У середньовічній Галичині та околицях було майже тисячу (!) градів чи поселень, сила народу, проходило кілька міжнародних торгових шляхів та вирувало життя. Але києвоцентристська історична школа не схильна згадувати сотень ранньосередньовічних міст у близьких до Русі (невеликої території навколо Києва на час написання «Баварського географа») племен чи етносів, що суперечить даним як літописних джерел, так і археологічних розкопок. Руські літописи підозріло мовчать, лиш зрідка згадуючи ті чи інші племена та події, які відбувалися на захід від східнослов’янської імперії. Неруські мандрівники, літописці, місіонери кінця 1 тисячоліття при складанні описів чи мап своїх подорожей на теренах між Одрою та Волгою – в тому числі між Віслою та Богом (стара назва річки Буг Південний) – розміщують «незчисленні» за кількістю населення народи та сотні міст. Так, наприклад, робить автор «Баварського географа». Ба більше, ще історики початку першого тисячоліття (наприклад, Птолемей), розміщують на північ від Карпат численні народності й міста на Дністрі й інших ріках...
Уривок тексту «Баварського географа» ⁵
I. Документ «Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii»
Документ Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii («Опис градів і країв на північ від Дунаю»), що його Ян Потоцький назвав «Баварським географом», знайдено 1722 року в Мюнхенській державній бібліотеці. Знахідка зацікавила багатьох істориків різних країн, адже в описі йдеться про здебільшого слов’янські народності чи племена, які проживали на схід від кордонів Франкської імперії та на захід від Хозарії.
За палеографічними даними, рукопис «Баварського географа» впевнено відносять до 9 століття. За історичними даними, пов'язаними з описами племен, згаданих у переліку, дослідники датують документ періодом від 817 року до 840-х років. Приблизно 850 року його було включено до складу ширшого манускриту, який належав монастирю Райзенау (на Боденському озері), що теж підтверджує час створення рукопису – перша половина 9 століття ¹⁰.
У цьому першому та єдиному середньовічному переліку тогочасних етносів Центральної Европи взаємопов'язано перераховані місця проживання та назви племен на сході регіону, наведено свідчення про краї розселення та державні утворення вздовж кордону імперії франків від Балтійського моря і далі на південь, а відтак за торговими шляхами по річках до Чорного моря. Точне проходження цих шляхів є предметом наукових суперечок. Другий ймовірний шлях «Баварського географа» проходить від гирла Вісли через Сян чи Буг до Дністра, а по Дністру до Чорного моря. У списку зазначено кількість «міст» (поселень-civitates) багатьох племен ², ³. Цей перелік країв, їх народів і племен відображає рівень знань і поінформованості автора (авторів) «Опису» про географічну й етнічну ситуацію на схід від Франкської імперії, тому, цілком імовірно, може бути неповним ³.
Найбільш детальний і перевірений зміст стосується власне прикордонних країв. Опис народів, які проживали доволі далеко на схід від імперії франків, часто піддається сумніву через те, що його відповідність реаліям тих часів важко перевірити (наприклад, відсутні аналогічні назви племен в інших тогочасних джерелах, чи відсутні згадки про певні краї взагалі, чи мало археологічних даних, здатних підтвердити чи спростувати вказану в документі кількість поселень). Тим не менше, дослідники відзначали, що всі його «частини» (виділені штучно, бо сам документ є суцільним списком) складені в одному стилі, хоч, імовірно, у різний час. Для історії Галичини документ цікавий тим, що його короткі повідомлення стосуються також теренів Карпатсько-Дністровського регіону.
Повний текст латинською мовою ², ⁴:
Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii.
