Ювілей львівського трамваю

31 травня 1894 року почався у Львові реґулярний рух електричних трамваїв – на лінії "Головний двірець – Крайова виставка".

Сучасна вулиця І.Франка, 148  (1894)

Електричний трамвай у Львові став четвертим в тодішній Австро-Угорщині після Будапешта (1888), Відня (1889) та Праги (1891). На території нинішньої України електричний трамвай у Львові став другим після Києва, де першу лінію трамваю відкрили 13 червня 1891 року.

Попередником електричного транспорту у Львові був кінний трамвай. Впровадження такого системного виду транспорту, як кінний трамвай, потребувало погодження з місцевим самоврядуванням і значних інвестицій: прокладання рейок, купівля коней і вагонів, будівництво стаєнь і депо, утримання великого штату працівників.

Вперше кінні трамваї почали курсувати 1832 року на нью-йоркському Мангеттені, потім на вулицях Нового Орлеану, Бостону й інших американських міст. У Європі перший кінний трамвай запровадили 1853 року в Парижі. У Відні лінії кінного трамваю запрацювали у 1864 році, у Будапешті – в 1866-му, у Празі – в 1875-му, у Трієсті – в 1876-му, у Ґраці – 1878 року.

Того ж таки 1878 року рада Королівського столичного міста Львова оголосила конкурс на концесію з прокладання й експлуатації ліній кінного трамваю, який виграло "Трамвайне товариство Трієсту" (Società Triestina Tramway). У 1879 році вулицями галицької столиці почали прокладати паралельні ряди металевих рейок. А з 3 травня 1880-го почався рух кінного трамваю від касарень Фердинанда (потім, з 1 липня, від Головного залізничного двірця) до площі Митної. Віл пл. Ґолуховських (тепер пл. Торгова за Оперним театром) відгалужувалась лінія до станції "Підзамче", яку продовжили пізніше до Жовківської рогатки (на розі нинішніх вул. Б.Хмельницького та Волинської). Поруч з площею Бема (тепер пл. Князя Святослава), де тепер стоїть довгий будинок №11 при вул. Ярослава Мудрого, була колись реміза (депо) кінного трамваю.

В більшості європейських міст ширина трамвайних колій відповідала залізничним. Для Львова зробили виняток: через вузькі вулиці міста встановили відстань між рейками 1000 мм. Така ширина трамвайної колії зберігається донині. Трамвайний вагон тягнули двоє коней, а при підйомі вулицею Городоцькою їм на допомогу запрягали ще й третього.

Кінний трамвай у Львові був першим на території України. 20 червня 1880 року відкрили першу лінію кінного трамваю (у тодішній Росії її називали конкою) в Одесі, а 1882 року – в Харкові.

Кінний транспорт був повільним і потребував багато коштів на утримання живої рушійної сили. Окрім коней, в деяких містах трамвайні вагони тягнули мули, віслюки, верблюди.

Згодом замість коней пробували використовувати паротяги. Зокрема, у 1881 році запровадили міську парову залізницю в Одесі, а у 1891-му – в Києві. У Львові в 1890 році також розглядали плани будівництва міської парової залізниці на вузькій колії. Одна з її ліній мала дійти до Винник.

Але паротяги на міських вулицях виглядали не дуже естетично, заповнювали довкілля димом і кіптявою, тому винахідники шукали інші види рушійної сили. Як джерело енергії пробували використовувати недосконалі ще тоді дизельні чи бензинові мотори, стиснене повітря, системи натяжних канатів...

Врешті-решт віддали перевагу електриці. Довгий час не вдавалося вирішити проблему живлення електродвигунів. Найоптимальніший спосіб запропонував німецький інженер і промисловець Вернер фон Сіменс. 16 травня 1881 року у Ліхтерфельді, передмісті Берліна, він презентував електричні трамвайні вагони, які живилися з дротів підвішених на стовпах. Відтоді розпочався бурхливий розвиток електричних трамваїв, які на кількадесять років стали основним видом громадського транспорту у великих містах.

У 1893 році розпочалося створення системи міської електричної залізниці у Львові, яка мусила існувати поряд із кінним трамваєм, бо "Трамвайне товариство Трієсту" ще понад 10 років мало застережене право на його експлуатацію. Тому фірма "Сіменс і Гальске", яка виборола права впровадження у столиці Галичини електричного трамваю, вже не могла скористатися найкоротшим шляхом від Головного двірця (вокзалу) до Середмістя, а шукало інші шляхи. Розглядалися три варіанти: вул. Міцкевича (тепер Листопадового Чину), вул. Сикстуська (Дорошенка) та вул. Коперника. Перші два варіанти відпали через надто крутий ухил цих вулиць. До речі, дві найбільші катастрофи львівських трамваїв у 1947 та 1972 роках (загинули десятки людей), сталися саме тоді, коли у трамваїв на схилах не спрацьовували гальма.

Трамваї на площі Двірцевій

Тому 1894 року трамваї виробництва фірми "Сіменс і Гальске" рухалися нинішніми вулицями Чернівецькою, Городоцькою, Бандери, Коперника, Словацького, Дорошенка. Далі трамвайна лінія завертала на Губернаторські Вали (парна сторона проспекту Свободи), перетинала площі Міцкевича та Галицьку і нинішніми вулицями Князя Романа, Івана Франка й Уласа Самчука піднімалася до головного входу на Крайову виставку. Одночасно з рейками були встановлені стовпи та натягнуті контактні дроти, збудовані депо та електростанція між нинішніми вулицями Сахарова та Героїв Майдану (донедавна Гвардійською).

