медіа і як ми розуміємо соціальні медіа. Фіґня, на думку філософа Гаррі Франкфурта (2005), може відрізнятися і від правдивих тверджень, і від брехень. Правдиві твердження базуються на переконанні, що вони відповідають дійсності, а брехливі твердження базуються на переконанні, що ні. І ті, і ті засновані на концепції істинного значення і явно чи неявно містять виправдувальні уявлення. Натомість фіґня стосується тверджень, які роблять, мало або й зовсім не переймаючись їхньою істинністю. Фіґні не треба обманювати нас щодо фактів предмету обговорення, і фіґня — це не те саме що брехня. Точніше кажучи, вона стосується тверджень, зроблених з іґноруванням того, правдиві вони чи ні, і з невеликою чи відсутньою обґрунтованістю. Фіґня — це твердження про світ, в якому нема справжньої і переконливої загалом прийнятної відповіді на питання «звідки ти знаєш?». Є ви прихильником платонівського ідеалізму чи емпіризму Аристотеля, чи підписуєтеся під строгою та точною концепцією того, що визначається як знання (у дусі «Етики віри» Вільяма Кліффорда), або є більш поблажливим (згідно з «Волею до віри» Вільяма Джеймса), зрозуміло, що у світі багато того, що маскується під знання, при ближчому розгляді виявляється радше фіґнею.
Фіґню можна знайти у будь-яких формах знання (операційних, репрезентативних, експліцитних) і видах постачальників знань (непрофесійних, професійних і академічних), пов'язаних із соціальними медіа. Ніхто не має монополії на фіґню. Усі ми час від часу вдаємося до неї і діємо у відповідності з нею. Саме тому вона є важливою. Важко сказати з якимось ступенем точності скільки її є в наявності (важко визначити кількісно і чисельник і знаменник). Але я висуну гіпотезу, що фіґня є особливо поширеною, коли йдеться про соціальні медіа, і на це є дві причини.
По-перше, як зауважив Франкфурт (2005 р.), «фіґня є неминучою щоразу, коли обставини вимагають від когось говорити, не маючи поняття про те, що він говорить» (ст.15). Соціальні медіа — як неточний термін, який розпливчасто вказує на дуже великий і різноманітний набір нових технологій та практик без ясних меж, які дуже швидко еволюціонують, часто перехрещуючись одна з одною та багатьма іншими явищами в складний спосіб, і є включені в багато дуже різних настройок, — очевидно, спонукають до такого типу розмов. Ба більше: наша низька поінформованість щодо загальної сукупності і численності фактів (не кажучи вже про їхні характеристики) негативно впливає на нашу здатність користуватися традиційними методами аналітичного і статистичного узагальнення, навіть коли у нас є дуже міцні знання про окреме явище. Тож соціальні медіа епістемологічно відкриті для фіґні, тому що важко зрозуміти соціальні медіа, якщо під словом «розуміти» ви маєте на увазі знати щось про них з певним ступенем надійності та обґрунтованості на основі загальноприйнятої термінології і форм обґрунтування.
По-друге, «обставини», на які посилається Франкфурт, це не просто відносний брак підтверджених знань про соціальні медіа. Це також включає високий попит на знання — чи принаймні твердження, які можуть зійти за знання — про соціальні медіа. Цей попит породжується різного роду традиційними організаціями (органами державного управління, підприємствами, мас-медіа, суспільними рухами тощо), індивідами у їхній активності як дилетантів (батьки, які думають про своїх дітей, люди, які шукають пару, активісти, які намагаються змінити світ, тощо) і, звісно, компаніями, які управляють соціальними медіа і розвивають їх. Багато суб'єктів, деякі з них є потужними, почуваються вимушеними впливати на соціальні медіа, знаходити з ними спільну мову і мати про них думку, навіть якщо вони дуже мало знають про них. Цей попит лежить в основі надзвичайно генеративної політичної економіки для продукування заяв про соціальні медіа. В ситуації, яка характеризується епістемологічними проблемами, які коротко окреслені вище, ймовірно, також дуже часто продукується велика кількість фіґні.