Isti sunt qui propinquiores resident finibus Danaorum quos vocant Nortabtrezi ubi regio in qua sunt civitates LIII per ducos partitae. Vuilci in qua civitates XCV et regiones IIII. Linaa est populus qui habet civitates VII. Prope illis resident quas vocant Bethenici, et Smeldingon, et Morizani, qui habent civitates XI. Iuxta illos sunt qui vocantur Hehfeldi, qui habent civitates VIII. Iuxta illos est regio, quae vocantur Surbi. in qua regione plures sunt quae ha bent civitates L. Iuxta illos sunt quos vocantur Talaminzi, qui habent civitates XIIII. Betheimare in qua sunt civitates XV. Marharii habent civitates XI. Vulgarii regio est inmensa et populus multus habens civitates V. eo quod multitudo magna ex eis sit et non sit eis opus civitates habere. Est populus quem vocant Merehanos, ipsi habent civitates XXX. Iste sunt regiones quae terminant in finibus nostris. Isti sunt qui iuxta istorum fines resident. Osterabtrezi, in qua civitates plusquam C sunt. Miloxi, in qua civitates LXVII. Phesnuzi habent civitates LXX. Thadesi plusquam CC urbes habent. Glopeani, in qua civitates CCCC aut eo amplius. Zuireani habent ciuitates CCCXXV. Busani habent ciuitates CCXXXI. Sittici regio inmensa populis et urbibus munitissimis. Stadici in qua civitates DXVI populusque infinitus. Sebbirozi habent civitates XC. Unlizi, populus multus, civitates CCCXVIII. Neriuani habent civitates LXXVIII. Attorozi habent CXL VIII, populus ferocissimus. Eptaradici habent civitates CCLXIII. Vuillerozi habent civitates CLXXX. Zabrozi habent civitates CCXII. Znetalici habent civitates LXXIII. Aturezani habent civitates CIIII. Chozirozi habent civitates CCL. Lendizi habent civitates XCVIII. Thafnezi habent civitates CCLVII. Zeriuani quod tantum est regnum ut ex eo cunctae gentes Sclavorum exortae sint et originem sicut affirmant ducant. Prissani civitates LXX. Velunzani civitates LXX. Bruzi plus est undique quam de Enisa ad Rhenum. Vuizunbeire. Caziri civitates C. Ruzzi. Forsderen. Liudi. Fresiti. Serauici. Lucolane. Ungare. Vuislane. Sleenzane ciuitates XV. Lunsizi civitates XXX. Dadosesani civitates XX. Milzane civitates XXX. Besunzane civitates II. Verizane civitates X. Fraganeo civitates XL. Lupiglaa civitates XXX. Opolini civitates XX. Golensizi civitates V.
Sueui non sunt nati, sed seminati.
Beire non dicuntur bavarii, sed boiarii, a boia fluvio.
Уривок тексту «Баварського географа» ⁶
Переклад українською (за джерелами: [1], [2], [4], [7], [8], у дужках подано лише верифіковані слов’янські відповідники):
Опис градів і земель на північ від Дунаю.
