[Нові шляхи, 1931, т. 10, кн. 1–2, с.57–58; 176–182]
(археольоґічна опись Старольуба) (рукопись).
І
Не знају, ци је де в сьвіті край, богатшиј в історичні и допотопні памјатки, јак наша льубима Галиціја, а прецьінь, на ганьбу нашим ученим и на превелику шкоду науки, доси ньіхто не осьвітив научним сьвітлом, не впорјадкував и не показав усьому сьвітови тих безцьінних скарбів, котрі скриваје в ньідрах своих галицка природа. Причину того кождиј бистроумниј и старину льубльашчиј чоловік легко најде. Галицкі учені, шчоби мали по приміру... — ні, безпримірно, всеју душеју и всіми помислами віддати сьа својіј старині, так славніј и приманчивіј пльујут на своје, чіпльајут сьа заграничнојі мудрости, не видьачи — о сьліпі, сьліпорожденні! — у всьім тім бісових сьітеј пагубних засад тричи прокльатого комунізму! Правда, не всьі они покинули стезьу правди. Је між ними мужі правди, шчо всьіми силами бороньат нашого старинного скарбу — кирильско-етимольоґічного правописанија, против антихристового вимислу — фонетики, је й такі, шчо пособльајут викоріненьу пагубних засад соціалізму доношеньем у поліцију, безименними листами и другими богоугодними дьілами, але — о горе! — ци много јіх! а хто з них сьміје тепер начертати повниј и јасниј образ наших старих памјатників, осьліпити јего блеском праведним прокльаті очи јеретиків и боговідступників, просьвітити темних и укріпити несталих на дорозі у храм нашојі славнојі старовини! А таке дьіло при нинішнім сумнім часы конечне и јединоспасительне. Бо чим же лекше и певніјше поразити противника, просьвітити незрјачого и навернути зблуканого, јак показаньем тих скарбів старини, котрі виплодила и виплекала в лоні својім славна галицка природа.
Дльа осьагненьа тојі високојі цьіли рішивсьа ја на прозьби близьких и далеких видати сесьу опись одного из најславніјших наших застарілих памјатників. Хоть и јак скудна тота лепта, котру вкладају в скарбницьу ріднојі старовини, однако надьіјусь, шчо она послужит прикладом дльа других учених праць, а нашим молодикам-реформаторам, вирідним синам рутеньского народа, покаже всьу мерзость запустініја, а притім тим, шчо й доси оперли сьа покусам заграничних впливів и деструктивних ідеј, докаже јасно, шчо дурень усьакиј, хто за границеју шукаје того, чого у нас самих аж надто.
(Продовження буде).
Докінчення (гляди: 1 ч. з 1931 р.).
II.
Заким зачну правдиву и подрібну опись Сморґоньскојі академіјі, тојі головнојі сьвјатиньі наших допотопних памјаток, мушу сказати пару слів загалом про галицку старовину. Галицка старовина виказује так богато оригінального, непоньатного й не вијаснимого матерјалу, шчо ја давно вже пријшов на тој догад, шчо тілько јакиј ньімецкиј учениј потрафит дати собі з неју раду и цівковиту (sic) розсьвітити Европі всьу глубину закритојі в ніј премудрости. Поки того нема, то галицкому ученому не остајесь ньічого більше, јак подати докладну опись тих скарбів, ; уложити бодај јакиј-такиј јіх подьіл и кльасифікаціју, а проче оставить на німецке благоусмотрініје. Шчоб просто приступити до того заданьа, замічу, шчо пісьльа довгих и глубоких студпј ја уложив ось јакиј подьіл галицкојі старовини. Гал. старо, складајесьа переважно 1) з рујін, т. ј. розвалених, недобудованих або перебудованих будинків (про них буде обширно бесьіда в „Памјатках села Вавилона"); 2) з закаменьілостеј; 3) заскорупілостей и заскорузлостеј и 4) з задеревенілостеј. Закам., заскор. и задерев. знов дільат сьа на природні и надприродні, т. ј. такі, котрі не дадутсьа објаснити природним ходом історијі, аньі навіть, о скілько виказујут мојі проби, теоријеју переродженьа Дарвина, котра, хоть сама в собі, вимисл чортівскиј и прокльатиј, однако в руках льудеј богобојазливих и чистих серцем може часом довести до пізнаньа правди. Мене, однако ж, и она туди не довела; може бути, шчо јакому ньімцеви те ліпше пошчаститсьа! До таких надприродних памјаток ја чисьльу н. пр. закаменьілі думки, заскорузлі поньатьа и задеревілу совість, и кілька других кусників, котрі описані низше, а котрі удалосьа меньі відкрити именно в Сморґоньскіј академіјі. Шчо до часу, з котрого походьат цьінні забутки галицкојі старовини, то мож напевно судити, шчо найбільша јіх часть (надприродні всі без вијімку) відносьатсьа до віків допотопних, — бо часть је и з пізніших часів (X—XVI в.), але з новіјшојі и найновіјшојі епохи рішучо ньічого, шчо становит велику потіху дльа висьльідника и показује велику силу и животність галицкојі природи, Котра тілько незначно и в найслабших частьах підльагаје нишчачому впливови заграничних ідеј, а в найздоровіјших орґанізмах, јаких збір именно видно в См. акад., остаје тверда, незіпсута и вічно вірна стариньі.
