Підготувала Люба Куйбіда

 

Чарльз Інґрао уже сорок років займається дослідженням Європи ранньомодерного часу та династії Габсбургів, а також багато подорожує і виступає з лекціями: з 1996 року він близько 50 разів відвідав Балкани, і прочитав понад сто публічних лекцій і семінарів для університетських, урядових і військових аудиторій у Європі та Північній Америці. Зацікавлення проблемою міжетнічних стосунків і конфліктів зробило його бажаним гостем на радіо та телебаченні, також він радо дає експертні коментарі для преси. У червні 2015 року Чарльз Інґрао відвідав Львів, де прочитав лекцію у Центрі міської історії, розповів, як змінилась Європа після 1918 року.

 

Австро-Угорщина була однією з чотирьох імперій, які розпались внаслідок Першої світової війни. У підручниках з історії такий розвиток подій виглядає цілком закономірним – могутня монархія повільно занепадала, безсила перед наростаючими національними рухами, а невдачі на фронті лише прискорили її зникнення. Але свою лекцію Чарльз Інґрао розпочинає з прямо протилежної тези – на початку ХХ століття не було вагомих підстав для розпаду Австро-Угорщини. Це була держава, яка мала вигідне географічне розташування у Центральній Європі і якою керувала одна з наймогутніших королівських династій Європи – Габсбурги. Дослідник детально зупиняється на консенсусі, який визначав зовнішню та внутрішню політику Габсбурзької монархії задовго до початку Першої світової війни, і пояснює, чому порушення цього принципу врешті призвело до її розпаду.

 

Упродовж століть Габсбурги славились своїм умінням досягати компромісів шляхом мирних переговорів і укладання дипломатичних союзів, завдяки чому їм вдавалось утримувати рівновагу між європейськими країнами. Так, після розгрому наполеонівської армії вони скликали Віденський конгрес 1814-1815 років, який мав забезпечити баланс сил у Європі, і домоглися, щоби Франція як переможена сторона взяла участь в дипломатичних переговорах; це мало завадити Росії зайняти панівне становище і виступити новим агресором у Східній Європі. Проте у другій половині ХІХ століття на місце гегемона почала претендувати об’єднана Німеччина, чиї людські, економічні та військові ресурси невпинно зростали. Габсбурги були першими, хто зіткнувся із загрозою німецького домінування, – вважає Інґрао. Програвши війну з Пруссією, вони були вимушені підписати з Німеччиною договір 1879 року, що у подальшому визначило їх як союзників у Першій світовій війні.

 

Габсбурги провадили політику консенсусу також і на своїх землях, дослухаючись до інтересів окремих етнічних груп, що їх населяли: німців, угорців, чехів, поляків; це дозволяло випереджати можливі повстання і виступи проти монархії. Ситуація змінилась 1867 року, коли був підписаний "австро-угорський компроміс", відповідно до якого Австрійська імперія перетворювалася в дуалістичну монархію Австро-Угорщину. Прийнятий дуалізм більше не передбачав компромісу, і дозволив німцям та угорцям як представникам «майже більшості» нав’язувати свою волю решті населення. Таким чином, намагаючись залагодити конфлікт з угорською національною елітою, Габсбурги лише посилили незадоволення інших національних спільнот, які поступово втрачали лояльність до монархії.

 

Політики, які взялися за облаштування повоєнного світу, мали на меті послабити вплив Німеччини у Європі, а це, в свою чергу, потягло за собою ліквідацію її головного союзника – Австро-Угорщини. Основна частина територій Габсбурзької монархії була поділена між Австрією, Угорщиною, Чехословаччиною і Польщею. Вони, а також ряд інших національних держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Югославія, Румунія, Болгарія, Албанія, Греція і протягом певного часу Україна), утворили так званий «санітарний кордон», який повинен був стримувати і німців, і росіян так, як це раніше робили Габсбурги. Однак, на відміну від монархії, санітарний кордон не міг виконувати роль єдиної структури, зокрема у боротьбі проти агресії іншої держави (у цьому можна переконатися на прикладі теперішньої політики Європейського Союзу у стосунку до Росії). На думку Інґрао, новий кордон всього лиш зафіксував поділ Європи на переможців і переможених, що не могло більше ґарантувати консенсусу і, в результаті, вилилось у найбільшу катастрофу ХХ століття – Другу світову війну і Голокост.

 

Про мир після Першої світової війни говорять як про мир переможців: одні спільноти отримали території і кордони, які хотіли, а інші стали національними меншинами у складі ново- і пересформованих держав. У результаті, одна третина Польщі не була польською, одна третина Угорщини не була угорською, і те саме стосувалося Румунії або Югославії, де серби не становили більшості, але відчували себе переможцями. Руйнування різноманіття і нестача консенсусу всередині цих країн призвела до неліберальної, або нетерпимої демократії, де меншини ставали жертвами переслідувань і дискримінації: «Коли одна національність становить більшість, існує велика ймовірність, що вона захоче затвердити таке становище, а тому меншини починають непокоїтися, навіть якщо для таких страхів немає жодних підстав. (...) Коли ж між трьома і більше етнічними групами панує баланс сил, і жодна зі сторін не має абсолютної чисельної переваги, люди мають більше шансів на співіснування в атмосфері свободи без побоювання, що їх буде переслідувати домінантна група» (зі статті «Невивчені уроки про Східну Європу: Історична перспектива»).

 

Габсбурги були першими у Європі, хто спробували сформувати суспільство на підставах мультикультурності, але не останніми: ті виклики, які раніше поставали перед монархією, сьогодні постають перед країнами Європейського Союзу. Лекція Чарльза Інґрао дозволяє побачити зв’язки між минулим і сучасністю, уникнувши при цьому ностальгії і самозамилування. Його історія Австро-Угорщини – це лише приклад, який може допомогти краще зрозуміти соціальні проблеми та недоліки, притаманні будь-якому суспільству, – питання демократії, толерантності і пошуку порозуміння заради спільного майбутнього. Окрім того, це важливий і потрібний урок для суспільства, що переживає війну: національні ідентичності з часом змінюються, а загальнолюдські цінності – залишаються ті самі.

 

25.06.2015