Тобто чому релігія і політика ділять людей
Ми є на 90% шимпанзе і на 10% бджолами, стверджує Джонатан Гейдт, психолог моральності й автор книжки «Доброчесний розум». А наше вміння «роїння» опирається на шести моральних фундаментах.
Почалося з того, що сусідки зрізали дві прекрасні модрини, які стояли під нашим парканом. Просто так. Росли собі зо тридцять років, а потім в один момент їх не стало.
Для нас (ми переїхали в село з міста) це було просто варварством. Зрізати ці дерева – це вчинок глибоко аморальний. Для сусідок... Ну що ж, певно потребували дров на зиму. Казали, щоправда, що модрини були вже старі і могли впасти на чиюсь хату, але це виглядало на звичайну відмовку.
Я собі легко уявив, як ця справа перетворюється на типовий сусідський конфлікт. Задумався, як його уникнути.
Слон і вершник
Що нас вирізняє у світі тварин? Розум і моральність, стверджує Джонатан Гейдт, психолог моральності з Університету Virginia в США й автор захопливої книжки «Доброчесний розум. Чому добрих людей ділить релігія і політика?».
Моральність, пише Гейдт, це не ідеалізований комплект якихось абстрактних ознак, до якого людство мусило б прямувати, як того хотів Платон, а реальність. Це не культурне нашарування на брутальну біологію, а великою мірою частина нашої біології, еволюційно найновіший шар, наклеєний на тваринний егоїзм.
Нейробіліологічно, еволюційно, а останнім часом (в історії нашого виду) також і культурально, моральність має бути спрямована на співпрацю, творення, утримання і підкріплення групи. На тому ж стоїть і... релігія.
Щобільше, моральність була першою. Після неї з'явився розум, який тісно пов'язаний з освоєнням мови. Тому моральність – це світ інтуїції і емоції, фундамент нашої людяності, який блискавично і підсвідомо дозволяє нам оцінити інших людей, відносини між ними і те, що вони роблять. Лиш коли ми зробимо оцінку, вмикається розум, який нам її гарно раціоналізує.
Гейдт порівнює цей зв'язок розуму з моральністю з вершником на слоні. Вершник – це раціональне мислення, а слон – це інтуїція. Вершникові здається, що керує слоном, але насправді він лиш затверджує слоновий вибір. І часто сам себе тим обманює, бо люди вірять майже у все, що пасує до їхніх поглядів.
1% психопатів
Нема чого так тим гірчитися, врешті, це ж емоції роблять нас людьми. Без них ми були б біологічними комп'ютерами, які логічними калькуляціями вирішували б, що добре, а що зле. Такими хотіли б нас бачити старі філософи, які, за Гейдтом, були досить аутичними – мали величезну потребу систематизації реальності, але великою мірою були позбавлені емпатії.
Або ще гірше – ми були б психопатами. Ними є аж одна сота чоловіків (жінки рідше), що логічно розмірковують, але не відчувають емпатії і через це не є моральними. На відміну від кількамісячних дітей (чи принаймні 99% з них), які не вміють раціонально думати, а вже вразливі на чужу кривду. Підтверджують це дуже цікаві експерименти, здійснені психологами.
Уявімо собі тепер, що суспільство складалося б на 100% з психопатів. Таке суспільство не було б... суспільством. Бо хоч ми обожнюємо, коли ніхто не бачить, обманювати (і раціонально обґрунтовувати) і важливішою за правду для нас є репутація – але багато стерпимо, щоб тільки зберегти згуртованість групи.
Про щурів і людей
Гейдт зрозумів це, коли їхав на тримісячну стипендію в Індію. Зрозумів, що досі жив у невеликій бульбашці індивідуального суспільства – західного, освіченого, індустріалізованого, заможного і демократичного, – в якому світ сприймається як повен різних людей, а не як відносини між ними.
В Індії він дистанціювався від цієї етики автономії і змістився в бік етик спільноти і божості. Як він пише, ця зміна сталася в нім автоматично. В певний момент зорієнтувався, що відчуває (а не розуміє) різні моральні нюанси спільноти, в якій жив. Його дуже вразило це під час зворотної подорожі до США. Він пише: «Коли я сідав до літака, (...), я почув гучний голос з характерним американським акцентом: "Прошу йому сказати, що той багажник є над МОЇМ кріслом, отже я маю ПРАВО його використовувати". Я здригнувся збентежений».
