Вежа 300 метрів висока на виставі в Парижи, звана вежа Айфля, від прізвища свого будівничого, инжинера Eiffel-a, розцікавила весь світ зараз від першої хвилї, як тілько появилась гадка будови єї. Она мала лиш додати блеску виставі, тимчасом на тій вежа концентруєсь нинї найбільша увага, а вистава немов тілько на то, щоби доповнити блеск того чуда штуки будовляної. Вежа уже цілком викінчена. Показалося, що математичні обчисленя єї будівничого, на котрі зразу хитано головою, були зовсїм справедливі.
Айфель, один з найзнаменитших і поступових инжинерів француских, дався вже перед тим пізнати Европі будовою зелїзничого двірця в Пештї, a особливо віядука Ґарабіт в южній Франції, котрий справедливо зовуть майстерским дїлом инжинерії. Айфель єсть горячим приклонником будівлї з зелїза, уважаючи єгo найгнучкійшим, найтревальшим і найдешевшим матеріялом будівляним, матеріялом будучности,— і вже від давна носився з гадкою: вибудувати велику вежу, що була-би величавим символом столїтя науки і промислу. Тай ось покористувався нагодою парискої вистави: плян свій предложив францускому правительству і министрови Lockroy, — министер одушевився тим пляном і вихлопотав для него санкцію правительства і комитету вистави.
Коли Айфель дістав концесію, піднявся галас. Поминувши вже то, що люде забобонні бачили в тій новій "вежи вавилоньскій" заповідь кінця світа, — ще і всякі учені старалися доказати, що париска земля не буде в силї удержати такої ваги зелїза, вежа не опресь вихрови, наступить нехибна катастрофа, — а артистичні круги парискі протестували против тої вежі з погляду на естетику. Горді з плястичної краси і гармонійного устрою Парижа, они казали, що прозаїчна против-естетична вежа Айфля свідчити буде перед світом, що Парижане, замість величати красу, приплескують величинї, покланяються силї. Тож рівночасно з процесами властителїв домів з околиці, де мала станути вежа, посипались против неї і протести артистів, петиції до правительства і т. п. Але власти, принявши раз проєкт, не зважали на протести — і будова почалася.
Айфель обчислив кошти вежі на 4,905.000 франків, а в дїйстности она коштувала 5,300.000 фр. На покритє тих коштів одержав він від держави из загальної суми 43.000.000 фр., призначених на виставу, 1,500.000 фр. і концесію побирати доходи з вежі через час вистави. По закритю вистави правительство відступає вежу місту Парижеви, котре заґарантувало Айфлеви право брати доходи з неї ще через лїт двацять. По двацяти лїтах, отже 1908-го року, вежа стає власностію Парижа і місто буде могло або задержати єї або розібрати. Розбірка коштувала-би до 700.000 фр., але той кошт покрила-би вартість зелїза. Щоби тую умову улекшити, побудовано вежу не на грунтї належачім до держави, майданї Марсовім, в осередку вистави, як первістно було в плянї, але при входї на виставу коло моста Єни, на грунтї міскім.
Вежу вибудовано. Важить она 7,300.000 кільограмів. Виконано єї в гутах і варстатах Айфля, під личним єго доглядом і при помочи зятя єгo, Galles-a. Из варстатів на далекім передмістю парискім привожено на місце будови вежі штаби зелїзні вже готові, прикроєні і вимірені, а робітники мали тілько уставляти понумеровані штаби і прибивати великими розжареними гвоздями. Тож робота ишла скоро. В грудни 1887 р. підоймилась ледви на 52 метри; 14 липня 1888 р., в день національного свята, пущено вже штучні огнї з другої платформи на висотї 115 метрів; а дня 31 марта 1889 р. заткнено уже на шпили вежі трибарвну хоругов на знак кінця дїла. Того-ж дня Айфель справив бенкет для своїх 200 робітників і помічників.
Робітники добре заслужилася при тім великім дїлї. Айфель устроїв для них реставрацію на середній плятформі по низьких цінах, і они не потребували через весь день сходити на землю. На висотї була велика студїнь, тож Айфель посправляв робітникам кожухи і кучми. Але робітники обходились і без того, загартувались при роботї, а впрочім загрївались коло ватер, на котрих розжарювали гвоздї. Піднести треба і то, що за три роки небезпечної роботи не було анї одної нещасливої пригоди, так постарався Айфель о всї средства осторожности. Робітники привязались до дїла рук своїх і гордяться ним. Айфель умістить на вежи плиту з именами всїх своїх помічників і робітників, — буде се pendant до имен генералів і воєводів Наполеона І. на тріюмфальнім луці майдану Звізди. Робітники дістали щедрі подарунки від Айфля і медалї, а Айфлеви жертвували з брилянтів хрест леґії почестної, котрим почтило єгo правительство.
Коли порівняти вежу Айфля що-до висоти з найбільшими будівлями на світї, то аж тогдї покажеся, що то за великан. Notre-Dame в Парижи має 66 метрів, Пантеон 79 м., св. Петро в Римі 132 м, катедра в Штрасбурзї 142 м, велика пирамида 146 м, игла катедри в Кольонії 159 м., памятник Вашинґтона в Филядельфії 169 м. Отже вежа Айфля о 131 метрів висша від найвисшого шпилю здвигненого доси людскою рукою.
