[Місія. Чума. Казки і сатири. Львів, 1906, с. 172–176]
Відома приповідка говорить: „Коли два скажуть тобі, що ти пяний, то лягай спати". Два шляхетні польські ґрафи, Баденї і Пінїньський, доказали менї дуже досадно, що я не належу на полїтичну арену. Отже я поклав ся на — історію лїтератури, етноґрафію та иньші подібні подушки, і „слухаю чмелїв“, як говорить ся у нас.
На жаль і тут доходять до мене дуже дивовижні бренїня. Серед приповідок, казок та придибашок, які доводить ся записувати з уст народа, попадають ся інодї такі чудернацькі мотиви, що чоловік у голову заходить не знаючи, що з ними почати. До париських Κρυητάδια* троха менї занадто далеко, то нехай же хоч дещо з них появить ся хоч на сторінках Вашої часописї**. Ось зараз перший уступець. Він має титул : „Галицька історія від початку сьвіта“ і виглядає ось як:
На початку була горівка.
Зразу вона була хаотична Кождий міг її курити, продавати або й пити самолично.
Та потім прийшло до краю венґерське вино. І було дороге. І роздїлив Бог винопийцїв від горівкопийцїв, і дав тим першим власть над другими. І стало ся так, що ті другі могли лише курити і пити горівку — але курити для иньших, а пити за свої кроваві гроші — а ті перші діставали готову горівку і продавали її на свій рахунок, а самі напивали ся венґерським вином до скотячої подоби.
Се був другий день і називав ся пропінація.
То був довгий день. Тодї латинську приказку: Cujus regio, ejus religio перекладено на галицьке: „Чиє село, того й пропінація". Людність подїлено на дві верстви: одні, для яких питє горівки було обовязковим, і ті звали ся хлопи або бидло, і другі, що в горівцї випиванїй хлопами бачили головне жерело свого добробуту, і ті називали ся шляхтичі, а інодї також герої свободи, спасителї вітчини, мученики національної справи або загально „нація“.
Та ось почало в краю щось метушити ся та ворушити ся. „Національні сьвятощі“ почали топтати ногами, старі пальки виривано, ріжні віками усьвячені стовпи розхитувано. Защитники старовини тратили позицію за позицією. Нарештї згромадили всю свою силу на остатнїм заборолї, а се була пропінація. Тодї її оголошено сьвятою. На жаль ті, що окружали її нїмбом сьвятости, забули сараки, що сьвятим зробити можна лише небіщика. Аж по невчасї пізнали свій блуд і почали нараджувати ся, що його зробити з тим сьвятим заборолом шляхецької нації. Відповідно до преславної національної традиції ухвалено ті сьвятощі продати.
Се був третїй день і називав ся він викуп пропінації.
І ось підняв ся один муж, великий у совітах фарисейських, і сказав:
— Не будьмо як дві тисячі Юд Іскаріотських. Не продаваймо своїх національних сьвятощів за трицять срібняків. Коли вже так мусить бути, то продаймо їх дорожше. Зажадаймо що найменше два рази стілько мілїонів золотих за них!
Уся зібрана рада пристала на се і закричала в захватї:
— Браво! Браво! Низше шісьдесятьох мілїонів золотих не попустимо їх нї защо! *
Тодї підняв ся другий муж, іще більший у совітах фарисейських, і сказав:
— Не будьмо як дві тисячі Юд Іскаріотських! Не продаваймо своїх національних сьвятощів in natura ! Коли вже так мусить бути, то продаймо їх in effigie, в теорії, так щоб титулярно вони були проданї, відчужені і як мертві похоронені, але на правду щоб були живі і здорові і лишили ся в наших руках і жили собі ще довгі лїта нам на радість і послугу.
Буря оплесків зірвала ся серед зібраних на радї. Коли затихла, запищав один голосок з виразом заклопотана:
— Ба, але як се зробити ?
— Зовсїм по просту, — промовив владно другий бесїдник. — Продаємо лише голе, теоретичне право на куренє і продаванє горівки. Горальнї і коршми лишають ся, як і доси, нашою власністю. А хто потім захоче робити нам конкуренцію, нехай попробує, коли його свербить шкіра.
— Браво ! Браво! — закричав однодушно увесь совіт фарисейський.
Та ось підняв ся ще третїй муж, найбільший у совітах нечестивих, і сказав:
— По тім, що сказали мої шановні передбесїдники, що вони пропонували і з чим ми з радою душею згодили ся, почуваю я, почуваємо ми всї себе чистими від закиду Іскаріотства. Се чутє дуже високе і приємне і дає нам змогу держати голову високо до гори. Роскошуймо ся тим чутєм і сьміло глядїмо в очи всїй Европі! Сеї приємности не відбере нам нїхто. Але час нам від приємности перейти до інтересу. Те, що мій шановний передбесїдник натякнув на можність посторонньої конкуренції з нами в пропінаційнім фаху, може не одного з нас проняти деяким побоюванєм, а навіть нагнати йому порядного страху. Нї, так воно не сьміє бути ! Продавати наші сьвятощі так, щоб потім перший лїпший по своїй уподобі міг доторкати ся до них та порати ся з ними — нї! Коли вже мусимо продати їх, то продаймо їх самим собі! Так, щоб ми вправдї дістали гроші, але за те не лише полишили собі всї реалїя, але надто ще й право вживаня задержали виключно в своїх руках. Аж такий викуп буде вповнї відповідати нашим традиціям, нашим усьвяченим інтересам і нашому почутю справедливости.
Величезна буря оплесків зірвала ся в совітї нечестивих. Бесїдника обносили на руках по залї. Коли знов поставили його на власні його ноги, запищав у-друге той сам голосок із виразом заклопотаня і мовив:
— Ба, але як се зробити?
— Дуже просто! — промовив владно третїй бесїдник. — Продаймо своє пропінаційне право цїлому краєви.
— Так, але — посьмів ще раз запискотїти наівно заклопотаний опозиційний голосок.
— Нїякого „але"! Край купує і платить, а заряд обіймає хто ? Очевидно репрезентація краю. А репрезентація, одинока, дїдична, природна репрезентація краю хто?
— Ми! Ми! — заревло одноголосно з усього совіта нечестивих.
— Розумієть ся, — кінчив третїй бесїдник. — Пропінація в новій формі лишить ся такою, як була з давен давна, лише що буде тепер не приватна власність, а краєва. Ми дістанемо гроші, задержимо горальнї і коршми і задержимо нарештї й адмінїстрацію того нового краєвого маєтку в своїх руках. Можемо виарендовувати його між собою, можемо нїкого нелюбого нам не допускати до аренди, а нарештї можемо гроші, що плисти-муть із арендових оплат — —
Буря оплесків і окриків закрила, заглушила остатнї слова могутнього бесїдника. Всї внески принято і виконано як найточнїйше.
А на четвертий день у Галичинї ще й доси не свитає.
25.11.1906