Архітектура потребує компромісів

Наприкінці лютого в.о. головного архітектора Львова став молодий архітектор Юліан Чаплінський. До міської ради він прийшов з бізнесу. Зважаючи на роль архітектури для нашого міста, посада є однією з ключових, а особа начальника управління архітектури ЛМР вирішує чимало. Розмова з Юліаном Чаплінським про Андрія Садового, міську архітектуру та про те, що, на його думку, треба міняти у Львові.

Про посаду і гроші

- Почнімо з того, хто Вас покликав у міську раду.

- Андрій Іванович Садовий.

- Ви давно особисто знайомі?

- Ми знайомі вже десь три роки. Вперше зустрілись на круглому столі архітекторів, потім кілька разів бачились на загальноміських імпрезах, на захисті проектів УКУ, і ще раз, коли я представляв проект реставрації будинку на проспекті Свободи під магазин Beneton. А недавно Андрій Іванович покликав мене на інтерв'ю. Було дві зустрічі, і після цього мені запропонували роботу.

- Що спонукало Вас погодитись?

- На це було кілька причин. Останній рік мені захотілось нових горизонтів. Я думав про те, щоб виїхати в Штутгарт (Німеччина), попрацювати в бюро Behnisch Architekten, з яким ми проектували бібліотеку Католицького університету, і вступити там в технічний університет. Думав над тим, аби здобути ще одну освіту, причому не обов'язково архітектурну, а, наприклад, урбаністичну чи навіть машинобудівну. Штутгарт — це кузня кадрів для машинобудування всього світу, а фізика завжди була не останньою в сфері моїх інтересів. Про це ми теж говорили з Андрієм Івановичем. І вже на другій зустрічі він сказав, що я хотів вчитись і він дає мені таку можливість. Зрештою, це конкурсна посада, і ще не на 100% відомо, що я переможу. Можливо, хтось кращий подасться.

Ще одна причина — мене постійно питають колеґи з інших міст: а як ваш мер, як місто тощо. І я розумів, що не бачу альтернативи Андрію Садовому для Львова, але, на жаль, завжди говорив, що в нашій сфері не бачу радикальних змін чи поступу. І це був для мене виклик. Якщо би відмовився, то, мабуть, нечесний був би щодо своїх слів.

- Що найцікавіше для Вас у цій роботі?

- Мабуть, можливість побачити ситуацію не знизу, а зверху. Друга річ, яка мені цікава, — урбаністика як математика. Можна робити порівняння по роках, як розвивалось місто, можна бути учасником того, як воно буде розвиватись, і мати вплив на багато сфер. Можна працювати із замовником, який хоче, наприклад, освоїти горище, і проконсультувати його, як це грамотно зробити. І одночасно можна працювати з великими девелоперами. Це те, що мені було недоступне у приватному бізнесі. Приватний бізнес більше зорієнтований на виконання сьогоденних завдань. Мене цікавить тактика, а посада взагалі має стратегічний характер.

- Ви прийшли з бізнесу, де звикли відповідно заробляти. Скільки Вам пропонують у міській раді і чи Вас влаштовує зарплатня чиновника?

- Насправді я ще не знаю, скільки мені пропонують. Але для мене очевидно, що на державній роботі нині у нас мають низьку зарплату. Якщо говорити про бізнес, то він не дає 100% ґарантії заробітку зараз. Нині маємо такий час, коли енергія, яку я витрачаю на пошук роботи, при тій інфляції, яка є, не виправдовує себе. Тим більше, я переконаний, нас чекає період заморожування будівельних проектів. Я заробив певні гроші на майбутнє, за які, зрештою, збирався їхати до Німеччини. Тож маю тепер фінансову подушку, за яку можу прожити рік–два. Тому питання зарплати зараз для мене не першочергове.

Про стратегію

- З якою стратегією приходите на цю посаду?

- За майже десять років роботи в компанії я багато зрозумів і навчився. Зокрема, слухати. Молоді та гарячі архітектори відрізняються безкомпромісністю. Насправді люди, які працюють в діловому соціумі, знають, що кожен компроміс має завершуватись перемогою і перемогою, а не перемогою та поразкою чи поразкою обох. В архітектурі те саме. Усі мають бути у виграші: соціум, замовник, інвестор, генплан, забудовник. Це дуже важке завдання. Але, мені здається, я вмію ці компроміси знаходити.

