У Львові дня 31 н. cт. мая 1890.
Старий зелїзний канцлир пригадав ся знов ширшому світови. Францускій дневник Journal Petit помістив широке интервью свого кореспондента з кн. Бісмарком, в котрім бувшій канцлир держави нїмецкої з одної сторони поясняє причину уступленя свого, з другої сторони кидає богато світла як на внутрішні відносини Нїмеччини під теперішну пору, именно в справі соціяльній, так і політичне положенє держав европейских взагалї. Кн. Бісмарк як давнїйше так і тепер слїдить з Тускуля свого уважно за всякими проявами політики европейскої і від часу до часу яко Нестор дипломатичного світа видає о всїм свій зрілий і обєктивний суд. Зрісшись з політикою, коло котрої заходив ся повних 44 лїт, не може з нею розлучитись. Бажаючи вітчинї своїй добра, не може здержатись, щоби не подати їй світлої ради своєї. А замітне при тім то, що при всякій нагодї хоче на розвій интересів межидержавних в Европі впливати усмиряючо, при чім удаєсь єму пояснити не одно темне питанє з минувшости, а на будуще усунути не одну неоправдану тревогу.
Думаємо про то, що не буде без интересу, наколи на сїм місци подамо бодай в короткости деякі уступи з розговору князя з кореспондентом републиканьского орґану француского.
Князь Бісмарк заявив, що він що-до своєї особи не віддаєсь на будуче нїяким надїям і фантазіям. Він уступив з свого всемогучого становища і вдоволяєсь положенєм, яке єму судилось. Одинока прикрість для него лежить в тім, що, чуючи себе ще в певних силах, має за мало щоденного занятя. "Сорок чотири лїт — сказав Бісмарк, — трудив ся я над тит, щоби відвикнути від житя звичайного гречкосїя, то тепер з трудом приходить менї стати назад таким гречкосїєм. Я зжив ся з політикою і тяжко менї з нею розстатись. Покинувши Берлин, я залишив всяку кореспонденцію політичну. Час мій довгій убиваю проходами по лїсах. На мого молодого цїсаря я не гнївний. Він хоче для себе щастя чоловіка, а то бажанє відповідає єго молодечому віку. Старий ментор був єму не вигідний, а то дїло зовсїм природне. Старий зроблений кінь а молодий верховець то не удачний запряг. Однакож політика не робить ся на лад хемічних комбінацій, а просто з людьми. Желаю єму, щоби експерименти повелись. Супротив цїсаря находжусь в положеню батька, побитого сином. Батько потерпів при тім, але він скаже: тїшусь, що син мій удалий молодець! За молоду їздив я з моїм цїсарем всюди і всюди стеріг єго перед всякими впливами. Тепер, постарівшому годї волїчись з паном своїм по всїх далеких усюдах. З того і вийшло, що дорадники, стоявші коло него близше, висадили мене з сїдла і зискали довіріє у цїсаря на мою некористь. Цїсар єсть дуже вразливий. Він переймає ся всїм дуже скоренько. Розвине хто перед ним яку идею, котра по єго гадцї зможе ущасливити підданих, то вже страх як непокоїть ся цїсар, щоб то все зараз осущити. Менї подобаєсь, коли князь якій хоче безпосередно брати участь в управі держави. Тілько то менї прикро, длячого менї не сказав сего зараз тогдї, як я єму переїв ся. Я був би єму улегчив тяжкій вихід з тої колізії. Радуюсь тим, що корона нїмецка єсть сильна. Від 1862 р. трудив ся я над тим, щоб корону зробити независимою в дїланю. Ви републиканцї, але зрозумієте, що така орґанізація в монархії єсть найлучша. Не єсьмь ворогом парляментарної контролї і праси.
Надзір єсть потрібний, бо инакше дїялись би надужитя. Але не треба тих роль обмінювати. Король мусить бути паном справ своїх, а позаяк я то все підготовив і уладив, то король міг відтак без мене обійтись. Иншої причини мого відсуненя нема, бо я яко канцлир був популярний і всякі справи ишли у мене гладко. Цїсар мусить славу свою собі доперва роздобувати, я маю славу і стараюсь єї лише оберегти і оборонити. Сеї слави не дам збезчестити.
"Я не чудуюсь, що богато людей в Нїмеччинї, почувши про мою дімісію, крикнуло: "ух!" Хто так довгі часи був міністром, мусить мати богато ворогів. Краяне мої осудили мене найострійше, праса француска поводилась дуже спокійно і справедливо, за що я їй вдячний. Сторонництва відітхнули і чують ся щасливими, що вже не потребують мене боятись. Центр (парляменту нїмецкого) не гнївний на мене, але трівожить ся, чи не настануть для него ще гірші часи від тих, які були за мене. Соціялісти суть тепер в своїй роли. Мого наслїдника Капрівіого цїню я більше як хто-небудь другій. Він єсть собі талантливим ґенералом, може навіть нашим найлучшим... Шкода єго на політика. Він сам заявив, що беручись за політику завязує собі світ. Впрочім він не в силї змінити богато в моїй політицї. При буджетї воєннім послугував ся тими самими доказами і словами, що і я. Змінити щонебудь у внїшній політицї, єсть дїлом неможливим. Колїї суть так глубокі, що віз державний з них не вискочить. Ситуація в Европі єсть як найлучша. На овидї нема нї хмаринки, нї одної темної точки. В перспективі видко лише мир. А то в части моя заслуга, що Нїмцї мали до мене довіріє і що мене держали за доброго канцлира. Они знали, що я за всяку цїну хочу мира. Впрочім нинїшні народи не стануть до війни против своєї волї. Наслїдки всякої війни суть так грізні, що не легко хто першій єї викличе. Мілітарні порядки, котрі з кождого горожанина зробили вояка, суть найлучшою запорукою мира.
