Письма з Америки.

Газлетон Па. 16 н. ст. лютого 1889.

[Американьскій театр.]

Як відомо Вам, Пане Редакторе, з нашої газетки "Америки", я перебуваю тепер в Газлетонї, де ми заложили нову Народну Торговлю. На разї я зовсїм чужій в сїм містї, — впрочім і так вольних хвиль буває у мене мало, бо, як звичайно у купця, один вийде — другій прийде, і нї робити що, нї дармувати. Вечером часами зайду до театру, як заїде до Газлетону, — і ось скортїло мене написати Вам де-що про американьскій театр.

Театр незвичайно тут розвитий, не так що-до артизму, як що до скількости труп театральних. Постійних театрів тут нема — нема их через цілий рік навіть в таких містах, як Ню Йорк і Филядельфія, а тілько через зиму, — за те дуже богато вандруючих труп грає зимою по більших містах майже що-дня, а по менших досить часто.

И як же тут театр не мав розвинутися, коли має до того всякі можливі услівя?

По перше, Америка не має сїл, а тілько міста і місточка. В кождім і найменшім місточку єсть саля театральна, яка-така, а єсть. В сали суть готові декорації. По містах і місточках знайдесь також і музика, але Американе упрощують собї і уменчають коштів на музику в такій спосіб, що майже в кождій сали театральній знайдесь фортепян, а немало є музикальних людей, котрі заграють на фортепянї, і фортепян вистане за музику і для публики і для артистів. В такій спосіб музика мало що коштує. До розпродажи билетів при касї і вводу гостей на салю суть в кождім містї джентльмени. В день они н. пр. субєктами в склепах а вечером услугують в театрах. Однак, найважнїйша причина розвитку театру, то добробит економичний. Тут 10-лїтна дитина вже має грошї, а не то старшій чоловік.

И за-для того, що театр може бути певний часленної публики, ціни на представленя бувають дуже низькі. Звичайна ціна буває: за крїсло 35 цт., за другорядні місця 25 цт., а на галерію 15 цт. Тут не називають, як у нас, партер, паркет і т. п., а дїлять місця після ціни. В лїпших театрах бувають місця трохи висші. Часами суть також місця резервові і то коштують о кільканацять центів більше. Резервові місця суть длягого, бо тут крїсла не нумеровані: де хто сяде, і там єго місце, — хиба хто хоче на кілька осіб дістати одно при другім, то або купує місце резервове або приходить скорше.

Місця резервові не суть в першім рядї, — в першій ряд нїхто порядний не сїдає, тілько хлопчиска, — резервові місця звичайно бувають на серединї просто сцени.

Поряднїйші салї театральні бувають уряджені подібно, як львівскій театр Скарбка; горші виглядають як звичайні салї. Поряднїйшій театр збудований амфитеатрально в півкруг. Крїсла прикрїплені до помосту, а сидженя відвертаються в зад. За партером слїдує — що так назву — паркет: на підвисшеню довкруг стїни крїсла в два ряди, зовсїм віддїльні від партеру. Над паркетом взноситься галерія також з сидячими місцями. На галерію йдуть тілько "бойси" (дїтвора) і найнизша кляса, — женщини нїколи. Коло сцени по боках бують і льожі, але ті майже нїколи не займає публика, хиба артисти. Поряднїйші салї театральні зовуться "Opera House" і тії бувають красно прибрані і декоровані. Ще поряднїйші салї, з поверхами, зовуться "Musiс Academi".

Тутешна сцена різниться тим, що суфлерскої будки не має. Взагалї в Америці суфлерів не уживають. Сцена звичайно так високо піднесена, що під сподом може служити за гардеробу для мужчин, хотяй по боках сцени суть комнатки до ужитку акторів. При представлюваню на сценї внутра комнати, звичайно не уживають бічних куліс, а уладжують часом гладкі стїни, як им лучше. Куртина западає тілько на акти; на відслони зсувають дві стїнки таки на очех публики і лишають на передї сцени малий кусень місця. Там виходить нові дїєві особи або ті, котрі віддають свої ролї, поступають на перед і продовжають свою ролю, а за их плечима за стїнкою приготовляють нову зміну декорацій. Коли час приходить на зміну, розсувають стїнку а публиці представляються нові особа і змінений вид. Наколи сцена представляє лїс або дорогу, то уживають до того бічних куліс. З-за сцени йде до музики вузка туба, котрою режисер приказує, що музика має грати або що треба робити. В оперетах музика звичайно перед виходом кождої особи подасть пару нот і замовкає.

При представленях аматорских або деяких і звичайних, перед почином гри виступає режисер при заслоненій куртинї наперед сцени і розказує гостям зміст маючої відогратись штуки, а часом і розбирає єї критично. Буває і так, — як я мав нагоду в театрї скрентоньскім чути, — що режисер (по англійски manager) доброї пів години розказує публиці спершу о значїню театру, а дальше: що таке драма і якою повинна бути, дальше біографію писателя, а вкінци звертає увагу публики на деякі моменти в штуці, як віддають их сей артист або та артистка. Тим чином тутешний театр буває школою литературною і моральною.