Основна моя візія на цій посаді — зупинити руйнівні процеси. Місто, яке має європейські амбіції, повинне трохи інакше і вдуманіше будувати. На жаль, в Україні немає сучасної урбаністичної освіти. Є ідея створити в Києві урбаністичну школу, але це лише перший маленький крок на цьому шляху. Насправді урбаністика має опосередковане відношення до архітектури, радше вже більше спільного має з кібернетикою. Це бачення, як місто має жити наступні 50 років, як воно має розвиватись, на чому заробляти. Зараз все відбувається стихійно. Наприклад, нині усі заробляють на темі туризму. Кожна друга брама — це кафе, магазин тощо. Чи це добре? Думаю, для львів'ян — ні. Чи добре для пам'яток архітектури? Не завжди, бо пристосування вимагає пробивання стін, перенесення комунікацій тощо. Зараз є і інша тенденція — забудувати все житлом низької якості. На жаль, я не бачу на горизонті жодного житлового будинку преміум класу, яким би можна було похвалитись на світовому рівні. Треба зупинити ці процеси.

Наступне завдання для мене — консолідація творчих сил Львова. Наразі наше місто відрізняється дуже сильною кулуарністю. Розбиття по своїх норах призвело до того, що нині замовники маніпулюють архітекторами, збивають ціни, ставлять свої вимоги тощо. А коли архітектор працює, умовно кажучи, за борщ, він робить, аби зробити і якнайшвидше віддати.

Ще один пункт моєї програми — це відродження архітектурних конкурсів. Наприклад, у Вроцлаві, який дуже подібний до Львова, за 11 років шефства нинішнього головного архітектора проведено більше 400 міжнародних конкурсів. Тому нема нічого дивного, що у вроцлавців з'явилися нові класні об'єкти серед їхньої розкішної архітектури. У Львові ж досі кожен архітектурний конкурс закінчувався скандалом і повним моральним виснаженням усіх сторін.

Ще одне — я би дуже хотів додати цікавості темі архітектури. Львів не знає своєї архітектури, не користається навіть емоційно з того, що має. І ці всі пластикові вікна і заміна дверей походять від двох речей — від бідності і від банального невігластва, яке можна вилікувати лише освітою. Можливо, студентськими, волонтерськими силами спробуємо попіарити тему архітектури. Треба думати про форми подачі. Наприклад, ТРК «Люкс» колись зняв чудесний фільм про Львів. Важливі соціальні мережі, контакти з людьми. Я би хотів змінити громадські слухання, які зараз мало на що впливають, на воркшопи — де зацікавлені брали би участь на етапі формування завдань.

Нам треба змінити форму взаємодії. Зараз відбувається так: інвестор шукає ділянку під бізнес, купує її, кличе архітектора і каже, що хоче там, наприклад, 60 тисяч квадратних метрів. Архітектор за борщ малює таку концепцію, здебільшого не думаючи, можна це чи ні. А далі вони намагаються у міській раді усіма методами це протиснути. Я би хотів це поміняти на рівні стосунків. Я не хочу воювати. Війна не приводить ні до чого доброго. Якщо гора не йде до Магомета, то хай Магомет йде до гори: буду йти до інвесторів, пропонувати консультацію, обговорення можливих містобудівних умов та обмежень. Так є в Європі. Управління архітектури — партнер інвестора та забудовника.

- Ви згадували, що хочете повернути конкурси. Чим Львів може зацікавити іменитих світових архітекторів?

- У нас було кілька конкурсів, і всі закінчились нічим. Єдиний конкурсний проект, про реалізацію якого зараз йдеться, це впорядкування площі Трьох синагог. Там буде втілюватись мінімалістичний ландшафтний проект німецьких авторів. На це передбачено бюджетні гроші. Але, наприклад, урбаністична концепція розвитку Сихова, яку запропонувала грецька компанія, наразі не є втілена. Хоча ми говоримо з Андрієм Павлівим, що будемо дотримуватись цього проекту у розвитку Сихова. Це дуже класний комплекс різних споруд — кафе, ресторанів, магазинів, — які можна пропонувати інвестору і під кожну робити конкурс. Це би мало дати хорошу альтернативу страшненькому Шувару чи іншим будівлям.

Маємо також незакінчену тему будівлі на розі вулиць Краківської та Вірменської. Я насправді був дуже розчарований, як по-хамськи вигнали австрійського архітектора Губерта Германа. У мене є ідея-фікс — повернути його до Львова. Я бачив нову версію концепції того готелю, і вона має в собі ідею відновлення трьох фасадів середньовічних кам'яниць, а фасади вже нового тіла будівлі втоплені на метр вглибину. Дуже правильне сучасне планування з атріумом та скляним першим поверхом. Відразу видно, що архітектор — педант і професіонал. Його фірма «Герман унд Валентіні», яка мала два офіси — у Відні та Люксембурзі, — збудувала меморіальний комплекс, музей і конференц-сервіс у містечку Шенген, де були підписані угоди про скасування кордонів між європейськими країнами. На виставці «Експо-2010» у Шанхаї вони робили павільйон Люксембурга, який фактично є архітектурним обличчям країни. Тож для Люксембурга та Відня вони достойні архітектори, а для Львова — ні? Так не буває. Я би справді дуже хотів його повернути до нашого міста, і тут питання не лише у тому, що мені подобається.

