Під таким заголовком умістив старенький Ґустав Шмолєр велику статю в сьвяточнім числї Neue Freie Presse. Виводи сього знавця сучасних відносин, чоловіка з дуже широким кругом інтересів, варті всякої уваги.
"Протягом останних тижнїв, — каже він, — кождий ставив питанє: чи загрожує вам війна зі сторони Pocиї. Одначе нїхто не міг дати якої небудь певної відповіди. Що Росия страшенно зброїть ся на західній границі, се відомо кождому, що певні росийські елєменти ведуть пропаґанду в Галичинї на користь Росиї, се стверджено судовою дорогою. Що останні французькі позички Росия дістала під умовою ужити їx на протиавстрийські й протинїмецькі приготованя, в сьому нїхто не сумнїваєть ся. Таксамо нема сумнїву, що росийський панслявізм не є задоволений з останних подїй на Балканськім півострові, що Росия все ще мріє про cтару ціль своєї полїтики — свобідний проїзд через Дарданелї й здобутє Царгороду. Ненависть до Нїмців постійно зростає. Але — Росия запевнює, що вона мусить дотримувати в зброєнях кроку иншим державам; росийський цар і Сазонов не думають про війну. Воєнні знавці запевняють, що французькі й росийські зброєня будуть готові лише через два або три роки. В дипльоматичнім сьвітї кождий знає, що росийська війна, яка мала би своєю цілю "Царгород", знищила би росийсько-анґлїйське порозумінє, яке сотворено з великими трудностями. Коротко кажучи, кінець кінцем приходимо до висновку — нїхто не знає нїчого певного".
"Одно лише лишаєть ся: Росия зброїть ся в величезних розмірах; вона хоче мати скріплене значінє підчас інтернаціональних суперечок. Нїмеччина й Австрия мають всї причини тримати ся на поготові, хоч для найблизшого часу ся небезпека не є особливо великою".
В дальшім викладї Шмолєр пробує розглянути, які саме є причини, які по всякій імовірности не дадуть Росиї можливости вести аґресивної полїтики на Заходї. Він переводить паралєлю між теперішними змаганями Росиї й давними змаганями Франциї. Франция за часів Людвика XIV була найсильнїйшою державою в Европі. Її централїзация, могуча і на той час справна бюрократия, дали в руки Людвика XIV величезне війско й не менші грошеві засоби і щож? Як лише Людвик XIV зачав вести в Европі аґресивну полїтику і намагати ся розширити границі Франциї в Европі, — все скінчило ся цілковитим занепадом і руїною держави. Те саме стало ся пізнїйше з аґресивною полїтикою першої француської републики і Наполєона І.
Вона скінчила ся нечуваним пониженєм Франциї, здобутєм Парижа і страшною руїною країни. Нарешті аґресивна полїтика Наполеона III довела Францию до страти Ельзасу й Льотаринґії.
"Я згадую про сї подїї з француської істориї, — каже Шмолєрн — тому, що вони є дуже навчаючі для новійшої росийської аґресивної полїтики. Менї здаєть ся, що нова Росия робить ті самі помилки, що стара Франция".
Представивши далї історию територияльної експанзиї росийської держави, вказує Шмолєрн ті величезні завданя, які мусить виконати тепер росийське правительство. Воно насамперед мусить подбати про те, щоби сконсолїдувати свої здобутки. Далї, воно мусить перевести до кінця процес переміни абсолютистично-февдальної держави в державу капіталїстично-конституцийну. Нарештї досить клопотів матиме вона з упорядкованєм і орґанїзациєю новонабутих азийських земель.
"Тим більше треба сподївати ся, що державна мудрість охоронить Росию від вмішуваня в західно-европейські відносини з аґресивними цілями, на що вона показує тепер велику охоту. В Скандинавії боять ся, що Росия носить ся з войовничими плянами на півночи, щоби стати твердою ногою на Північнім мори. Говорить ся про напад на Австро-Угорщину. Панслявістичний рух свої надїї покладає на Росию, Франция так само. І хоч Росия має певні інтереси на Балканськім півострові, одначе їй треба пригадати француське прислівє: хто богато обіймає, лихо тримає. В жаднім иншім часї Росия не потребувала спокою в такій мірі, як тепер. Її успіхи на сході і кольосальні завданя внутрішної полїтики мусїли би навчити її, що аґресивні домаганя на заходї є анахронїзмом, що не можна в тім самім часї прилучати до себе величезну частину Азиї й заразом загрожувати західній й середній Европі.
Ось причини, які на думку Шмолєра впливають на те, що по всякій імовірности в найблизшім часї не прийде до війни між Росиєю й иншими державами. Одначе, каже він зовсім справедливо, — "абсолютна монархія, якою Росия є й доси, часом більше доступна для впливів певних суспільних верств і двірської камаріллї, ніж держава конституцийна, особливо коли тут входять в гру впливи заграниці, в данім випадку француські". Таким чином, хоч інтереси Росиї й вимагають тепер спокою, одначе всеж може стати ся, що росийське правительство знову розпічне авантуру, подібну до тої, яку воно зробило вже paз на далекім Сходї.
"Всеж ми хочемо сподївати ся, — каже Шмалєр, — що не прийде до нападу Росиї. На сїм нападї вона може дуже зле вийти. Потрійний союз, зглядно Нїмеччина й Австро-Угорщина, напевно витримають сю пробу. Анґлїя не може бажати Росиї успіху в сїй справі. Росия мусить зрозуміти, що вона в своїй eкспанзиї дійшла до тих границь, які за короткий час можуть утримувати лише варварські держави, але які в кождім разї дуже легко ведуть до розкладу цілого орґанїзму на його складові частини".
І ми знаємо, що той процес розбудженя ріжних великих національностей Росиї, який з небувалою силою відбуваєть ся тепер, дїйсно має величезну силу, проти якої даремно і без успіху бореть ся росийська державність. А побіда, навіть часткова, сього руху, означає цілковиту зміну загально-державної фізіономії й тенденций цілої росийської імпериї.
Перед Росиєю, каже Шмолєр в закінченю своєї статі, мусять бути добре узброєні Нїмеччина й Австро-Угорщина. "Одначе до сього зброєня належить також і те, щоби Австро-Угорщина вже мала внутрішний мир, щоби вона полагодила національне питанє".
[Дїло]
14.04.1914