У переддень Дня Святого Юрія, 5 травня 1900 року, у покутському селі Завалля (тепер це Снятинський район) створили перше молодіжне спортивно-пожежне товариство під назвою "Січ". На початку ХХ століття осередки "Січі" поширились по всьому терені Галичини та Буковини, а перед І Світовою війною на їх основі почали виникати організації для військового вишколу молоді – "Січові Стрільці".
Кирило Трильовський зі січовиками
Вперше товариства під назвою "Січ" з’явилися ще у 1860-х. Вони гуртували галицьких студентів, які під впливом поезій Тараса Шевченка відкрито виявляли свої народовецькі погляди, демонстративно носили народний і козацький стрій, цікавилися своєю історією, літературою, фольклором.
Перше таке студентське товариство виникло у Львові 1861 року і проіснувало до 1863-го, коли під час Січневого повстання в Польщі австрійська влада запровадила в Галичині стан облоги.
У 1868 році галицькі студенти створили товариство "Січ" у Відні (діяло до 1947 року). Ще одне студентське товариство "Січ" проводило культурно-просвітницьку діяльність у Чернівцях (1902–1923), де видавало газету "Січове слово". Але, на відміну від Покуття 1900 року, це були організації студентів і молодої інтелігенції, а не селянської молоді.
У 1890 році з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, Євгена Левицького, Кирила Трильовського, Вячеслава Будзиновського у Львові створили Русько-Українська радикальна партія (РУРП). У її програмних документах зазначалося:
"Ми, русько-українські радикали, порозумівши ся приватно в днях 4. і 5. жовтня 1890, виступаємо отсе яко нова партія під назвою: Русько-українська радикальна партія з ось якою програмою:
А. Програма максімальна.
1). В справах суспільно-економічних змагаємо до переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціялізму, то є, хочемо колєктивнього устрою праці і колєктївньої власности средств продукційних.
2) В справах політичних хочемо повньої волі особи, слова, сходин і товариств, печаті і сумління, забезпечення кождій одиниці, без ріжниці пола, як найповнійшого впливу на рішаннє всіх питань політичнього життя; автономії громад; повітів, країв, у справах, котрі тілько їх дотикають, уділення кождому народови можности як найповнійшого розвою культурнього.
3). В справах культурних стоїмо на ґрунті позитивньої науки, за раціоналізмом в справах віри і реалізмом в штуці, і домагаємо ся, щоби всі здобутки культури і науки стали ся власністю всего народа.
В програмі мінімальній, в справах політичних, уміщено ось який уступ про ґрунт національний: зваживши, що розвій мас народних можливий тілько на ґрунті національнім, русько-українська радикальна партія в справах національних змагати буде до піднесення почуття національної самосвідомости і солідарности в масах усега українсько-руського народа, через літературу, збори, зїзди, товариства, демонстрації, відчити, печать і т. и." ¹.
Виступаючи за "раціоналізмом в справах віри" галицькі радикали намагалися обмежити вплив Церкви та священиків на галицьких селян. Тому вирішили на противагу "Просвіті" створити власну масову організацію, до якої мали бути залучені переважно молоді люди.
Кирило Трильовський у січовому однострої
Організатором "Січей" став діяч РУРП, адвокат Кирило Трильовський (1864–1941). Він походив із родини адміністратора церкви Св. Івана Богослова у с. Богутин біля Поморян о. Йосифа Трильовського. Навчався у гімназіях Золочева та Коломиї, студіював право у Чернівецькому та Львівському університетах. У 1894 році К.Трильовський захистив докторську дисертацію і з того часу працював адвокатом у Коломиї, а потім у Яблунові на Косівщині.
Водночас займався політичною та громадською діяльністю. "Наша робота, як українських радикалів, ішла в 90-х роках в напрямі національного і клясового освідомлення наших селянських мас і визволення їх зпідо впливів дуже консервативного греко-католицького духовенства. Воно прямо гальмувало розвій могучих сил, які в тих масах дрімали!", – згадував він у своїх спогадах ⁴.
Найвдалішим проектом К.Трильовського, власне, і стало створення спортивно-протипожежних товариств – "Січей". У них було поєднано січові традиції запорозького козацтва з традиціями галицьких театралізованих грищ і бандерій (почесні кінні варти) та чеських "Соколів".
Трильовський започаткував січовий рух на Покутті, у тодішньому Снятинському повіті. Ще 1899 року він разом із місцевим селянином Дмитром Соляничем спробував створити "Січ" у селі Устя (Устє над Прутом). Через непорозуміння з символікою Галицьке намiсництво вiдxилило статут цього товариства.
Але вже 5 травня 1900-го "Січ" вдалося створити у Заваллі. Її кошовим став Микола Неделько, осавулом – Танас Семака.
Протипожежний напрям мав практичне значення для захисту від вогню селянських господарств. А спортивні вправи здобували популярність серед селянської молоді, укріплювали її здоров’я, привчали до дисципліни й організованості. Водночас "Січі" ставали культурно-просвітницькими осередками, серед їх членів і членкинь поширювалися національна та політична свідомість, щоправда, під окремими від решти, радикальними гаслами.
У пісні "Про Сiч славну – Запороже", яку написав К.Трильовський, був такий заклик:
"Тож єднаймось, милi браття,
Заведiм життя нове,
Неxай росте i крiпшає
Товариство Сiчове!
