Закінчення розповіді про село Сутківці.
Оборонна церква в селі Сутківці Ярмолинецького району, що на Хмельниччині, – унікальна, й аналогів не лише в Україні, але й у решті Європи не має.
Як ми вже розповідали, один із перших власників села, Федір Сутковецький, звів її у XV столітті не лише як храм, але й як міні-замок, де мешканці Сутківець могли сховатися у разі нападу якогось із чисельних татарських загонів. Останні у той час регулярно швендяли Поділлям в пошуках ясиру. Звісно, був у селищі й магнатський замок, але жодне укріплення у ті неспокійні часи не було зайвим.
Тепер, через п’ять з половиною сторіч, фортечний храм височіє посеред села, а від замку збереглися лише одна з наріжних веж, вали та рештки фундаменту ще однієї башти.
Замок у Сутківцях (реконструкція)
Станом на початок 1880-х років (як добре видно на малюнку Наполеона Орди) укріплення вже було у жалюгідному стані. На той час воно нічим не нагадувало первісний замок, зведений Федором Сутковецьким у XV столітті. У 1567 році під час великого нападу татар на Поділля замок зазнав значних руйнувань. Тож Олександр Балабан (тодішній власник Сутківець) був змушений 1623 року відбудувати укріплення по-новому.
Сутківці. Замок і церква. Малюнок Наполеона Орди.
Є версія, що Покровська церква-фортеця та замок були з'єднані підземним ходом. Що цілком імовірно, тим більше, що непевні чутки та легенди про підземелля постійно мусуються в селі. Переважно в ключі, характерному для всіх старовинних містечок Поділля – мовляв були, та ще й велетенські й до самого Кам'янця-Подільського, Меджибожа чи Хотина вели. Останнє, звісно, нісенітниця. Підземні ходи у той час були невід'ємною часткою будь-якого укріпленого містечка, але зазвичай сполучали основні вузли оборони чи вели у прилеглі ліси (на випадок втечі чи облоги). Такий підземний хід, до речі, добре описано у Гоголя в “Тарасі Бульбі”.
Сутківецький замок та “сутки”. Світлина 1930-х років (джерело – kamienec.livejournal.com)
Як розповів по секрету один із сільських парубків, торік один із місцевих дядьків, що живе біля церкви, під час заглиблення льоху відкрив таке підземелля, але одразу ж засипав і нікому про те не сказав. Навіть сусідам. Бо дуже боявся, що льох у нього заберуть під музей і ніде буде картопельку з буряками зберігати. А дарма. На туристах міг би заробити і на новий льох, та й про город можна було би забути (Сутківці – популярна проміжна зупинка для туристичних автобусів, що прямують до Кам'янця-Подільського).
Церква-замок під посвятою Покрови Пресв. Богородиці в Сутківцях Летичівського повіту Подільської губернії. Вигляд з південного сходу до ремонту наприкінці XIX ст. Опубліковано: Павлуцький Г.Г. Дерев'яні і кам'яні храми. – К., 1905, альбом, №8. (джерело – myslenedrevo.com.ua)
Повертаємось до головної історичної пам'ятки села. Церква Покрови Пр. Богородиці нині теж дуже відрізняється від свого первісного вигляду. Впродовж останніх півтора століття її тричі перебудовували: у 1894, 1903 та 2008-2010 роках. Під час перебудови ХІХ століття храм утратив ґотичні та барокові риси. За перебудови початку ХХ століття його баню переробили в російському стилі.
Вигляд храму з заходу до ремонту наприкінці XIX ст. Опубліковано там само, №7.
З другої половини ХХ століття у храму почалася «чорна смуга». Спочатку в 1960-х роках київські чиновники-мудрагелі вирішили виключити унікальну споруду з переліку об’єктів, які перебувають під охороною держави. На біду, на той час у СРСР тривало чергове загострення войовничого атеїзму, і для унікального храму це означало смертний вирок. На щастя, історикам і архітекторам вдалося відстояти пам'ятку.
Вигляд з південного заходу після ремонту кінця XIX ст. (замість ґонтової – бляшана покрівля дахів). Опубліковано там само, №6.
Потім, уже у 1990-х роках, відзначилися місцеві мешканці, які провели власними силами «ремонт». Все за відомою формулою: “Хотіли, як краще, а вийшло, як завше”. Цементна «шуба» нанесена на стіни замість вапняного тиньку наробила значної біди. Стіни перестали «дихати» і просякли вологою, тож станом на 2006 рік споруду визнали аварійною, після чого держава виділила чималі кошти на її реставрацію та реконструкцію.
Храм і замок в одному кадрі
Під час реставрації 2008-2010 років храм замість бляхи перекрили ґонтом, що є добре. Але звідки автори проекту реставрації взяли, що дахи були саме такими? Тим більше, що зберігся не лише малюнок Орди, де зафіксовано, як церква виглядала до всіх пізніх перебудов, але й докладні світлини кінця ХІХ ст.