Ті, які найближче сидять до меж Данських, називаються Nortabtrezi (північні ободричі, відомі також як варини, варни, ваґри, варяги); край їх, в якій 53 гради, окремо [управляється] їхніми герцоґами. Vilci (вільці, відомі як велети, лютичі), в яких 95 градів і 4 краї. Linaa (ліняни) – народ, який має 7 градів). Недалеко від них сидять ті, що називаються Bethenici (бетеничі, відомі також як битинці), Smeldingon (смельдинґи, піщани) і Morizani (моричани), які мають 11 градів. Поряд із ними сидять ті, які називаються Hehfeldi (онімечене гефельди від гаволяни, знані як стодоряни), і які мають 8 градів. Поряд із ними розташований край, який називається Sorbi (сорби); в краю численний народ, що має 50 градів. Поряд із ними ті, які називаються Talaminzi (таламинці, знані як далемінці, гломачі), і які мають 13 градів. Beheimare (бегаймари, відомі як богемці), в яких 15 градів. Marharii (марарії, морави), мають 40 градів. Vulgarii (вулґарії, відомі як болгари) великий край і численний народ мають лише 5 градів, оскільки більшість народу живе поза ними, а, отже, не має потреби у градах. Є народ, який називається Merchanos (мерхани, ймовірні моравани балканські), у нього 30 градів. Це краї, які межують із нашими землями. Ось ті, які живуть поряд з їхніми межами. Osterabtrezi (східні ободричі, деякий час звані рарегами), які мають понад 100 градів. Miloxi, в яких 67 градів. Phesnuzi мають 70 градів. Thadesi мають більше 200 градів. Glopeani (ґлоп’яни, над озером Ґопло), в яких 400 або трохи більше градів. Zuireani (зуряни, цвряни, можливо черв’яни), мають 325 градів. Busani (бусани, знані як бужани) мають 231 град. Sittici, край, в якому народу і градів без ліку. Stadici, у котрих 516 міст і безліч людей. Sebbirozi, мають 90 градів. Unlizi (унличі, відомі як уличі), численний народ, 318 градів. Neriuani, мають 78 градів. Attorozi мають 148 [градів], народ, найбільш розгнузданий. Eptaradici (ептарадичі, ймовірне грецьке «сім родів»), мають 243 гради. Vuillerozi, мають 180 градів. Zabrozi, мають 212 градів. Znetalici, мають 74 гради. Aturezani мають 104 гради. Chozirozi (хозірочі, хозари?), мають 250 градів. Lendizi (лендзяни), мають 98 градів. Thafnezi (тафнечі, ймовірні таняни), мають 257 градів. Zeriuani (церв’яни, черв’яни), в яких одних є королівство і від яких усі племена слов’ян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід. Prissani (присяни), 70 градів. Velunzani (велунчани, ймовірні волиняни), 70 градів. Bruzi (пруси), усюди більше, ніж від Емса до Райну. Vuizunbeire. Caziri (казири, хозари), 100 градів. Ruzzi (ружи, ймовірні руси). Forsderen (форсдери, ймовірні деревляни). Liudi. Fresiti. Serauici. Lucolane. Ungare (унґари, угри). Vuislane (вісляни). Sleenzane (слензяни, шльонзаки), 15 градів. Lunsizi (лужичани), 30 градів. Dadosesani (дадосешани, ймовірно дядошани), 20 градів. Milzane (мільчани), 30 градів. Besunzane, 2 гради. Uerizane, 10 градів. Fraganeo (фраґани, ймовірні пражани), 40 градів. Lupiglaa, 30 градів. Opolini (ополяни), 20 градів. Golensizi (ґоленсичі, голасичі), 5 градів.
Свеви не народ, а напівнарод.
Байри не називаються баварами, а боярами від ріки Боя.
Першим дослідником, що спробував з’ясувати походження пам’ятки, був польський історик Г.Ловмянський, який поділив документ на частини та зробив спробу нумерації племен. За його висновками, зберігся не ориґінал, а друга редакція, яка складається з двох частин. Перша частина (етноси №1–13) є копією втраченого ориґіналу першої редакції. В ориґіналі зафіксовано результати стратегічної розвідки Франкської імперії, що мало послужити розширенню сфери її впливу на північ від Дунаю. Друга частина була долучена у ході створення другої редакції – маючи географічний характер, вона підсумовувала торговельну та місіонерську інформацію. Г.Ловмянський відніс зазначені у пунктах 14–58 племена до тих, які проблематично локалізувати. На його погляд, у цій частині пам’ятки, долученій при створенні другої редакції, порядок назв у контексті був довільним ¹. Але такий підхід видається недостатньо обґрунтованим, адже чи не усі стародавні автори намагалися дотримуватися певного порядку у розташуванні племен, навіть, якщо він не зовсім зрозумілий нащадкам (можливо, через брак відповідних знань).
