Не за горами, не за Бескидами, а таки в нашім краю був колись великий та могучий цар, що звав ся Лев, а на прозвище Ситий-їсти-не-хоче. Добрий то цар був і справедливий; ніхто на него нїколи не жалував ся, а як часом хто хотїв пожалувати ся, то звичайно ще й не оглянув ся, аж уже був небіщик і спочивав у царських зубах. А був він царем над усею зьвіриною, над усею птицею, і всї його слухали.
А треба вам знати, що в зьвірячім царстві була вже від давна така конституция; необмеженої власти нїхто не мав, а кождий їв тілько того, кого міг зловити, задушити і обдерти зі шкіри. Перед царем усї були рівноправні; він найсильдїйший, і мав право кождого зловити, задушити, обдерти і з’їсти. Під його рукою були поменші ґубернатори, як от Медведї, Вовки, a і з них кождий мав таке саме право над меншими від себе.
Чи довго, чи коротко жили зьвірі під такою конституциєю, сего вам уже не скажу. Досить, що настав такий час, коли вона їм остогидла гірше хріну і вони сказали до царя Льва:
— Найяснїйший монархо, скасуй ти тоту собачу конституцию! Коли рівноправнісь, то нехай уже буде рівноправність. Ти цар і всї ми хочемо бути під твоєю рукою. Ти у нас один — їж кого хочеш, дери кого хочеш — твоя воля. Але коли кождий із твоїх ґубернаторів схоче мати таке саме право і скаже, що й він рівноправний, що він „szlachcic na zagrodzie równy wojewodzie", то нам дрібнотї, Вівцям, Курам та Зайцям по просту дихати не можна. Таке приходить, що або гинь, або смерть твоя!
Послухав цар Лев тої мови, а що сам був ситий і добродушний, то й каже:
— Щож, мої вірні піддані, правда ваша! Сам бачу, що вам нї в кут нї в двері, коли кождий Вовк і кождий Шулїка схоче над вами збиткувати ся. Буде, дїтоньки, по вашому. Теперішню конституцию скасую, коли вам допекла, і видам нову таку, що всї ви будете рівні перед правом, а право — то тілько я один. Я один, дїтоньки, буду мати до вас право, а решта всї нехай сидять тихо і смирно, і нехай у цїлім царстві буде божий супокій! Нїхто не сьміє иньших нападати, анї мордувати, анї кривдити, а хто би поважив ся на таке злодїйство, то ви тілько спішіть до мене зі скаргою, а я покараю злодїя по всїй строгости права!
Велико врадували ся всї зьвірі, почувши таке ласкаве слово від свого царя і розійшли ся по домах. Аж справдї, нї стій нї пожди, цар велїв по всьому царству трубити і бубнити, щоби нїхто не сьмів другого мордувати-дерти і їсти і щоби. по всьому царству був божий супокій.
Гай, гай, як почули про ту нову конституцию Медведї, Вовки і всякі инші драпіжники! От варто було побачити, який переполох між ними вчинив ся. Не приведи Господи! Такого рику та трубленя наробили по всїх дебрах та ґаврах та печерах!... А далї як знюхались тай гала-драла всї побігли до царя. Обступили його столицю, що твоя чорна хмара і такого гармідеру наробили, що Лев не знав, який у него день і де його голова. А найбільше ті Вовчицї, так і заводили : „А щож наші дїточки будуть їсти? Наші бідні Вовченяточка чим прогодуємо ? Траву будуть пасти ? Kopy з дерев гризти ? Ще як би були ми, надїючись біди тяжкої, хоч капусти понаквашували! Тай то що варта пісна капуста без солонини! Ой-ой-ой, го-ло-о-о-вонько наша бідна, недо-о-о-оленько наша несосьвітенна !“
Слухав, слухав цар Лев того крику і заводу, а далї як не розлютує ся, як не кламцне зубами, як не махне хвостом та не рикне своїм здоровенним голосом, то всї зьвірі трохи зі страху на місцї не попадали. Тихо стало так, що хоч мак сїй. А Лев до них:
— Мовчіть менї, погані бунтівники! Хто ще раз обізве ся, той живий з місця не рушить ся. А що то ви собі думаєте ? За кого ви мене маєте ? Хиба я не всїм зьвірям цар ? Чи я тілько овечий опікун, козячий приятель, телячий прихильник, курячий батько? Хиба ви всї, Медведї, Вовки, Тигри, Орли та Яструби, не є таки самі або й ще лїпші мої піддані і дїти, як тамті? Чи ви гадаєте, що я на те конституцию видав, щоб ви з голоду дохли, а тамта голота щоби без перешкоди множила ся ? Дурень, хто так думав!