Взагалі складається враження, що вся “реставрація” була лише масштабним «пилянням» бюджетних грошей. Наприклад, за словами місцевого панотця, лише на проект абсолютно фантазійного даху списали чи то 300, чи то 400 тисяч гривень (тоді, нагадаємо, за долар давали 8 грн). Тоді ж на церкві добудували ще й третій ярус бійниць (яких там ніколи не було). Що є прямим порушенням Венеціанської хартії з реставрації історичних пам'яток. Роботи, до речі, теж виконали аби як.
Верх, встановлений під час реконструкції початку ХХ століття, зараз прикрашає церковне подвір'я.
- Будівельники тоді порушили всю вентиляційну систему храму, - скаржиться о. Володимир. – Одразу ж по тому стіни та підлога почала пріти. У холодну пору під час велелюдних служб конденсат просто капає на голови вірних. Та й дах весь час протікає. Від високої вологості та вічної вогкості підлогу вразив грибок, і вона вже почала провалюватися під ногами. Тож відвідувачі ризикують несподівано для себе потрапити просто до крипт.
Крипти, зауважимо, розчистили під час реставрації. Тоді в одній із підземних крипт знайшли рештки кількох десятків людей. Отець Володимир вважає, що то рештки захисників церкви-фортеці, які загинули під час одного з татарських набігів.
- Однак, - каже панотець, - говорити напевне буде можливо лише після наукових досліджень і експертиз. А на них, знову ж таки, потрібні кошти.
Наразі величезна труна з людськими рештками стоїть у храмовому підземеллі.
32-річний настоятель церкви Покрови Пр. Богородиці о. Володимир Степанишин (УПЦ МП) служить в Сутківцях з вересня 2012 року. Сам родом із Лопатина Радехівського району, що на Львівшині.
Настоятель Сутківецької оборонної церкви о. Володимир – правдивий галичанин.
- У мене мабуть доля така – служити в історичних храмах, - усміхається він. – По закінчені Київської семінарії я певний час служив в Овручі – у Свято-Василівському соборі. Це один із найдавніших храмів України. Звів його близько 1190 року князь Рюрик Ростиславич. Храм поставили на місці старої дерев'яної церкви, побудованої ще за наказом Володимира Великого, який при хрещенні отримав ім'я Василь.
Коли ж панотця спрямували до Сутківець, то, за його словами, він відчув величезне духовне піднесення та радість. Бо це дійсно велика честь – служити в одному з найвизначніших храмів України, що входить, якщо не у ТОП-10, то, принаймні у ТОП-50 найвідоміших церков нашої країни.
- Бути настоятелем такого храму – це ще й неабияка проблема, - зізнається панотець. – Наша церква-фортеця – це ж пам'ятка загальнонаціонального значення, тож на будь-які роботи потрібно брати дозволи в Міністерстві культури. А це зайві клопоти, узгодження, тяганина. До того ж, враховуючи поважний вік споруди та низьку якість робіт, виконаних під час реставрації, дешевим косметичним ремонтом, як у нових храмах, тут не обійтися. Треба щось робити і з дахом, і з вентиляцією... І підлогу міняти. А це – величезні гроші. У громади таких коштів немає. А поки йде війна, сподіватися на допомогу держави чи якихось спонсорів – марно. Потенційні жертводавці передовсім воліють допомагати армії, що й зрозуміло.
Церковна громада в Сутківцях теж допомагає захисникам Вітчизни:
- Ми збирали й продукти, і теплий одяг, і гроші, - розповідає о. Володимир. – Кожен допомагає нашим захисникам, чим може. Тим більше, що Сутківці вже понесли перші втрати на цій війні – під Дебальцево загинув наш земляк, 22-річний Роман Лабань, - зітхає панотець.
Крім матеріальної підтримки, парохіяни Покровської церкви надають захисникам Вітчизни і молитовну підтримку – постійно моляться за наших бійців, аби Господь уберіг їх від куль та осколків і дав їм наснаги, а Україні – миру та перемоги.
Взагалі у Сутківцях живуть правдиві патріоти. І навіть молодь гасає на стареньких мотоциклах місцевими “сутками” зі синьо-жовтими прапорами.
Наостанок кілька порад туристам.
* Якщо храм зачинено, не впадайте у відчай – панотець живе поряд, через дорогу. Він завжди відкриє двері церкви та проведе цікаву екскурсію, як добрий гід.
* Якщо не квапитеся, то рекомендуємо форсувати “сутку” і піднятися на сусіднє з церквою замчисько. З замкової гори відкривається чудова панорама на мальовничу долину Ушиці.
Старий млин на Ушиці
3. Якщо спуститися дорогою вниз від храму, вийдете до досить симпатичного водяного млина, зведеного на зламі ХІХ-ХХ століть (такі ми вже вивчали). Млин той досить традиційний і нічим особливим похвалитися не може, а от величезний механізм на шлюзі вражає. Наживо він набагато «крутіший», ніж на світлині.
Шлюзовий механізм (мабуть, ще царських часів) вражає уяву
14.05.2015