А що батькам не удалось,
Ми довершим залюбки,
Впаде ворог, коли грянуть
Радикали-козаки!"
Відтак "січовий батько" К.Трильовський поширив цей рух на сусідні повіти (Коломийський, Косівський та Городенківський), а згодом на всю Галичину. Долучалися інші відомі громадські діячі. Зокрема, Василь Стефаник і Лесь Мартович заснували “Січ” у Топорівцях на Городенківщині.
Невдовзі, у 1902 році, галицькі селяни вперше випробували свою силу у страйковому русі, одним із організаторів якого став К.Трильовський. "Хлопські штрайки рільничі піднялись у нас в ріжних сторонах краю, та отсей ширший масовий рух штрайковий впровадив у нас нову фазу суспільної і національно-політичної боротьби. Нечувані лихі умови праці наших сільських робітників та неприхильні відносини політичні стали приводом до сього, щоб сказати народови, що штрайк є законом дозволений. Польська шляхта і жидівські арендарі, заскочені сею подією в самі жнива, зажадали помочі державних властей, щоби насильно убивати штрайки, – пішли старостинські доходження і військові експедиції, але нарід держав ся спокійно і поважно. Штрайк розпочав ся в селі Чижикові, львівського повіту та відтак перейшов на повіти: Тернопіль, Перемишляни, Бібрка, Скалат і инші... Та в значно переважаючій части покінчились ті рільничі штрайки корисно для наших селян, бо плата сільського робітника піднеслась у двоє або й висше" ².
Адміністрація Галичини та її повітів, яка перебувала тоді в руках поляків, чинила всілякі перепони створенню "Січей", деколи домагалася ліквідації чинних товариств, забороняла навіть використання дерев’яних топірців для гімнастичних вправ січовиків.
Провокаційні закиди висували й до Кирила Трильовського. Так, його звинуватили у державній зраді й «образі маєстату», бо на вічі у Борщеві він нібито сказав: "Я ще буду колись руським королем". Але такі інциденти лише сприяли зростанню популярності К.Трильовського, який у 1908 році став депутатом (послом) Державної ради у Відні.
Для координації діяльності "Січей" того ж року створили Головний Січовий Комітет, через 4 роки перейменований на Український Січовий Союз. УСС перебував з 1908 року у Станіславі, а у 1912–1924 роках – у Львові. Генеральним отаманом січовиків став К.Трильовський, головним осавулом – Я.Веселовський, головним писарем – Н.Балицький, головним обозним – Д.Катамай, головним четарем – Ф.Калинович.
У 1913 році в Галичині діяло понад 900 "Січей" з понад 80 тисячами членів. Січовики брали активну участь у вічах, походах, урочистостях, спортивних змаганнях, заходах з відзначення Тараса Шевченка, інших національних діячів. 31 травня 1909 р. у Коломиї відбулося січове свято на вшанування пам’яті гетьмана Івана Мазепи.
Періодично відбувалися крайові Січові свята: у Коломиї (6 червня 1902-го, 28 червня 1903-го, 12 липня 1906 року), Станіславові (липень 1904-го та червень 1911-го), Снятині (липень 1912-го).
Паралельно у галицьких містах і селах діяли осередки українського руханкового товариства "Сокіл" (симпатики УНДП), яке спільно зі «січовиками» організувало великий здвиг у Львові: "В часі парляментарних ферій мали ми у Львові величавий обхід. В дні 10. вересня 1911. р. відбув ся краєвий здвиг українських „Соколів“ і „Січей“, скликаний львівським „Соколом-Батьком“ з нагоди посвячення його прапору. Зі всіх сторін краю станули тисячі Соколів і Січовиків на здвигову площу, щоб засвідчити про силу і карність нашої боєвої орґанізації. Се був день нашої національної гордости у Львові" ³.
Другий ("шевченківський") січово-стрілецький здвиг (Львів, червень 1914 р.)
27–28 червня 1914 року у Львовi вiдбувся ще величавіший сiчово-сокiльський здвиг, присвячений сотiй рiчницi вiд дня народження Тараса Шевченка.
У 1913 році для військового вишколу молоді створили стрілецьку секцію "Січі", частина якої вже наступного року вступила до Легіону Українських Січових Стрільців.
Польська влада заборонила діяльність товариств "Січ" 1924 року. Хоча у селі Горбачах біля Щирця "Січ" діяла до 1930 року. Січові традиції у міжвоєнний період продовжило товариство "Луг", організоване Романом Дашкевичем.
Першу «Січ» у Буковині організували у 1903 році в Кіцмані Сильвестр Яричевський і Омелян Попович. У 1914 році у краї діяли 112 буковинських січових товариств.
У 1965-му в канадському Едмонтоні видали книгу "Гей, там на горі “Січ” іде! Пропам’ятна книга “Січей”, упорядковану Петром Трильовським, сином Кирила.
ПРИМІТКИ
¹ Левицький К. Iсторiя полiтичної думки галицьких українцiв 1848-1914. – Львів, 1926. – С. 234, 235.
² Там само. – С. 369, 370.
³ Там само. – С. 581
⁴ Трильовський К. З мого життя (Уривок зі спогадів) // Гей, там на горі "Січ" іде! Пропам’ятна книга "Січей". – Едмонтон, 1965. – С. 13.
05.05.2015