Зовнї має вежа подобу пирамиди, спочиваючої на чотирох широко розкрачених стовпах, сполучених каблуками. Стовпи ті, немов ноги, віддалені о 100 метрів один від другого. На 60 метрів над землею находиться перша плятформа. З відтам чотири стовпи також розкрачені, але під меншим кутом, взносяться аж до другої плятформи, уміщеної на 117 метрів високо. Потім звужуючись помалу і зливаючись в одну колюмну, двигаєсь вежа і кінчиться на висотї 300 метрів третьою і остатньою плятформою, котра обіймає 60 метрів і двигає на собі вершковий павільон.
Спеціялисти дивуються простотї, легкости і майстерности вязань зелїзних. В цілій вежи нема бічних площей, о котрі міг-би опертися вітер а навіть найбільшій вихор; вітри можуть пролїтати кріз відкриту сїть штаб зелїзних і не стрясуть вежі, спочиваючої на сяжнистих фундаментах.
Хиба одно землетрясенє могло-би єї зрушити і повалити.
В фундаментах і під вежою знаходяться машини, котрі будуть порушувати вінди з вандрівниками на вежу. З долини на першу плятформу йдуть стовпами похиленими чотири вінди; задержавшись на першій плятформі, будуть так само похило підноситись на другу. З другої плятформи до вершка вежі будуть ити вже лиш дві вінди і то прямовісно. Кожда вінда може забирати 50—100 осіб, а щоби дістатись з долини до вершка, треба 5 мінут часу. Кромі вінд суть сходи. Подорож віндами на першу і другу плятформу коштувати буде 2 франки, на третю 5 франків. Коли вінди на день перевезуть 15 до 20 тисяч осіб — а так обчисляють — то дохід з вежі буде великій і на него очевидно рахує предприємець.
Коли першій раз глянути на вежу Айфля, то она незвичайно вражає чоловіка своєю величезностію, мов обухом ударить. Що до естетичности єї — гадки подїлені, однакож всї підносять красу простих линій, виразних форм зелїза, бачуть в тій вежи поезію сили, духа епохи і т. п. Щоби наготу, сухість і твердь зелїза прикрасити, уміщено на бубнах і каблуках долїшної аркади оздоби з різнобарвних емалій; се має доказати, що і архитектура зелїзна, архитектура будучности, не виключає мотивів декораційних, як де-хто думає. Тілько-ж і се правда, що оздоби ті никнуть супротив великаньскости вежи.
Межи чотирма стовпами на долинї взноситься монументальна фонтана рїзьбаря Франца де Saint-Vidal. Осередна миска фонтани обіймає 24 метрів в проміни, а вода вибухає з висоти 9 метрів по-над єї поверхнею. Одинацять фиґур, півтора разу більші від нормальних, становлять композицію: 5 фиґур, зображаючі пять частей світа, уміщені при сподї оцимброваня, а прочі 6 фиґур ґрупують-ся в серединї около кулї земної і вінчають єї.
При першій плятформі вежі єсть галерія, обложена склом, визолочена і уладжена не тілько з добрим смаком але і з люксусом. Та галерія, на 15 метрів широка, йде доокола плятформи і на чотирох рогах містить чотири реставрації: флямандску, россійску, англо-американьску і француску з епохи Людвика ХІV. В тих реставраціях стілько місця, що рівночасно може засїсти до снїданя чи до обіду 4.200 осіб. Уміщені там орхестри будуть пригравати. Тож і легко зрозуміти, як дуже кождого тягнути буде на вежу, як забажає кождий поглянути з гори на виставу і на Париж. Уже з першої плятформи місто виглядає мертво, не можна вже розрізнити руху, особи і повози показуються мов чорні пункти. На другій плятформі єсть також галерія обведена склом, а там уставляють тепер цілий збірник телескопів і приладів оптичних. Але і без того вид з висоти 117 метрів єсть незвичайний. Париж з над двома миліонами мешканців являєся маленьким, за те oкo свобідно обгортає далекі села, міста, лїси, води і поля. На висотї 273 метрів знаходиться кругла скляна копула і дїлиться на чотири салї: метеорологичну, астрономичну, физичну і електричну; салї ті будуть віддані до ужитку найзнаменитшим спеціялистам в тих науках. Вид із сеї копули годї описати; місцевости на 90 кильометрів дадуться відшукати через приближуючі люнети.
Айфель твердить, що вежа єго дуже прислужиться науці, а і деякі учені признають се. З огляду метеорологичного можна буде слїдити зміну температури відповідно до висоти, до напряму і сили вітрів, густоти дощу, прозорчастости мраки і т. п. Дальше можна буде розслїджувати електричність атмосфери. Фотографії неба, поміченя астрономичні, чинені одночасно на різних висотах вежі, зможуть послужити до порівнаня з фотографіями і поміченями в обсерваторіях астрономичних.
Вежа Айфля цікава з кождого погляду — она єсть справдї символом духа нинїшної епохи — науки і промислу.
Переповів Б.
[Дѣло]
06.05.1889