III
Шчо найдивнійше при наших сморґоньских памјатках, й шчо певно ньіде не бувало, так то, шчо катакомби ци там печери, у котрих находьат сьа всьі скаменілости, пізніјшојі будови, пізніјшого віку, јак самі скаменьілости. Јаким способом то сталосьа, ја не міг висьлідити. Однако се питанье не важне, — тай не катакомби ја берусь описувати. Про них хиба тілько можу сказати, шчо стримльат у три верстви одньі над другими, досить (јак на печери) темні, тісні и нехарні; воздух належито густиј и затхлиј (однако сьвічка декуди не гасне), входи до кліток медвіжих шче тісніјші, а клітки.... но про них пізніјше. Головниј вхід до печер досить утруднениј и получениј де-з-јакими видатками, а то ось чому. Хто хоче дістати сьа до середини печер и заспокоити своју цьікавість, мусит пролізти крізь дві нори. Перша шче, јак шче, — труду великого нема. Але при другій вже небезпеченьство. Стоит там страшниј, сильниј зьвір, јакојісь незвіснојі породи. Правда, дејакі натуралісти, між ними міј пријатель Јікстархрев, уважали го за одну відміну білого медведьа, а то тому, шчо-ді комуж пильнувати медведьів, јак не медведеви ? Однако мене не переконав тој доказ, особливо тому, шчо против нього говорит суд самих медведів, тресованих у сморґоньскіј академіјі, — а йдучи за ним, ја причисьльују того зьвірьа до роду Canis Cerberus. До тојі думки тим справедливіјше мож прихилитисьа, шчо й сам голос того потвора не маје ньіјакојі подоби до медвіжого буркоту, а противно, зовсьім виразно ві(д)зиваје сьа: Гов, гов, гов! шчо потвердит усьакиј, звиджујучиј Сморгоньску академіју. Закид наших натуралістів, шчо зьвір с того роду повиненби відзивати сьа правильно: гав, гав, гав, безпідставніј уже с тојі причини, шчо фізіольоґічна будова Цербера сама собов оригінальна, — значит, и голос ориґінальниј. Впрочім, може бути (допевно не знају), шчо Цербер уміје и правильно виголошувати: гав, гав, гав, — а тілько на кпи нашим натуралістам виражаје сьа неправильно, шчо, правду сказавши, и між ними самими нерідко лучаје сьа на кпи цьіліј публицьі. Доказом подібних, тілько далеко частіших неправильностей служат самого мого пријательа Іікстархрева стихи. Голос Цербера різкиј, непријемниј и маје таку силу, шчо кождиј приходьачиј, зачувши јого, зупиньаје сьа, мов укопаниј, и без відома хапаје сьа за кешеньу. Ја сам досьвідив того, однако на першиј раз не знав, шчо се значит. Дьи дејакі меведьуки, с котрими ја јако-тако здужав порозумітисьа, дали ми до пізнаньа, шчо Цербер голоден, и шчо кождого разу, входьачи тра окупитисьа у нього цьіноју пів хліба (и се, скажу мимоходом, шче один доказ на то, шчо згаданиј зьвір именно Цербер, а не білиј медвідь, котриј прецьінь не маје звичају брати окупів). Пізнавши сесь спосіб, котриј и всьакому цьікавому рекомендују, ја швидко освојивсьа с Цербером и нераз осьмільувавсьа навіть лазити до јего буди, в котріј зрештов не було ньічого, крім берлога та камінних стін. Ја спробував навіть з ним порозумітисьа шчо було дуже трудно, и при кінци таки добивсьа від нього дејаких звісток, котрі подају пізніјше. Він удьілив ми навіть дльа переписаньа записану паку паперу, запевньујучи, шчо дльа мене вона буде дуже цьікава. Однако на моју гризоту те не сповнило сьа. Книга видно довгі часи лежала в берлозьі Цербера. Ја перечитав з нејі тілько наголовок: Придвернаја історіја сморхоньскојі академіјі, але сама історіја, може бути, колись цьікава, представльала тепер саму гниль и мерзость смердьашчују.