Так виглядав фасад готелю на перетині Краківської та Вірменської у першій концепції проектантів, яка перемогла на міжнародному конкурсі, однак спричинила бурхливе обурення львів'ян

Я хочу, щоб був прецедент: був міжнародний конкурс, його виграв відомий архітектор і щоб він його закінчив. Це нормально. Ми чомусь пишаємось Будинком вчених віденського бюро Фельнера і Гельмера, а тут раптом суспільство не розуміє. Суспільство не питали, коли будували той Львів, яким ми зараз пишаємось. Яким буде район Новий Світ, вирішували між собою Захарієвич і Левинський. Звісно, зараз інші часи і ми повинні відчувати соціальні запити, а не лише диктувати їх . Але і слухати кожного в питаннях архітектури абсурдно.

Вулиця Коновальця. Це та частина Львова, яку називаємо «На Байках» або «Новий Світ». Юліан Чаплінський каже, що її планували і реалізовували тільки архітектори, без будь якого врахування думки громади

Треба розуміти, що до Львова заходитимуть іноземні інвестори. А вони люблять, коли гроші залишаються в Європі. Відповідно, не виключено, що захочуть заходити разом з європейськими архітекторами. І це те, що може привабити хороших фахівців. Вони знають, що таке Львів та якого класу архітектори тут творили, тому, думаю, були би зацікавлені.

Зрештою, процес притягнення до Львова відомих архітекторів вже почався. Це відомий швейцарський архітектор Маріо Ботта, а також Штафен Беніш, з яким я працюю над бібліотекою УКУ. Це фахівці світового масштабу. Важливо у цьому процесі й те, що їхні проекти адаптовують місцеві архітектори, а таке спілкування для нас дуже важливе. Це би повернуло наші уявлення дуже сильно і показало, наскільки інакше вони мислять і підходять до проектування.

Про незаконні будови та нове у старому середовищі

- У Львові є чимало нових будівництв, які не лише не відповідають певним нормам, але фактично є незаконними. Що збираєтеся з тим робити?

- Я розумію, що при мені такі процеси теж будуть. У процесі погодження проекту є три основні етапи: починається все з міської ради, переходить в експертизу і далі — вже Держархбудконтроль, який перевіряє рішення експертизи. Зараз робимо спробу, щоб головний архітектор міста був присутній також на останньому етапі і разом з Держархбудконтролем підбивав підсумки. Маю надію, про це можна буде домовитись на місцевому рівні. Патроном процесу є Андрій Садовий, який розуміє усю складність ситуації.

На жаль, нині київський масштаб лізе у Львів. Це видно і на прикладі останніх проектів, зокрема комплексу «Ріел» в районі Шевченка, який вже вибився з масштабу. Серед двоповерхової забудови у нас з'являється дев'ятиповерхова тощо. Ніхто не думає, що це може призвести до катастрофи паркування, пересування, споживання ресурсів, доріг.

- Чи не найдразливіше питання для нашого міста: якою все-таки має бути нова архітектура в старому Львові?

- Колись мені здавалось, що має бути багато сучасної архітектури в старій частині, що треба робити тільки так і не інакше. Зараз мої позиції дещо змінились. У порожніх місцях вона має бути однозначно відповідною до свого часу. Але, з іншого боку, нам треба збільшувати кількість пам'яток архітектури. Це стосується, зокрема, польського модернізму, більшість будинків якого зараз нещадно знищують. Орієнтація має бути на максимальне збереження того, що можливо зберегти. 

- Які проекти у Львові, втілені за часів незалежності, на Вашу думку, є вдалими, а які ні?

- Дуже вдалим є проект церкви на Сихові Радослава Жука. Це приклад, як в пострадянському просторі може бути зроблено дуже вдале містобудівельне рішення, а також показаний модернізм в сакральній архітектурі. Мені також подобається церква Вензиловича на вулиці Володимира Великого — Кульпарківській. Мені подобається аеропорт, який дуже добре технологічно зроблений. Невдалі проекти — це житлові будинки на вулиці Нечуя-Левицького та на розі вулиць Мечнікова та Костя Левицького.

Юліан Чаплінський каже, що церква на Сихові є одим з найбільш вдалих архітекстурних рішень Львова за останні роки

- Тепер маємо багато дискусій щодо найновіших пам'ятників у Львові. Чи подобається Вам те, що нині є?