Стисло кажучи, соціальні медіа, схоже, супроводжуються великою кількістю фіґні, тому що ми знаємо дуже мало і тому що багато поставлено на карту. Прірва, яка лежить між пропозицією підтверджених переконань і попитом на значно більші — більш детальні і ширші, які відповідають різним інтересам і можуть використовуватися в різний спосіб — знання про соціальні медіа творить простір для фіґні. (Значно більший простір, ніж в деяких інших сферах людської діяльності, як от математика). Така ситуація є водночас інтелектуально цікавою і являє собою справжній аналітичний виклик для тих, хто намагається зрозуміти соціальні медіа. Інтелектуально фіґня є цікавою, тому що вона прямо пов'язана з широким колом питань, які стосуються зв'язку між тим, що ми через брак кращого терміну могли би назвати ідеями (переконаннями, знаннями і деякими дефініціями культури), і технологією. Аналіз особливої ролі фіґні, коли мова йде про розвиток, використання і застосування соціальних медіа, явно попадає у сферу ширшого зацікавлення у дискурсивних формах, ідеології (байдуже, чи в неї щиро вірять чи її цинічно дотримуються) та інших системах поглядів, які спроможні зробити предметним те, про що ми говоримо, і трансформувати світ, коли ми діємо у відповідності із нашими переконаннями. Такими є проблеми, які тривалий час були основними для багатьох сфер гуманітарних і суспільних наук і супроводжуються цілим рядом питань, які торкаються «подвійно герменевтичного» (Гідденс, 1984 р.) зв'язку між науковими дослідженнями та іншими сферами людської діяльності, між «фолк-теоріями» та іншими видами теорій (Бурдьє, 1989 р.) і балансу між залученням інших форм знання у противагу об'єктивізації його як предмету аналізу (коли ми маємо на меті поставити під сумнів твердження, зроблені видатними футурологами, і коли ми аналізуємо, що ці твердження стали означати).
Аналітично фіґня є справжнім викликом. Хоча багато з тих, хто нерідко, впевнено і часто зарозуміло говорить про соціальні медіа та їхню роль в суспільстві, ймовірно, усвідомлюють, що час від часу вони несуть фіґню (чи принаймні бездумно повторюють те, що, як вони підозрюють, може бути фіґнею), навряд чи вони просто визнають це, якщо їх про це запитати, скажімо, в інтерв'ю. (Існує також додаткова проблема ненавмисної фіґні, яка навіть може набути форми фальшивої свідомості.) Цей самий підхід був би етнометодологічним експериментом ("експеримент порушення"), змодельованим на основі соціологічного дослідження, проведеного Гарольдом Ґарфінкелем (1967 р.), аби зробити загальноприйняті суспільні правила та норми видимими і придатними для аналізу шляхом їх порушення — у цьому випадку норму взаємодії, коли ми як правило хоча б робимо вигляд, що приймаємо твердження, зроблені іншими людьми, за чисту монету. По правді кажучи, я хочу уявити проект, в якому польові дослідники систематично виявляють тих, то заявляє, що знає, яку роль відіграють соціальні медіа в суспільстві, і запитують тих, хто про це заявляє, «звідки ви знаєте?», просуваючи границі дослідження так далеко, наскільки це можливо, — чи то в щоденних розмовах про соціальні медіа з дилетантами, в «запитаннях і відповідях» після виступів на галузевих конференціях, чи то в університетському середовищі, коли дослідницькі проблеми сформульовано і результати узагальнено у вигляді обширних доповідей. Метою було би виявити, на які форми доказового обґрунтування опираються ці заяви (чи можуть опиратися).
Що обіцяє майбутнє для соціальних медіа і фіґні? Ми можемо уявити цілий діапазон сценаріїв на основі викладених вище епістемологічних і політико-економічних факторів.
На щастя, епістемологічно ми здолаємо деякі виклики, з якими на даний момент стрічаємося, коли йдеться про розуміння соціальних медіа (інші й далі переслідуватимуть нас, з'являться нові). В ідеалі, ми поліпшимо наше теоретичне, методологічне і субстанціальне розуміння і накопичимо нові відомості про широке розмаїття важливих випадків та контекстів. Утім, на практиці інтелектуальні виклики розуміння соціальних медіа, зростаюча всюдисущість і постійно еволюціонуюча природа об'єкту аналізу означають, що ми, ймовірно, ніколи не досягатимемо цілі.
З точки зору політичної економіки значне пожвавлення продукування наукових і науковоподібних заяв про соціальні медіа великою мірою залежить від того, наскільки ефективно працює ринок ідей (в академічному світі, але ще важливіше — за його межами). Це породжує звичні питання про зв'язок між владою та знаннями, про зв'язок між фолк-теоріями, професійними формами знання і різними видами науки, а також про замішані інтереси і тих, хто несе відповідальність за підтримку фіґні чи дію у відповідності з нею.
Я можу сказати одне (і цей нарис обрисував мої обґрунтування такої заяви): фіґня укорінилася й надалі відіграватиме важливу роль у тому, як ми розуміємо соціальні медіа, як вони використовуються і що вони означають. Отже, ми повинні ставитися до фіґні серйозно — як до інтелектуальної та аналітичної проблеми.
Rasmus Kleis Nielsen
Social Media and Bullshit
Social Media + Society, April-June 2015: 1–3
Зреферувала Галина Грабовська