IV
Заспокоивши Цербера приходьачиј обертајесьа до третього, посьлідного и головного входу, ведучого в підземні печери сморгоньскојі академіјі. Але заким здужаје проповзнуги крізь нього, зупинитсьа јего око на великіј чорніј таблици, прибитіј над входом, на котріј красујесьа квадратова, пожовкла карта, завбільшки на всьу таблицьу. Уже сам матерјал, з котрого та карта зроблена, звертаје на себе увагу ученого старовинника: се не то старојегипецькиј папірус, не то римськиј паргамін, не то середновічниј папір. Але головна річ не карта, а то, шчо на ніј написано. Тото письмо одне з најважніјших и најцьікавіјших памјаток См. акад., а најзамітніјше тим, шчо в нім удалосьа заслуженому автору сього письма відкрити першу, велику наднатуральну закаменьілість, а именно, допотопниј дух см. акад. Описанье того цьікавого и величественного продукту гал.-рут. природи подам пізніјше, а тепер подају докладниј и правдивиј відпис самого документу, о скілько меньі удалось перечитати дивовижні а часто віком наднишчені письмена.
Сіѥ ѥсть мѣсто преб. медвѣдей.
Оуказаніѥ, како подобаетъ быти въходящоу в обытель сіоу.
І. Аще въходящь медвѣдь будетъ, то въходити ѥмоу со шумом, топътомъ и рыканіѥмь веліимь, ѡ ѥже знати и вѣдати всякоумоу, яко медвѣдь идетъ.
II. Аще въходящь по отъ рода медвѣжья человѣкъ будетъ, то въходити ѥмоу со страхомъ и трепетомъ и знающу, яко во пристанище медвѣжеѥ въходитъ.
III. Въходити же такому человѣку въ молчаніи и въ тихолазѣхъ и знающу, яко здѣсь обытель сна и успенія великаго и бдьащу, да не разбудитъ спящихъ, зане противозаконно....
IV. Входити же такому человѣку со главоју преклоненою и сердцемъ сокрушеннымъ и смиреніѥмъ веліѥмъ и аще кого отъ медвѣдей будетъ позираяй и обижаяй ѥго, претерпѣти всяческая, зане противящихъся (sic) и буйствующій изгнаны будутъ водъ со стыдомъ и оскверненѥмъ.
Оуказаніѥ о веществахъ, яже въносятъся въ обытель сіоу.
I. Аще медвѣдь будетъ въносящь медъ, пиво, вино и воду житія, сице зовомую горѣлку, или же хлѣби, мясо и съѣстныя вещества, то въходити ѥму безпрятственно, отдав должноѥ Керберу привратну.
II. Аще медвѣдь будетъ въносящь листи должніи, сице зовоміи вексліѥ или же заставныя карты или иныя карты, то показавъ Керберу, мимоидетъ безъ препятствія.
III. Аще же медвѣдь вносящь будетъ книги или писанія или идеи превратныя во обытель сіоу, то Керберу привратну подобајеъ, такого медвѣдя со превратными веществы, избивъ предварительно одесную ланиту и ошуюю, связана привести къ наставникомъ, идѣже наказанъ и посрамленъ будетъ, а книги и писанія его со идеями и брошурами преданы будутъ на поруганіѥ языкомъ сморгоньскимъ.
IV. Аще жо обращенъ будетъ не медвѣжья рода человѣкъ, въносящь таковыя превратныя вещества, то книги и идеи ѥго предадутъея поруганію Кербера, а мужа такова избита и посрамлена въ ланиты и вьсю изгнати отъ обытели сей.