Й.Геррман запропонував розглядати перелік племен поза кордонами Франкської імперії, керуючись зафіксованими та ймовірними лініями торговельних сполучень, а також беручи до уваги можливе дублювання племінних назв, поділивши список на групи та пронумерувавши етноніми (група 1 – племена, прикордонні з Франкською імперією: 1 – Nortabtrezi; 2 – Vuilci; 3 – Linaa; 4 – Bethenici; 5 – Smeldingon; 6 – Morizani; 7 – Hehfeldi; 8 – Surbi; 9 – Talaminzi; 10 – Beheimare; 11 – Marharii; 12 – Vulgari; 13 – Merehani; група 2 – племена, розташовані на торговому шляху Бардовік – гирло Одеру: 14 – Osterabtrezi; група 3 – племена, розташовані на торговому шляху Маґдебурґ – Ребус – Познань – Київ: 15 – Мiохi; 16 – Phesnuzi; 17 – Thadesi; 18 – Glopeani; 19 – Zuireani; 20 – Busani; 2 – Sittici; 22 – Stadici; 23 – Sebbirozi; 24 – Unlizi; 25 – Neriuani; група 4 – племена, розташовані уздовж торгового шляху гирлі Дунаю – Дністер – Вісла – Балтика: 26 – Attorizi; 27 – Eptaradici; 28 – Vuillerozi; 29 – Zabrozi; 30 – Zuetalici; 31 – Aturezani; 32 – Chozirozi; 33 – Lendizi; 34 – Thafnezi; 35 – Zeriuani; 36 – Prissani; 37 – Velunzani; 38 – Bruzi; 39 – Vuizumbeire; група 5 – племена, розташовані вздовж шляху Саркел – Київ – Візантія: 40 – Caziri; 41 – Ruzzi; 42 – Forsderen Liudi; 43 – Fresiti; 44 – Seravici; 45 – Licolane; 46 – Ungare; група 6 – племена, розташовані уздовж торгового шляху Краків – Бауцен – Ерфурт – Прага – Краків: 47 – Vuislane; 48 – Sleenzane; 49 – Lunsizi; 50 – Dadosesani; 51 – Мilzane; 52 – Besunzane; 53 – Verizane; 54 – Fraganeo; 55 – Lupiglaa; 56 – Opoloni; 57 – Gоlеnsizi).
Й.Геррман вважав, що автор при складанні документу міг користуватися невідомою зараз мапою і саме вона, на якій «пруси» були поміщені між Віслою та Німаном, навела автора «Опису» на порівняння і розміщення племен, наступних після прикордонних, за певним порядком. На погляд Й.Геррмана, перевірці піддається разом з першою групою відомостей група 4: перерахування ведеться уздовж відомого з багатьох інших джерел 9-10 століть трансевропейського торгового шляху з Іспанії через Райнський край і Ерфурт на Краків чи від Райнського краю через Прагу на Краків і Київ (від Праги йшло південне відгалуження торгового шляху – через Судети до Кракова). Враховуючи, що у двох випадках піддається перевірці дотриманий порядок «Опису» уздовж доріг і кордонів, то можна припустити, що укладач керувався цим же принципом і в тих частинах свого викладу, які не можуть бути перевірені тим же чином. Тому при спробі виокремити інформаційні шари слід виходити з ліній комунікацій, тобто ліній торгових шляхів 9 століття.
Для західнослов'янських країв їх головні напрямки відомі, археологічно вони позначені знахідками скарбів та імпорту. Для Східної Европи дані мізерніші, але й тут археологічні знахідки в поєднанні з писемними джерелами дають приблизну картину основних ліній комунікацій. Далекі племена явно впорядковані відповідно до маґістралей, що вели в Східну Европу або через неї: уздовж шляху Райнланд – Маґдебург – Ребус – Познань – Східна Европа (група 3); на шляхах, що з'єднували Чорне море, Дністер, гирло Вісли та Балтику (група 4) і Саркел, Київ та Візантію (група 5). При цьому виникли дублети (наприклад, Zuireani згадані в групі 3 з 325 civitates, а в групі 4 (№35) з'являється цитована вище форма Zeriuani) ³.