У Польщі досить переїхати в село, щоб почати швидко засвоювати етики спільноти і божості. В неділю ми не порпаємося в землі, не копаємо в саду, не працюємо. Це могло б уразити наших сусідів, для яких неділя є днем святого відпочинку і релігійних ритуалів. А ми, спускаючись до землі і забруднивши собі руки, вимазали б це свято (у всіх культурах чистота і божість асоціюється з тим, що нагорі, а нечистота – з тим, що внизу).
Сам я відкидаю етику божості. Але для тих, для кого вона важлива, вона напевно є тим, що відрізняє людей від тварин. Це завдяки їй людина вміє відкинути примат приємності – не бути як ті щури, які в одному біологічному експерименті так дуже хотіли відчувати приємність (натискали на клавішу і збуджували струмом центр приємності у своєму мозку), що забували про їжу в мисочці збоку і врешті помирали з голоду.
Як виграти вибори
Гейдт, однак, вирізняє більше моральних фундаментів, ніж тільки ці три (автономія, спільнота і божість). На його думку, те, наскільки вони для нас важливі, залежить від того, як ми сприймаємо світ. Чи консервативно – як правиця, що хоче зберегти наявний стан речей? Чи проґресивно, як лівиця? А може, лібертаріаністично? Цікаво, що аж наполовину це може бути зумовлене генетично – консерватори більш вразливі на загрози, страх і огиду, а поступовці відкриті на новий досвід.
Якщо ми проґресивні, то найважливішими для нас є піклування (про слабших) і справедливість. Але якщо ми лібертаріальні, то понад усе славимо свободу. Натомість для консервативних осіб, яких в кожному суспільстві є найбільше, однаково важливими є всі моральні фундаменти. Гейдт нараховує їх шість – це піклування, справедливість, лояльність, авторитет, святість і свобода.
Кожен з цих фундаментів трохи інакше сприймається консерваторами, поступовцями і лібертаріанцями. Наприклад, правиця захищає чистоту тіла і святість подружжя, а лівиця очищається від токсинів і бореться за довкілля. Правиця вважає, що справедливість є пропорційною (кожен пожинає, що посіяв), а лівиця – що є вирівнюючою.
Так чи так, як пише Гейдт, політичні партії, які звертаються до всіх шістьох фундаментів моральності (отже, до нашого слона-інтуїції, а не до вершника-розуму), перемагають у виборах.
Релігія поєднує людей
Коли б не ці фундаменти, ми були б егоїстичні, як шимпанзе. А так, сттверджує Джонатан Гейдт, ми є на 90% шимпанзе, а на 10% – бджолами. Важливі для нас два рівні існування – і особистісний, і груповий.
Ми страшенно любимо, як це називає автор «Доброчесного розуму», роїтися. Видно це не тільки під час спільних молитов, але також в інших племінних ритуалах – спортивних подіях чи спільних танцях. Особистості зазнають тоді піднесення, стають частиною суперорганізму (увага, такими самими суперорганізмами є ті ж таки корпорації), рою, в якому діляться інтенціями.
Я не зношу натовпу і є обережним щодо всіляких проявів групофілії, але, згідно з Гейдтом, саме завдяки їй – попри жахи, до яких вона нас підштовхує, – розквітла людська цивілізація лише за кілька тисяч років. Самотньою людина далі блукала б стародавніми пущами і степами. Нині країна роїв – це країна щасливих, задоволених людей. У країні окремих одиниць люди були б спраглі сенсу і значення.
Ми потребуємо бути приналежними. Досягти цього допомагає, серед іншого, і релігія. Наші пращури створили її не для того, щоб пояснювати світ, але на те, щоб злютувати спільноту. Святість об'єднує людей.
Ну добре, але як це все стосується до моєї проблеми? Що зробити, щоб зрізання дерев не переродилося в сусідський конфлікт на смерть і життя? Розмовляти, не будувати стіни. Але не пояснювати. Бо, як стверджує Гейдт, це так ніби хвіст (розум) мав би махати псом (інтуїцією). «Неможливо схилити людину змінити думку, підважуючи всі її арґументи – пише автор "Доброчесного розуму". – Треба прийняти чужу точку зору і звернутися до емоції».
Психологія, часто злегковажена і не визнана за справжню науку, в останніх декадах почала пояснювати людську природу, черпаючи з досліджень біологів, нейробіологів та еволюціоністів. Хотілося би більше таких книжок. І щоб про людську природу вчили в школі.
Tomasz Ulanowski
Ile z pszczoły jest w człowieku, czyli dlaczego religia i polityka dzielą ludzi
Gazeta Wyborcza, 06.11.2014
Переклад О.Д.
10.11.2014