Оуказаніѥ, како подобаетъ быти Керберу привратноу.
I. Керберу привратноу обытели сей подобаетъ быти неумодиму, поустрашиму и неуязвиму, да вѣдаетъ вся земля рутеньская, яко медвѣжей обытели блюститель ѥсть.
II. Всякъ въходящь и исходятъ не мимоидетъ, дондеже не потрясти и не изсмотрити Керберу вся порты и все платіѥ ихъ, аще ли превратною что не обрѣтаѥтъся; ѥлика аще возможетъ взимати отъ нихъ во пѣнязѣхъ, хлѣбѣхъ и прочихъ приносимыхъ, да взимаетъ безвозмездно.
III. Со медвѣдьми обращатися Керберу благоволительно и умильно, да не, нашедше, разтерзаютъ ѥго.
IV. Со человѣки и чужестранци обращатися Керберу подобаетъ непочтительно и неблагоподобно, зане народъ строптивъ ѥсть и да не ходятъ во обытель сіоу.
Се вѣрна и докладна відпись того цьікавого и важного документу, котрий, очевидячки, становитъ тілько одну частку більшојі цьілости. Дльа доповненьа мојејі описи додамъ, шчо під приведеними ту письменами находиласьа підпись, запевно јакогось царьа або праводательа, котројі однако ја ніјак не міг прочитати. Судьачи по грубих и незнаних карльучках того письма, ја думају, шчо оно походитъ з дуже давних часів, коли шче льуде ліпше вміли просадити другого на рожен або спечи у огни, јак підписати своје имја. Ја настају с цьілов ученов повагоју на тім, шчо тој підпис відноситсьа до часів ханааньских.
V
Јак через перші два входи протискајесьа чоловік у мимовільну дрожи и непевности, так при третім, по перечитаньу наведеного документу тоті симптоми переходьат у цівковитиј страх в товаристві дилькотаньа литок и холодного поту. Чоловік чује, шчо вступаје в медвіжі печери, де помимо довголітного тресованьа звірьача дикість зовсьім не злагоджена и де крім того само право приписује на него, јако чоловіка, дивитисьа косо, з вишкіреними зубами, обходитисьа з ним неблагоподобно, а в разьі охоти и „прогнати избитого и посрамленого зьіло“. Признају сам, тоті непријемні чутьа збудилисьа при першім приходы и в мојім серци, але се було тілько доти, доки відкривши и розаналізувавши допотопного духа сморгоньскојі акад., ја не переконавсьа о великіј мудрости сејі установи. Головна признака того духа је: „Стіј, не рушајсьа, а хочеш конче рушатисьа, то радше взад, јак уперед!" А знајучи нахильність чоловічу до змін, до поступу и других того рода дурниць, зваживши заразом, шчо під јіх впливом и медведьі моглиби по јакімось часьі збунтуватися и забагнути зближеньа до льудеј, шчо јак сейчас побачимо, зовсьім противне цьіли јіх тресованьа, побачимо јасно, шчо јединиј мудриј спосіб поступованьа в такім разьі — не допустити в самім зачатку науки медведьів до сходин з чололовічим родом.
В серединьі катакомбів на кождім кроцьі, на кождім поступі всьо пригадује, шчо се медвіжа јама. На земли клаптьі соломи запевно з берлога, стіни пообдрапуваньі медвіжими кігтьами певно медведьата герштикалисьа. Але дешчо нагадује також шчо се академіја, — хоть тілько дльа медведів, а все таки научниј заклад. А нагадујут се вікна, закратованьі сильно зелізними штабами (у декотрих навіть шиби је, тим цьікавіјші, шчо судьачи по их подобі и роботі, мож віднести јіх до часів майстерства јегипецького), ліхтарні, у котрих три рази до року сьвітитсьа, и чорні таблички над дверима кождојі кльітки. Сесьі загадочні таблички довго не давали меньі спокоју, бо ја ньіјак це міг доміркуватисьа, до чого або від чого они. Правда, на кождіј табличцьі було кілька червоних печаток, однакож мимо найстаранніших студій не мож було з них ньічого вичитати, бо не мож було вважати јіх ньі письмом гіероґліфічним, ньі гіератичнимим, ньі клиновим. Доперва пізніјше, на одніј такіј табличцьі удалосьа меньі відкрити велику, квадратову карту, подібну до описанојі карти при входьі, записану від ніг до голови. Аж тогди ја догадавсьа, шчо на кождіј табличцьі, над кождоју кльіткоју, була така сама карта, а медведьі, в звичайнім вандалізмі, поздирали тоті картки и ужили јіх на звісну потребу. Јак же ја врадувавсьа, відкривши и прочитавши тој преславниј памјатник, и јак пожалував, шчо медведьача дикість понишчила прочі јого копіјі, котрі моглиб бути оздобами найславніјших музејів и бібльотек. Ја подају ту јего, докладну відпись и надьіјусь, шчо зміст јего до самого дна розјаснит усьу глубину галицкојі медведьачојі породи.