"О загальнім розброєню не можна говорити так довго, як довго відраза против зброєня не буде кріпшою від всяких других чувств.
"В 1875 р. думали Французи, мов-то им грозить війна. Однакож я докладав всїх сил, щоби до війни не допустити. Про гадки Мольткого я не дбав. Деякі молодші ґенерали перли також до війни. Ґонто-Бірон наполохав ся, а Ґорчаков скористав з того і повів річи так, що видалось, мов-то Россія одна спасла ситуацію і оберегла Францію перед війною. Я зажартував собі тогдї і сказав, най би Ґорчаков поїхав до Парижа, най би велїв собі поставити ангелика з двома крилами (символ мира) та ще і бенґальским огнем освітити. Я о тім говорив при нагодї з царем Александром II, котрий відповів: Не зважайте на се, Ґорчаков славолюбний. Длячого однакож ви (кореспондент) вірите, мов-то Россії належить ся за то вдячність? — я не розумію. Політика не єсть дїлом чувств. Вашь интерес — удержати рівновагу і в такім дусї оправдую ваше зближенє до Россії. Але то достаточно і длятого не потребуєте вашу приязнь основувати на чімсь другім. Ми яко Нїмцї не бажаємо жадних заборів більше. Нїмеччина не потребує анї трох міліонів Голляндцїв, анї балтицких, анї польских анї других яких-небудь країв. Я сам противив ся заборови частини Шлезвіка, де жиє 150.000 Данцїв. Мене насилувано тогдї. Штрасбурґ був для нас доконечний. В 1867 р. писав менї король Віртемберґії, що на случай війни годї буде єму стояти при договорі союзнім з Прусами, бо він не в силї боронитись против нападу вашого від сторони Штрасбурґа. Занятя Мецу домагались наші стратеґи. Нинї ми ситі і не хочемо посїлостей наших наражати на непевне.
"Єсть люде, що обжаловують мене, мов то я наміряв розбити Австрію і загорнути тих 9 чи 10 міліонів австрійских Нїмцїв. То глупота! Двох престольних міст Відня і Берлина нам не потрібно. Се неможливе і дурне. Справи балканьскі не обходять Нїмеччини. Они дотикають Россію, Италію, Австрію і Анґлію. Я все був того пересвідченя, що ми повинні стояти з далека. Впрочім ми условились з Австрією, що до Балкану не мішаємось.
"Що до питаня соціяльного, то я не думаю, щоб коли-небудь люде яко люде вдоволилась долею своєю. Різницї матеріяльні все витворять ся, а тогдї соціялісти не будуть в силї додержати слова свого. У соціялістів єсть талантливі провідники, от як Лібкнехт, але их система то пустяки. Они виступають за колективізмом в посїданю землї, а за солідарним визискуванєм промислу. То пусте дїло! Уступства, які би им подано, не вдоволять их. Сим збільшать ся лише их голоси.
"Французів не уважав я нїколи легкодухами, а мав их за добрих і серіозних товаришів. В послїдних лїтах поступили они на богато полях. Армія француска єсть нинї 4 або 5 разів більша як в 1870 р. Надїюсь, що межи нами а Францією не прийде вже більше до війни. Я шанував завсїгди вашого Тієра і поважав Фрейсінета, котрого розпорядженя війскові були дуже зручні. Констан єсть енерґічний, а нарід францускій любить мир. Небезпечність лежить хиба в тім, що більшість далась би пірвати меншостям."
Зійшовши на цїсарів, сказав кн. Бісмарк: "Я не знаю хоробрійших монархів від Вільгельма І. і Фридриха III. Старий Вільгельм любив так всякі небезпеченьства, що сміяв ся навіть з атентатів. По атентатї Нобілінґа (що стрілив до цїсаря шротом) сказав Вільгельм: Сей незручний Нобілінґ був прецїнь мудрійшій від моїх лїкарів. Він знав, що менї для здоровля треба пустити крови. Фридрих III. був наймильшій, найчемнїйшій і найблагороднїйшій з людей. Я поставив єму лише два условія: жадне правительство парляментарне і не допускати до того, щоби хто мішав ся в справи Нїмеччини. В прочих дїлах ми годились цїлковито. Я колись явлюсь ще в радї державній, як буде якій мандат вільний, — закінчив кн. Бісмара — але пійду там не на то, щоб мого наслїдника шукати. Противно, я стану в защитї єго идей."
[Дѣло]
31.05.1890