- У нас в пам'ятниках багато політики. Натомість ми досі не спромоглися, наприклад, зробити пам'ятну дошку Левинському або Захарієвичу, які розбудовували Львів. Ну, і в нас дуже буквальне розуміння пам'ятників. Так є, до прикладу, з пам'ятником Небесній сотні, з якого хочуть зробити жертовний вівтар. Зараз підходи до пам'ятників цілковито інші. Це можуть бути ландшафти, парки, озеро, пагорб, брили каменю, інсталяції з металу тощо. Трактування пам'яті не повинне бути лише у вигляді скульптури. Мені наприклад, подобається ідея пам'ятника Небесній сотні у вигляді містка на вулиці Кривоноса. Ідея хороша. Небесна сотня загинула під мостом на Інститутській, під час Майдану професор Грицак говорив, що первинна мета — збудувати міст між Сходом і Заходом. Ну і для тієї місцевості він матиме практичне значення.

- Найгарячіші обговорення точаться довкола пам'ятника Шептицькому. А як Ви оцінюєте актуальний проект і який вихід зі ситуації бачите?

- Перше — пам'ятник у будь-якому разі мусить бути. Друге — проект пройшов багаторічний шлях, два тури конкурсу, де в комітеті була професура Політехніки та колишний головний архітектор міста. Я не маю права висловлювати свою думку про мистецьку частину проекту, але я скажу, що автори проекту багато чого змінили під впливом громадськості, провівши багато зустрічей зі спільнотами університетів. Це перший прецедент, коли архітектор стільки працював з громадою. Не буває об'єкту, який би всім подобався. Вважаю, що якщо конкурс відбувся і архітектор попрацював, то, по ідеї, пам'ятник мав би бути. Якщо ми зараз обнулимо ситуацію, це означатиме крах конкурсної політики у Львові, а це для перспективи — фатальна річ і вбивство Львова.

- І все ж щодо мистецької боку…

- Зараз створено групу з доопрацювання проекту, до якої увійшли автори, мешканці довколишніх вулиць, працівники Політехніки, міської ради. Мають бути доопрацьовані речі, які є неприпустимі для людей (чи люди думають, що вони неприпустимі). Крім того, група має працювати для спростування міфів. По-перше, попри міфи, сама скульптура з постаментом буде на 30–40 см вищою від Матері Божої в центрі міста, а площа в сприйнятті буде більшою. По-друге, ориґінальна скульптура Коверка якраз була приблизно такого розміру і Митрополиту вона подобалась. Скульптура є модерна, у ключі 1920–1930-х років. Добре, що вона не малює Митрополита у всіх церковних шатах. Мені здається, якщо таке рішення вже ухвалене, треба його дотримуватись. Суспільство, яке не дотримується своїх рішень, приречене на бардак. Тому, якщо вони вже виграли і мають таке бачення, треба реалізувати. Автори все ж є архітекторами, а не далекими від цього людьми. А доопрацювати генплан можна, так само як і попрацювати з ширинами доріг, кількістю дерев, і зробити прозорий аналіз, які дерева хворі, а які здорові. Зараз треба зосередитись на тому, щоб робити це максимально прозоро.

Скульптуру, що зображає митрополита Андрея за задумом Коверка, нинішні проектанти вписують у реконструйовану площу Святого Юра

- Ваш попередник скаржився, що тонув у тисячах підписів і погоджень. Як  даватимете раду з чиновницькою рутиною?

- Наразі тут працює дуже професійна команда, і я прийшов на нормальну систему. До мене зранку приходять листи, я візую і відразу відправляю далі. Наради відбуваються швидко і без затягування. Якщо є питання балкону на Рясне, то його можуть вирішити і без головного архітектора. Натомість балкон у пам'ятці архітектури на Пекарській — це вже моя компетенція. Трохи часу займають наради, які безпосередньо мене не стосуються, але так мусить бути.

Розмовляла Мирослава ІВАНИК

*Юліан Чаплінський народився 10 січня 1982 р. у Львові. У 1999 році вступив до Національного університету «Львівська політехніка». У студентські роки брав участь в багатьох архітектурних проектах. Свою практичну діяльність почав у проектній організації «Арніка» (2002–2003). Далі були «Симетрія» (2003), «Гражда» (2004), ТВД «Виробництво» (2005).

У 2006 році, у співпраці з Олегом Трофименком, створив нове архітектурне бюро «Chaplinskyy Trofymenko Аrchitects». Тоді ж таки увійшов до рейтинґу ТОП-100 архітекторів України київського архітектурного журналу «А + С».

Через 4 роки ініціював трансформацію фірми — так з'явилася назва «CHAPLINSKYY & Associates». Сьогодні компанія надає послуги з аналітичної оцінки проектів, консалтинґу, архітектурного проектування, дизайну інтер'єрів і проектування ландшафту.