Париж. 21. березня 1939.
Ваш кореспондент мав цікаву і дуже знаменну пригоду у Парижі. Увійшовши до одної каварні в латинському кварталі при бульварі Сен-Мішель у товаристві молодого українця студента університету, ми стали мимохіть предметом відрухової маніфестації французьких студентів і студенток, що сиділи за столиками. Цi французькі студенти, пізнавши мого знайомого, їхнього товариша, кричали на ціле горло: "Нехай живе ......." Був це спонтанний відрух французьких молодих людей, на яких зробила велике вражіння поведінка карпатських українців, така інша від поведінки чехів. Про це ви чуєте тут на кожному кроці, поруч із висловами жалю за раніше ображування українців епітетом "німецькі інтриганти".
Зазначуємо це як характеристичний причинок до того перевороту у світі настроїв, симпатій та антипатій, який пройшов за дні і години на европейському Заході. Показується, що коли німецька преса проявляє тенденцію "промовчати" неприємну для неї історію з Карпатською Україною та взагалі з українцями, а в деяких віденських ґазетах появився вже термін — "Зід-рутенієн" і "Карпаторуссланд" (!?), то у французькій пресі сила прихильних для українців заміток. Це звучить, як парадокс: адже досі наше громадянство було переконане, що в Парижі і в Льондоні багато приятелів не маємо, зате українська прилюдна думка вірила, що від наших приятелів аж кишить в Берліні і в Римі!...
***
У Франції розпочалась, як вже знаєте з телєґрам, військова диктатура, чи пак диктатура п. Далядіє, що є мужем довіря французького ґенерального штабу. Франція змобілізувала свої військові, економічні та моральні засоби. Французький уряд дістав від парляменту повновласти, які йому дають право рішати в усіх справах, що торкаються безпеки і оборони Франції. Уряд є правно компетентний відповідати на несподівані діла тотальних держав — наглими актами, звільненими заздадегідь від потреби парляментарної апробати.
Мадярщина заявила, що в разі війни вона стане по боці Берліна і глядить тепер на Румунію, де має свої територіяльні претенсії. Париж і Льондон хотіли б тепер знати, яке буде становище Польщі на випадок мадярського нападу на Румунію (очевидно, підтриманого німцями). Польща є, як відомо, союзницею Румунії, але одночасно у близьких приязних звязках з Мадярщиною. У Парижі здають собі справу зі складної польської ситуації. А проте без польської співпраці румуни можуть собі сказати, як колись говорили польські повстанці: "Франція задалеко, а Бог зависоко". Французи рахуються вже нині з фактичним політичним упадком Румунії. Ціла заковика в тому, що всі державні мужі, які співпрацювали разом з Німеччиною, щоб обкроїти Чехословаччину, не сподівалися, що Німеччина не схоче, щоб Чехословаччина взагалі істнувала. Навіть сам Мусоліні сказав був у вересні м. р., що Чехословаччина є потрібна для рівноваги Середущої Европи!
***
Головна Фашистська Рада збирається тепер у Римі. Французи знають, що Італія триватиме при Німеччині. А проте цікаво, чи італійці обмежаться до гострих вимог, чи до загальних принципів, бо німецький союзник-велитень потербує дещо стравити празький обід? У тому самому часі відвідини президента Франції в Льондоні перетворюються у величезну маніфестацію західніх демократій.
***
Тут усі тепер відчувають, що виминути загальну світову війну — річ майже неможлива. Французи сподіваються ще кількох німецьких — як тут кажуть — "безкарних ходів" на обєкти, яких стратеґічно не можна боронити, а потім прийде скоріше чи пізніше до зудару. Зате тут велике вдоволення, що Німеччина зріклася свого гасла самовизначення народів, яке дозволювало Німеччині мати за собою цілу світову прилюдну опінію. Бо з чистим німецьким імперіялізмом без тієї привабливої закраски справедливости самовизначального гасла — далеко лекше боротися, ба що більше, те покинене німцями гасло можна і взяти у свої руки — міркують собі французи.
[Діло]
26.03.1939