Сію ѥсть мѣстопребиваніѥ медвѣдей.
Оуказанію, како подобаетъ быти медвѣдю.
I. Первое оубо вѣдати всякому отъ рода медвѣжья, яко звѣрь хищенъ есть и жити и питатися иматъ отъ мяса и кръви человѣкъ даже до кончины дьнь своихъ.
II. И абіѥ вѣдати всякому медвѣдю, яко работою и потомъ лица человѣческа держатися ѥмоу. Сего ради кто отъ медвѣдь прикоснетъся рабынѣ либо черной либо бѣлой, изъ сонмища медвѣжья изгнанъ и къ митаремъ и садукеемъ сопричтенъ будетъ.
III. Терзаніѥ и грабленіѥ человѣкъ, поруганѥ ихъ женъ и дочерей и всяческою требленіѥ рода сего медвѣдемъ и чадомъ ихъ благодатію свише разрѣшаѥтъся.
IV. И абіѥ разрѣшаетъся и повелѣваетъся свише сокрушенѥ и разтерзанѥ правды, поруганіїє чесноти, посрамленію и низвращеніѥ совѣсти и совершенноѥ разрушеніѥ разума и науки.
Оуказаніѥ, како подобаетъ пребывати м. въ обытели сей.
Первое оубо медв. подобаетъ ясти, пити и сномъ сладкимъ почивати, не розмышляя, зане инім работаютъ на него и пекутъся о блазѣ ѥго.
II. Подобаетъ же медвѣдю отъ чтенія всяческаго воздержатися, да не доухомъ строптивимъ, гордымъ и бѣснуюіщимъ одержимъ будетъ.
III. Подобаетъ же медвѣдю упражнятися въ рыканіи и козлогласованіи, яко гласъ сей оуши нечестивыхъ оглоушаеть и разумъ оумерщвляетъ.
IV. Подобаетъ же упражнятися медвѣдю во долгодѣяніи и картогрательствѣ, яко дѣла и богоугодныя сутъ и мысли нечестивыя изъ головъ изгоняютъ.
Оуказанію, како пребоудоутъ со собою медвѣдеве мнози.
I. Медвѣдеве мнози собравшеся, да не глаголютъ во привѣтствіѥ себѣ „Добрый день“ или „Здоровъ, брате“, но токмо, ј яко подобаіетъ медвѣдемъ, „бумжурнъ“ да повѣдаютъ.
II. Глаголюще да глаголютъ о вчерашныхъ яствіихъ или о завтрашныхъ питіихъ или же о дѣвицяхъ - медвѣдицахъ и о имѣніи ихъ или о ѥверѣхъ, у нихъ же пѣнязей испросятъ, но глаголати о книзѣхъ, писаніяхъ и мысляхъ міра сего свыше запрещаѥтъся.
III. Аще же ничесоже глаголати имѣютъ, да рыкаютъ совокупно или убиваютъ и терзаютъ другъ друга или папироси отъ табака сотворше сожигаютъ во избѣхъ своихъ и прочая дѣла богоугодная да творятъ.
IV. Аще же кто отъ медвѣдь обрѣтетъ ся строптивъ или книголюбивъ или мыслемъ запрещенымъ преданъ, или долгоспанію и многояствію и многопитію противенъ или каколибо оуказаній ихъ не соблюдаяй, такого обрѣтше прочіе медвѣдеве истерзана и избита во ланитѣхъ да приведутъ начальству, оноѥ же предавъ такова наказанію и поруганію языкъ сморгоньскихъ итъ обытели сей изженетъ со студомъ.
И під тим документом була така сама, јак під вишше згаданим, підпись јакогось незнаного ханааньского царьа.
VI
. . . . . .
26.11.1929