Рѣпка (1891)

[Дзвôнок, 1891, № 21 (1 (13). XI), с.174]

Стара казка, по новому розповѣвъ И. Ф.

Бувъ собѣ дѣдъ Андрушка, а въ него баба Ма­рушка, а въ бабы дочечка Мінка, а въ дочки сучечка Фінка, а въ сучки товаришка киця Варварка, а въ кицѣ выхованка мышка Сѣроманка.

Разъ весною взявъ дѣдъ рыскаль тай мотыку, ско­павъ у городци грядку велику, мервицею попринадивъ, грабельками пôдгромадивъ, зробивъ пальцемъ дѣрочку дрôбку — тай посадивъ рѣпку.

Працювавъ дѣдъ не марно: зôйшла рѣпка гарно. Що день ишовъ дѣдъ у городъ, набравши воды повенъ ротъ, свою рѣпку пôдливавъ, ѣй до житя охоты додававъ.

Росла дѣдова рѣпка, росла! Зъ разу така, якъ мышка була, потому якъ бурякъ, потому якъ кулакъ, потому якъ два, а на кôнци стала така, якъ дѣдова голова.

Тѣшить ся дѣдъ, ажь не знає, де стати. „Часъ — каже — нашу рѣпку рвати!“ Пôшовъ вôнъ у городъ гупъ, гупъ! Узявъ рѣпку за зеленый чубъ: тягне ру­ками, заперъ ся ногами, добуває силъ усѣхъ, сопе якъ ковальскій мѣхъ — мучивъ ся, потѣвъ увесь день, а рѣпка сидить у земли якъ пень.

Кличе дѣдъ бабу Марушку: „Ходи, бабусю, не лежи, менѣ рѣпку вырвати поможи!“ Пôшли они въ го­родъ гупъ, гупъ! Взявъ дѣдъ рѣпку за чубъ, баба дѣда за плече — тягнуть ажь пôтъ тече! Торгає дѣдъ рѣпку за чѣвку, торгає баба дѣда за обшивку, працю­ють руками, упирають ся ногами — промучили ся у­весь день, а рѣпка сидить у земли якъ пень.

Кличе баба дочку Мінку: „Ходи, доню, не бѣжи, намъ рѣпку вырвати поможи!“ Пôшли они у городъ гупъ, гупъ! Узявъ дѣдъ рѣпку за чубъ, баба дѣда за сорочку, дочка бабу за торочку; торгають ру­ками, упирають ся ногами, промучили ся увесь день, а рѣпка сидить у земли якъ пень.

Кличе дочка сучку Фінку: „Ходи, Фіночко, не бѣжи, намъ рѣпку вырвати поможи!“ Пôшли они въ городъ гупъ, гупъ! узявъ дѣдъ рѣпку за чубъ, баба дѣда за сорочку, дочка бабу за торочку, сучка дочку за спôдничку. Тор­гає дѣдъ рѣпку за чѣвку, баба дѣда за обшивку, дочка бабу за запаску, сучка дочку за спôдничку — прому­чили ся увесь день, а рѣпка сидить у земли якъ пень.

Кличе сучка кицю Варварку: „Ходи, Варварко, не лежи, намъ рѣпку вырвати поможи!“ Пôшли они въ городъ гупъ, гупъ! Узявъ дѣдъ рѣпку за чубъ, баба дѣда за сорочку, дочка бабу за торочку, сучка дочку за спôдничку, киця сучку за хвостикъ. Тягнуть и ру­ками и зубами, упирають ся ногами; промучили ся увесь день, а рѣпка сидить у земли якъ пень.

Кличе киця мышку Сѣроманку: „Ходи, Сѣрочко, не бѣжи, намъ рѣпку вырвати поможи!“ Пôшли они въ городъ гупъ, гупъ! Узявъ дѣдъ рѣпку за чубъ, баба дѣда за сорочку, дочка бабу за торочку, сучка дочку за спôдничку, киця сучку за хвостикъ, мышка кицю за лапку — якъ потягли, якъ потягли, тай балабунцъ! .

Упала рѣпка на дѣда Андрушку, дѣдъ на бабу Марушку, баба на дочку Мінку, дочка на сучку Фінку,  сучка на кицю Варварку, а мышка шусть у шпарку.