Всї драпіжники аж лекше відітхнули почувши таку царську мову. Дух у них уступив, хоч і не знали ще, як властиво цар міркує з тою конституциєю поступити, щоб і Вовки були ситі і Кози цїлї. А Лев так далї мовив :
— Слухайтеж, яка моя воля! Перший артикул нової конституциї каже: „Всї зьвірі рівні перед правом, а право — то цар“. Отже від нинї я видаю таке право: всї ґубернаторства касують ся, і ви всї маєте бути при мнї, будете становити мій двір, мою прибічну сторожу і мою армію. А прочі зьвірі мають достарчати для мене і для мого двора поживи. Уложимо буджет, кілько для всїх вас, для ваших родин потрібно на день стравунку, передамо той буджет зьвірячій радї, вона ухвалить, і тодї всї ви будете жити собі як у Бога за дверми і побачите, що при новій конституциї живе ся далеко лїпше, нїж без неї. Бо коли давнїйше ви нїби то мали право хапати і їсти всякого, кого тілько подужаєте, то все таки ви мусїли бігати, засїдати ся, ловити, нераз бороти ся і мучити ся, нераз і голоду намлїти ся. А тепер усему тому конець. Ми ухвалене розложимо на поодинокі громади і вони мусять нам самі все знести і достарчити, так що кождий тілько бери і їж готове. Знаєте тепер, що значить нова конституция?
Драпіжники трохи зо шкіри не повискакували з радости, почувши таке мудре виясненє нової конституциї. Справдї — подумав собі всякий, — коли зьвіряча рада ухвалить наш буджет, то тодї всякий скаже: щож, самї ухвалити, самі того хочете, то й давайте добровільно. А вже цар на те й є царем, аби зьвіряча рада ухвалила все те, чого йому треба і чого він зажадає.
I всї почали підскакувати з радости як хто міг найвисше, і вити і ревти і пищати і кричати всїми голосами: „Слава, слава, слава нашому мудрому цареви!“ А далі побравши ся за переднї руки давай виводити перед царським престолом величнїй национальний танець, а хор що найдобірнїйших співаків затягнув на двайцять чотири голоси преславну пісню:
„Многая - гая - гая,
Многая - гая - гая
Лїта - та - та - та - та - та - та,
Лїта - та - та - та - та - та - та,
Многая лїта!“
Не треба вам і доповідати того, що все й справдї стало ся так, як казав Лев. Медведї, Вовки, Рисї, Шулїкия, Орли і всяки зьвірячі драпіжники дуже докладно пообраховували собі, кілько їм і всьому їх родови і приплодови потрібно на рік страви. З тих обрахунків цар звелїв своїм мінїстрам уложити буджет, скликав велику зьвірячу раду з усеї держави і сказав:
— Ну, дїтоньки, маєте, славити Бога, нову конституцию. ІЦож, до вподоби вам вона ?
— До вподоби, ваше царське величество! — закричали всї зьвірі.
— Добре, дїтоньки! Дуже мене се тїшить. Тепер же вважайте, що вам скажу. Усї ви обовязані пильнувати її як ока в голові і в разі потреби все, але то все що маєте, навіть житє своє, посвятити для неї!
— Кождої хвилї готові ми се зробити! — зякричали в патріотичнім одушевленю Осли, Воли, Барани і инші зьвірі.
— Дуже мене тїшить ваш патріотизм, — сказав Лев. — Вірте, що я вмію його цїнити. Конституция, котру я дав вам і котра по вік віка становити буде славу мого правлїня, дорога менї так само як і вам. Щоби стерегти її, збрегати як найвисшу святощ і боронити против усякого нарушеня внішнього і внутрішнього, я не тілько готов сам трудитись день і ніч, не жалїючи поту й крови, але надто установив постійну сторожу, під котрої охороною кождий з вас, навіть найслабший, може супокійно спати.
— Дай тобі Боже много лїт прожити, наш мудрий і милостивпй царю! — крикнули всї зьвірі, хоть уже не так радісно, як першим разом. А цар говорив далї:
— Ось вам обрахунок. На удержанє моє і моєї сторожі маєте давати добровільно те, що тут прописано, а я за те ручу вам, що в цїлім краю по віки вічні панувати буде божий супокій.
Слуги роздали всїм зьвірячим послам друкований рахунок. Заглянули посли в той рахунок, і аж мороз пішов у кождого по за плечима. Але що вже було робити! Бодай чоловік має чорне на білім, що коли і кому має дати і знає, що більше від него не зажадають.
— Секретарю — сказав Лев, — відчитай буджет, може хто схоче в тій справі голос забрати!
Тодї підняв ся один старенький Осел і сказав:
— Вношу, аби увільнити пана секретаря від читаня. Всї ми прочитали той буджет і знаємо від разу, що без буджету не можна. Всї ми віримо свойому цареви і готові для него на все. Для того вношу, аби рада ухвалила сей буджет без дискусиї, від разу. Хто є за тим, нехай встане з місця.
Всї встали. Буджет був принятий. Від того часу в зьвірячім царстві запанував правдивий божий супокій.
28.09.1900