Трамвай на лінії, що йшла до Галицької крайової виставки (суч. вул. І.Франка, 99;  1894)

27 квітня 1894 року до Львова прибули перші 16 трамвайних вагонів, з ночі на 12 травня почалися їх випробування на вулицях міста та практичні навчання моторових – так у Львові називали тоді вагоноводів. На відміну від сучасних жіночок, що сидять за пультом керування у засклених з трьох боків кабінах, тодішнім моторовим доводилося стояти на відкритому майданчику вагона й крутити тяжким важелем керування. Тому на цю посаду брали лише чоловіків. На кінцевій зупинці моторовий витягав нікельований важіль управління, переходив на другий кінець вагону, і трамвай рухався у зворотному напрямку.

31 травня 1894 року, коли почався регулярний трамвайний рух, трамваї ще не піднімалися до Крайової виставки, яка мала відкритися 5 червня 1894 року, а розверталися біля школи Св. Софії (на її місці зараз стоїть Генеральне консульство Польщі).

На перших львівських трамваях місця поділялися на І і ІІ клас і коштували відповідно до протяжності маршруту. Так переїзд електричним трамваєм від Головного двірця до Гетьманських Валів коштував за Австрії 16 галлерів за І клас і 12 – за другий. Ціни на кінному трамваї були такими ж. Однак під час переїзду на вокзал доводилося доплачувати за підйом вулицею Городоцькою 8 галерів у І клясі і 6 – у ІІ-й, бо впрягалися додаткові коні. За їзду фіакром з міста до двірця доводилося заплатити 2 корони (200 галлерів). Для порівняння – кілограм свинини коштував тоді на базарі 1,5 корони, а літра молока – 20 галерів. Платня професора гімназії становила 4000 корон в рік, а молодшого вчителя – 1800 корон.

Влітку 1894 року від Гетьманських Валів (біля "Віденської кавярні"), які на півстріччя стали своєрідним центром трамвайної мережі міста, стали прокладати трамвайну лінію на Личаків. Цим маршрутом трамвай рухався через площу Капітульну (тепер Катедральну), південною стороною Ринку і через вулицю Руську виходив на Губернаторські Вали (вул. Винниченка). На цій ділянці було створений унікальний проїзд трамвайних рейок на вулиці Руській, де вони взаємно накладалися. У 2006 році ці дві пари рейок розвели і проклали паралельно.

Далі трамвайна лінія мала проходити під будинком намісництва. Але тодішній галицький намісник Казимир Бадені не бажав, щоби трамваї гуркотіли під його кабінетом. Тож лінію проклали вулицею Підвальною, звідки зі скрипом трамваї переїздять зиґзаґом на сучасну вулицю Винниченка. Львів’яни назвали цю ділянку "викрутом Бадені".

На площі Митній трамваї завертали на вулицю Личаківською, якою рухалися далі. 30 листопада 1894 року відкрили трамвайний рух до церкви Свв. Петра і Павла. А до кінця року проклали лінію електричного трамваю до Личаківської рогатки (біля школи ім. Зіморовича, нинішньої школи №63, при вул. Личаківської, 171), з відгалуженням до Личаківського цвинтаря. У лютому 1914 року цю лінію продовжено до вокзалу залізничної станції “Личаків”. Сюди їздив спеціальний трамвай “Н”, який відходив від Віденської кав’ярні на Гетьманських валах за півгодини до відправлення поїздів зі станції “Личаків”.

У 1908 році проклали вулицею Городоцькою вниз одну лінію електричного трамваю. Протягом того року вулицею Городоцькою пролягали паралельно колії кінного й електричного трамваю. А 29 грудня 1908 року містом проїхав останній кінний трамвай. Після того всі трамвайні колії в місті були елек­трифіковані. Коней продали, а вагони кінного трамваю стали використовувати як причіпні до моторних вагонів електричного. Про розвиток трамвайної мережі докладно написано у книзі С.Тархова "Iсторiя Львiвського трамваю" 

Похоронні фірми планували використовувати спеціальні трамваї-катафалки для похоронів на Личаківському, а потім – Янівському цвинтарі. Але ці проекти не були реалізовані. Натомість трамваї використовували для вивозу піску з піщаних кар’єрів. Збереглася така лінія на вул. Татарбунарській, а ще у 1960-х вантажні трамваї їздили за піском вулицею Мучною. У 1921 році проклали вантажну лінію від станції "Підзамче" для перевезення вугілля до газівні на вул. Газовій.

Наприкінці ХІХ століття львівські трамваї перевозили щорічно 4,5 млн. пасажирів, у 1913 р. – 31,2 млн., у 1920-1930-х – до 40 млн., у 1990 р. – 136 млн. За даними Головного управлiння статистики у Львівськiй областi, 2013 року трамваями у Львові перевезено 36 млн. осіб. Тобто лише на 15% більше, ніж 100 років тому. Хоча населення міста збільшилося за той час більш, ніж у 4 рази...