Шеф секциї мінїстерства заграничних справ Макіо відповів у делєґациях на інтерпеляцию українських послів у справі незаконного побираня мита на українські книжки, котрі йдуть до Росиї, що Мінїстер заграничних справ готовий ще раз порушити сю справу в дипльоматичній дорозі в росийського правительства, одначе до сього конечно потрібне зібранє відповідних наукових даних, які можна би було протиставити росийському правительству в справі оцінки характеру української мови; поміч зі сторони інтерпелянтів у збираню сих дат могла би значно улекшити мінїстрови сю справу. Не сумнїваємо ся, що український клюб дасть зі своєї сторони мінїстерству всякі потрібні інформациї і вказівки. Зазначуємо одначе, що вже в самій інтерпеляциї, яку внесли наші посли, покликували ся вони на відомий мемориял в справі самостійности української мови й лїтератури петербурської Академії Наук і на адмінїстрацийну практику самого росийського правительства, яке українську пресу зачисляє не до росийської, а до "інородческої".
На сїм місци ще раз хочемо виказати, що побиранє мита на українські книжки є незаконне і противить ся постановам тарифового договору Росиї з Австриєю з 1. марта 1906 року. Параґраф 178 сього договору виразно каже:
(точка 2): "Книги й періодичні публїкациї в чужих мовах, не виключаючи таку, що має в тексті або в додатках ноти, карти, рисунки, ґравюри і малюнки, а також паралельні словники з росийським текстом, не підлягають митови".
(точка 3): "Від усяких книжок і публікаций, виданих за границею росийською мовою або з самостійним росийським текстом, з виїмком паралельних словників, побираєть ся мито в розмірі 16 рублїв від пуду".
Як бачимо, росийське правительство має право побирати мито лише від книжок, писаних росийською ("русскою") мовою. Одначе воно бажало утруднити українським книжкам і публїкациям, видаваним в Галичинї, доступ на росийську Україну і тому почало побирати мито також з українських книжок. На інтервенцию австрийського правительства, викликану інтерпеляциями українського клюбу, відповіло воно, що української мови, як такої, не признає, що вона є лише диялєктом росийської мови.
Що се є лише безсоромний викрут, недостойна великої держави містифікация, — про се сьвідчить
І. адмінїстрацийна практика самого росийського правительства.
Згадаємо насамперед про указ 1876 року, що заборонив друкованє книжок українською мовою. Вже ся заборона вказує, що росийське правительство відріжняло книжки, писані українською мовою, від книжок, писаних мовою росийською. Але ще яркійше сьвідчить про трактованє української мови в Росиї як чужої, "інородчеської", ріжної від росийської ("русскої") теперішна практика росийського правительства.
Так звані "Временныя правила" про
пресу,
видані 24. XI. 1905 р., які й доси за браком відповідного закону реґулюють становище преси і Росиї, між иншим постановляють, що дозволу на виданє періодичних публїкаций росийською мовою треба чекати один місяць. Як до сього часу не буде заборони, вільно видавати відповідну ґазету або журнал. На дозвіл видавати періодичні виданя неросийською мовою, а якоюнебудь "інородческою", треба чекати два місяці. І от до періодичних публїкаций українською мовою росийська адмінїстрация прикладає постанови про "інородчеську" пресу, вимагає двох місяців вижиданя, виразно сим показуючи, що не трактує українську пресу як росийську, а як чужу, "інородчеську".
Таксамо трактує росийське правительство і всї инші области українського житя, виразно відріжняючи росийське від українського. Законну формулу дав сїй практиці
циркуляр мінїстра внутрішних справ пок. А. Столипіна,
виданий 20. сїчня 1910. до ґубернських властий, щоби вони не дозволяли засновувати товариств "инородческихъ, въ томъ числѣ украинскихъ и еврейскихъ, независимо отъ пpecлѣдуемыхъ ими цѣлей". Характеристичним є власне се зазначенє, що "інородчеські" товариства треба забороняти "незалежно від цілий", які вони собі ставлять, тільки тому, що вони "інородчеські". А ще характеристичнїйше, що на першім місци до "інородчеських" причислено в першій мірі власне українські.
Ось факти з практики самого росийського правительства, на які може покликати ся австрийське мінїстерство. Вони документально, понад усякий сумнїв показують, що
росийське правительство в своїм обсягу дїланя трактує українські виданя й саму українську мову як окремі від росийської.
Що-до наукових доказів самостійности й окремішности української мови й лїтератури, то тут маємо передусім
II. авторитетне сьвідоцтво цісарської академії наук в Петербурзї.
В її Мемориялї, який має характер офіцияльного ореченя (раrеrе), зложеного найвисшою официяльною інституциєю науковою Росиї на зазив росийської ради мінїстрів, маємо вже зібраний компетентними людьми весь науковий материял, що доводить окремішність і самостійність української мови від усїх славянських і від росийської зосібна. Він признає, що істнують окремі народности, росийська (великоруська) й українська (малоруська) й каже дослівно "історичне житє тих народностий не витворило для них спільної мови".
А в иншім місци, говорячи про росийську ("русску") лїтературну мову, каже, що "належить її признати виключно великоруською. Ми не бачимо нїяких основ звати сю мову "общерусскою".
От такі б висновки, дуже солїдно уарґументовані, найвисшої наукової інституциї в Росиї. І що особливо важне, вона виробила й видала сей мемориял у відповідь на звернене до неї офіцияльне запитанє росийської ради мінїстрів у справі знесеня заборони на українське слово.
Як бачимо, австро-угорський уряд заграничних справ й австрийське правительство мають досить доказів на те, що поступованє росийського правительства
нарушує цловий договір
з Австриєю, і повинно рішучо жадати усуненя беззаконства.
Ще одна замітка: що заспівало би росийске правительство, як би при уложеню в 1917 р. нового договору Австрия наложила заборонне мито на росийські книжки, які масами насилає Росия до Австриї й Угорщини?
[Дїло]
02.06.1914