Медіатека: високий старт

Кілька років амбітних обіцянок, стартів та зупинок; понад півмільйона гривень фінансових ресурсів; дискусії, складнощі співпраці, формування колективу; недоспані ночі молодіжної команди – і ось: у Львові відкрилася Перша міська медіатека.

Ранкова прес-конференція з нагоди відкриття більше призначалася для журналістів. Виступали директорка ЦМБ ім. Лесі Українки Любов Цяпало, мер Андрій Садовий, керівниця управління культури Ірина Подоляк, та Ганна Гопко (хоч який стосунок вона має до відкриття Медіатеки, крім передвиборчої агітації, – не зрозуміло); також представниця програми «Бібліоміст» Юлія Ткачук, куратор Софія Оліферчук, та Михайло Балог, який коротко представив майбутню джазову школу, що розпочнеться тут в грудні. Особливе здивування та когнітивний дисонанс викликало урочисте публічне освячення приміщення Медіатеки, включно з кропленням публіки та техніки святою водою. (Якщо у випадку з Народним домом на Збоїщах громада прагла від прогресивного керівництва співпраці з церквою, то у цьому випадку маємо дзеркальну ситуацію: аудиторія була збентежена і досить здивована такою ініціативою директорки пані Цяпало).

Перше знайомство з приміщенням, звісно, вражає. Навіть якщо ви були у прогресивній та оновленій дитячій бібліотеці на Окуневського, вам буде на що подивитися на Мулярській. По-перше, просторі і досить світлі кімнати вдалося справді вигідно спроектувати під різноманітні потреби. По-друге, вимушені (за умов нестачі коштів) хенд-мейд дизайнерські рішення – типу фарбованих на корінець старих книжок і дерев’яних «диванів» – справді створюють відчуття затишку і творчого простору. По-третє, масштабна технічна підтримка від «Бібліомоста» забезпечила Медіатеку потужними сучасними комп’ютерами, проектором, та іншими гаджетами, які відчутно урізноманітнюють можливі функції цієї установи.

До речі, про «установу». Медіатека не є окремим суб’єктом, а лише «структурним підрозділом Центральної міської бібліотеки для дорослих ім. Лесі Українки» – наголошує директорка (хоч у часи першої презентації проекту, понад рік тому, про таку субординацію вголос ніхто не говорив). «Я завжди пояснюю, що це не окреме інородне тіло, – продовжує пані Цяпало. – Ми маємо велику надію, оскільки міська рада нас любить і нам допомагає, що з першого січня ми введемо ще одну посаду за статутом сюди, в Медіатеку. Тоді ми зможемо зробити її окремим відділом».

Не знаю, чи зарадить у організаційній самостійності Медіатеки виведення на рівень окремого відділу, але заробітна плата її кураторів та менеджерів (а за штатним розписом – просто бібліотекарів) навряд чи від цього зміниться. Попри справді масштабну організаційну роботу та супровідну промокампанію, ставка тут лишається на рівні «бібліотекаря без категорії». Хоч насправді навряд чи робота у такому «третьому місці» має щось спільне з академічною освітою бібліотекаря взагалі.

Друга – неформальна та перформативна частина відкриття – була призначена на вечір. Тут був і концерт (Collegium Musicum та Shockolad), і святковий торт, і відкриття неординарного фотопроекту Е97, і кінопоказ, і – що найважливіше – повний аншлаг. На порозі, в усіх коридорах і закутках роїлося від цікавого та різноманітного люду, гуло від розмов і радісних привітань. Хтось бавився у настільні ігри, хтось вже серфив по сайтах, хтось валявся на м’яких пуфах і слухав музику (до речі, звук був дуже пристойний як на неконцерний простір!). Також можна було з маленькою лупою розглядати слайди цікавих фотографій, стрибати та кататися на віртуальному човні водоспадами у джунглях, дивитися кіно у окремому залі чи просто читати останній номер National Geographic (все-таки, ми у бібліотеці!).

Вдала географічна локація (7 хвилин до Ринку) – один з найважливіших факторів впливу на подальше життя культурної інституції, тим більше, у Львові, де «треті місця» активно множаться. Ясна річ, великою перевагою Медіатеки також будуть безкоштовні послуги (у Commun’и на Галицькій з’явилися вагомі конкуренти з проведення презентацій та зустрічей). Але у справі організації творчого дозвілля, у сфері культурних послуг, найважливішою умовою успіху є розуміння своєї аудиторії, її запитів та побажань. І тут річ не в тому, щоб замовити на догоду читачам більше жіночих журналів, а в тому, щоб запропонувати їм щось цікаве і корисне натомість.

Стосунки з відвідувачами у таких закладах будуються роками. І, будьмо відверті, новий простір Медіатеки своїм виглядом запрошує до себе перш за все молодь, дітей і прогресивних батьків. Для старшого покоління доведеться будувати місточки – і то дуже обережно і правильно, щоб інтегрувати їх у цю строкату спільноту, а не підлаштовувати новий проект шляхом спрощення. Попередні комп’ютерні курси для старших людей стануть тут у нагоді команді бібліотеки. Ще один досвід, який варто перейняти – це змішані за віком читацькі клуби (були, а може і досі є, у бібліотеці на Окуневського), де діти і підлітки обговорювали книги разом зі своїми бабусями.

Щойно на старті судити про успішність проекту ще зарано. Ясна річ, для тих, хто у цій справі ще від часів виникнення ідеї, вже сам факт відкриття Медіатеки – абсолютна перемога. Із запланованого у проекті переліку значних фінансових вливань потребуватиме ще тільки облаштування пандусів та туалетів для людей з особливими потребами (хоч це, звісно, не малі кошти, і дуже важливий момент у створенні справді відкритого простору). Все решта – «особистісний розвиток, родинне спілкування, самоосвіта» – потребуватиме натомість щоденної креативної праці з людьми. І тут вже не варто бавитися в футурологію – краще відвідати кілька найближчих акцій у Медіатеці на Мулярській, та побачити все на власні очі.