Мапа ймовірного розташування ліній комунікацій і прикордонних племен, на якому будує свій опис "Баварський географ" (реконструкція Й.Геррмана) ³.
Описаний вище шлях ідентифікації етносів виглядає доволі перспективним, пропонує осмислену систему й заміну верифікації спотворених назв пошуками джерельних і археологічних доказів. Цей метод прийняли Б.Томенчук, Л.Войтович і автор цього дослідження, кориґуючи розташування племен уздовж шляхів, запропонованих Й.Геррманом. Надаючи перевагу методові Й.Геррмана перед методом Г.Ловмянського, локалізацію племен доцільно розглядати блоками, беручи до уваги як торговельні артерії, так і кордони Франкської імперії, Великоморавської держави й інших відомих тоді держав. Варто зважати на можливе дублювання назв. Також важливим нюансом є кількість градів.
Крім того, манускрипт містить дані про внутрішній поділ племен на поселення, які джерело називає «civitates». Дослідження, проведені на базі письмових і археологічних джерел, показують, що в прикордонній смузі Франкської імперії вони ідентичні бурґовим округам (Burgbezirken – замок/град і поселення навколо нього) – йдеться про внутрішню військово-політичну структуру прикордонних племен. Для віддаленіших країв дані можуть бути неточні. Ймовірно, що для цих територій під терміном «civitates» малися на увазі не лише укріплені поселення з передмістями (округи), а й громади-общини.
Є висока ймовірність, що назви племен передані з помилками, але німецькі редактори «Баварського географа» відтворювали їх значно ближче до ориґіналу, ніж автори візантійські, пов’язані обов’язковим наслідуванням античних письменників (наприклад, понад тисячоліття іменуючи чи не всі народності на північ від Чорного моря скитами) ¹,³.
Локалізація перших 13 (чи навіть 14) племен доволі легко перевіряється, бо йдеться про народи, що мешкали вздовж північно-східного кордону Франкської імперії з півночі на південь і відносно часто згадувані у германських джерелах. Верифікація наступних етносів ускладнена через те, що про частину з них нема відомостей в інших джерелах. При порівнянні «Опису» та мап з давніших століть виникає враження, що частина відомостей з далеких від Франкської імперії теренів є застарілою і часом скидається на історичну традицію. Також викликає певні зауваження розбивка на блоки Й.Геррманом (а також Л.Войтовичем і Б.Томенчуком), адже немає певності в урахуванні всіх торгових шляхів і їх відгалужень, хоча сама ідея є доволі обґрунтованою.
Ні Й.Геррман, ні інші дослідники практично не подали мовного аналізу етнонімів і ймовірних попередників із подібними назвами в окреслених регіонах у давніших авторів (не лише «Баварський географ» складав мапи й описи Европи). І хоч у межах Галичини (між річками Буг, Бог і Дністер) розташування племен майже не викликає суперечок, перш, ніж перейти до детальнішого аналізу «Опису» та локалізації етносів (зокрема, в межах Подністров’я), варто розглянути европейські торгові шляхи, які за теорією Й.Геррмана є каркасом, на який «Баварський географ» «нанизував» народності та племена.
Продовження: II. «Середньовічні торгові шляхи».
Джерела:
¹ Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи IX ст. // Український історичний журнал. — К.: «Дієз продукт», 2009. — Вип. 5, (№488). — 241 с.
² И.В.Пименов. Анализ «Баварского Географа».
⁴ Bavorský geograf – prvá písomná zmienka o Nitrianskych Slovenoch
⁷ Андрей Пауль. Балто-славянские реликты на южном берегу Балтики.
⁸ Андрей Пауль. Варины, которых называли ободритами.
29.03.2015