Сонце

Щастя більшого немає!

Над морями прапорів,

Сонце Сталінське сіяє

І для тебе, славний Львів!

Кожний промінь — вічні весни,

Невгашенні і рясні,

Конституції чудесні

Різнобарвні промені.

Кожна барва — горде право,

На любов і мирний труд,

І на щастя, і на славу,

На життя без ночі й пут,

На спочинок і учобу,

І на все чим ясен час.

Одлетіли чорні доби,

Буде тут, як і у нас.

І сюди, у піні шалу,

Не поверне більше мла, —

Ми навіки поламали

Крила білого орла.

Не погасне сяйво ранку,

Не впаде гроза на шлях.

Зажурились ляшки-панки,

На паризьких смітниках.

Не для любої розмови,

(В вас любові ні на грам!),

Скоро стрінете, панове,

Пана фінського ви там.

Вас народ прогнав із краю,

Чорні тіні, навісні!

Тьма у вас, а нам сіяють

Сонця вічного огні,

У серцях і високості,

Нам освітлюючи путь.

А прокляті ваші кості

В тьмі одвічній зогниють!

Так прийшла із Сходу пану

Смерті хмурої пора.

І Дніпро, крізь даль багряну,

Промовляє до Дністра:

"Прийде час. У громі броні,

Зацвіте бензину пах,

Заіржуть залізні коні

На колгоспівських степах.

Ти не будеш більше в горі

Вдаль котить вали, як дим.

Засіяли наші зорі

В синім дзеркалі твоїм.

Зорі ті, що сну не знають, —

Знає їх уся земля,

Зорі-очі, що сіяють

Всім народам із Кремля".

Львів, 3. XII. 1939.

[Вільна Україна]