Вони кажуть «лем» (українською «тільки», або «лише») — тому і лемки. Вони розділені кордонами і розсіяні світом; ходять до різних церков; одні вважають себе українцями, інші — русинами як окремішнім народом; їхня мова має різні варіанти, й цю мову можна вивчати у школах і навіть в університетах, але тільки не в нас — не в Україні.
Польська ліцеїстка Анна Шамайда
«Анна Шамайда: єдина ліцеїстка, яка цього року складала випускний іспит (матуру) з лемківської мови», — повідомили польські видання. Gazeta Wyborcza розповіла про це детально, бо й для Польщі випадок неординарний — навіть на тих теренах, де мешкають тамтешні лемки, шкіл з лемківською мовою викладання нема, натомість є міжшкільні центри, де навчаються ті, хто бажає. Втім оцінка з лемківської мови як шкільного предмету записується у табелі й зараховується в середній бал для вступу до вищої школи. У Польщі методологічне шкільне викладання лемківської мови запровадили 1991 року, а від 2000 року вона з'явилась як окремий предмет на відділенні філології Краківського педагогічного університету.
У батьківському домі Анни розмовляють по-лемківському, а польською мовою — лише тоді, коли приходять знайомі. «На випускний іспит я вибрала лемківську мову передовсім для того, щоби показати ровесникам, що можна це зробити. Може, завдяки цьому і вони за рік чи два напишуть випускні іспити цією мовою?» — розповіла дівчина журналістам «Виборчої».
Терени проживання лемків. Мапа 1936 року
Чи мають такі можливості лемки в Україні? Ні. Лемківська мова у нас навіть не кодифікована, хоча у 1990-х роках такі спроби були. Тож вивчити її можна лише через спілкування з носіями й читаючи літературу, лемківською написаною. Такої літератури, до речі, на сучасну тематику катма — здебільшого це старі твори та праці лемківських авторів.
Але чи такий стан речей не дискримінує лемків? З'ясувалося, що ні, або принаймні чимала частина лемків України так не вважає. На наше прохання пояснити ситуацію голова Світової федерації українських лемківських об'єднань Софія Федина відповіла таке (попросила подати її слова без жодних купюр): «Перш за все наголошу, що є лемківський діалект УКРАЇНСЬКОЇ мови. І кожному населеному пункту були і є характерні свої особливості вимови, окреслення тих чи інших понять. Проте діалект — це жива субстанція, яка постійно змінюється, і НЕ претендує на статус офіційної мови. Українська мова багата діалектами — кожний історико-етнографічний реґіон має свій. Творення окремої лемківської мови на противагу українській має на меті заперечити українське коріння лемків, забути вигнання лемків з рідної землі через їх українську сутність і створити неіснуючу субстанцію. А говірку дідів-прадідів треба плекати і пам'ятати — бо це наша спадщина і наш колорит».
Позиція пані Федини як представниці української лемківської спільноти цілком зрозуміла, у світлі донецько-луганського сепаратизму стає ще зрозуміліша, але не пояснює, чому в Україні, як у Польщі (чи Словаччині) не практикується вивчення лемківської мови (діалекту) не те щоб у школах і університетах, а бодай на факультативному рівні. Суть проблеми для «Z» розтлумачив доцент кафедри української літератури ЛНУ ім. Івана Франка, письменник Назар Федорак: «В Україні лемківську мову вивчати саме як мову неможливо, а натомість — гіпотетично — навіть кафедра слов'янських мов Львівського національного університету імені Івана Франка могла би запровадити вивчення, наприклад, мови силезької чи малопольської. У Польщі все буде з точністю до навпаки».
Українські наріччя і говори. Мапа 2005 року
Тож ситуація є наполовину мовною, а наполовину політичною. Жодна мова у світі на території, «підконтрольній» цій літературній мові, не визнає мовою те, що вона вважає своїм діалектом (згадаймо хрестоматійний приклад Російської імперії з її тезою про малоруський діалект), а за кордоном — будь ласка.
«Якщо визнати окремою мовою лемківську, то це відразу розмиє внутрішню організацію української мови як "єдності в розмаїтті". Гуцули скажуть: "А ми чим гірші?" — і так далі, аж до закарпатської мовної мішанини, до поліських і волинських говорів, а далі до одеських, полтавських і слобожанських..., — пояснює Назар Федорак. — В Україні поняття "лемківська мова" (як і "гуцульська мова", "бойківська мова", зрештою, "русинська мова") немає, і, очевидно, не буде, і — очевидно — це правильно. Поясню, чому. Кожна жива мова має свої діалекти, і що їх більше — то краще для самої мови. Коли носії діалектів і говірок беруться воювати за свою саме мовну окремішність, починається мовний сепаратизм, із яким жодна уніфікована літературна мова миритися не буде».
Письменник зазначає, що у Польщі живуть десятки (а може, й понад сотня) тисяч ґуралів — носіїв окремих діалектів польської мови — так званих «малопольського» та «силезького». Але поляки не надають і ніколи не нададуть цим діалектам статусу мови.
«Натомість лемківська, скажу так, бесіда не є діалектом польської, відтак її статус як мови нічим не загрожує мові польській. Аналогічна ситуація, наприклад, у Сербії, де мовами собі називають і українську, і русинську, а на філософському факультеті Новосадського універститету є навіть кафедра русинської філології. Там це нікому не шкодить, а головне — ніяк не зачіпає сербської мови, яка має свої діалекти, а тих натомість спокійно можуть називати мовами в інших країнах», — каже філолог.
Зауважмо, що з мовного боку перед Другою світовою війною — допоки існував західний варіант літературної української мови — питання відрубності лемківського діалекту практично не стояло, а з уніфікацією української літературної мови винятково на основі полтавських говірок рівень відмінності лемківського діалекту різко зріс.
Отже, українські лемки наразі (і в майбутньому, наскільки далеко його передбачаємо) можуть лем заздрити мовним можливостям лемків Польщі. Натомість тішитися можуть (до прикладу) українські ґаґаузи, мову яких є нагода вивчати в українських школах, а ґаґаузам у самій Туреччині — зась.
ДЕМОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Протягом 1944–1946 років у радянську Україну було виселено близько 95 тисяч лемків, тобто майже 2/3 усієї популяції в Польщі. Після закінчення обміну населенням налічувалося в Польщі ще близько 30–40 тис. лемків. Їх разом з усіма іншими українцями, які ще тут залишилися, 1947 року депортовано у межах Акції «Вісла» на західні й північні території Польщі.
Представники влади Чехо-Словаччини підписали 10 липня 1946 р. угоду про обмін населенням з Радянським Союзом. В радянську Україну еміґрувало понад 12 тисяч громадян Чехо-Словаччини. Були це передусім лемки.
У процесі здійсненого в Польщі загального перепису населення 2002 р. на території Лемківщини лемківську ідентичність декларували 1 тисяча 642 особи, a українську — 789. Загалом це дає 2 тисячі 431 особу, тобто заледве близько 4 % сучасних мешканців Лемківщини. В усій Польщі під час згаданого перепису українську національність декларували 27 тисяч 172 особи, а лемківську — 5 тисяч 850 осіб.
А вже згідно з даними національного перепису 2011 року, в Польщі живуть приблизно 10,5 тисячі лемків.
07.07.2015