Що тут не уживають суфлера — се рїч проста. Тут не так як в старім краю, що та або друга народність має одну або дві трупи вандруючі, — тут их тисячі. Длятого більша половина тутешних труп крім одного-однїсенького кусника нїчо більше не знає і з тим одним кусником она цілий світ американьскій обїде і що дня дає представленя, бо тут кожде місточко сполучене зелїзницею. О много менше єсть труп, котрі би мали обширнїйшій репертоар.

Маленькі трупи организуються в той спосіб, що добираються з одної місцевости артисти, научаться своїх роль і Їдуть в світ. Часом можна прочитати в газетах оповіщенє, що ті а ті артисти шукають одного члена до такої а такої ролї. Зимою ті артисти грають, а лїтом, коли горячо і представленя не відбуваються, артисти вертають до свого попередного занятя. Се або ремісники, або субєкти, або щось подібного.

Найбільше розширені тут штуки комичні, бо в них вельми любуєся публика. Драматів, трагедій мало грають, хиба великі артисти, а в звичайних трупах можна побачити найбільше штук комичних. Однак той комизм дуже часто посуваєсь до найвисшої пересади. Так н. пр. дїєвим особам випадає нагле стрїтитися в дверех. Они здибаються, ударяють о себе, а публика регочесь і актори будуть так довго відступати оден від другого і знов ударяти о себе, хоть-би і двацять разів, поки публика не перестане сміятися. Розумієся, що при тім актори показують ще дивацки рухи і мимику. Або зі страху актор буде скакати в гору що сили, або перекицкуватись, і т. п. Гарні примадонни в штуках комичних, коли придбали собї симпатію публики, допускаються також американьских жартів з публикою, як се лучилося менї бачити, що примадонна махнувши ногою, кинула один пантофель між сидячу публику, а потім другій. Або нї, то під ту хвилю, коли не говорить стане собї з боку і розмовляє мимикою і ґестами, а часом півголосом з яким джентльменом, що сидить в перших рядах. Так роблять дилетантскі трупи, щоби надробити свою невмілість — але не раз можна почути і по провинціональних сценах артистів, перед котрими критика мусить схилити голову, і то як комиків так і драматиків.

Публика заявляє своє вдоволенє подібно, як у нас: плескає і часом кликне "браво". Єсть також і викликуванє, але викликають н. пр. співи, хори, танці; щоби викликали артиста або артистку, як западе куртина, того я не замітив. Галерія і молодші джентльмени показують своє вдоволенє також тим, що тупають ногами і свищуть. Невдоволенє вказують також свистом — і то буває не рїдко (н. пр. не уміє хто ролї або очевидячки зле грає) а крім того підносять великій крик, в котрім від часу до часу можна розрізнити слово "Rats" (по нашому: щурї); сей вираз загально уживаний і в щоденній мові, коли хто хоче висказати своє невдоволенє з чого. Часто буває, що артист певний себе, відкаже публиці "Chesnuts" (по нашому: каштани). Ті два вирази не мають иншого значїня, крім поданого, але служать до висказаня невдоволеня, і найчастїйше уживаються в жартї.

Афишів уживають тут двояких: одна великі, мов стїна, а на них вимальовані нераз більше як нормальної величини актори в важнїйших звичайно драстичних хвилях из маючої гратись штуки. Другі афиши, немов програму, дають даром при входї до салї, а виписаний на них коротко зміст штуки. Ті програми мало-що коштують, бо на них печатаються також оголошеня приватних людей, купців і т. н. Більші трупи висилають своїх импресаріїв наперед і ті роздають рецензії штуки, виняті з газет. Комичні трупи або балети і т. п. афишуються ще і в той спосіб, що мужчини перебираються і з музикою ходять по містї перед самим представленєм, а при тім доказують всяких смішків. Перейшовши через місто вертають назад до салї, а за ними входить публика і купує билети. Для дам, як я вже раз писав, Американе дуже чемні і уступчиві, длятого дам увільняють від таких походів. Коли-ж таки дами конче забагнуть або треба им показатись перед публикою, то они не перебираються, і ціла трупа не йде вже пішки, а сїдає на віз широкій. І в самім театрї видко поважанє для женщин. Хоч-би мужчина заняв уперед крїсло, a як надійде дама, то їй відступає, навіть резервове. До салї входиться без капелюха і не закладаєся через ціле представленє.

Часто грають тут трагедії грецкі і Шекспирові. Часто найтяжші ролї мужескі грають женщини, як Гамлета, Отелля і др. Часто грають і библійні штуки, але то вже театри аматорскі. Також часто по більших містах співають між антрактами хори, бо Американе дуже люблять співи і музику. Для більшої сензації співають кольоровані люде, як то Американе зовуть муринів. Американе стараються, на скілько лиш можна, наслїдувати дїйстність. В зимі, коли має снїг падати на сценї, сиплють трачинє з гори, і се дїйстно гарно наслїдує снїг. Коли впадає хто в воду, то в тій хвили, як упаде, кидають пару жмень соли і та красно имитує бризк води. Ирляндскі трупи грають всякі патріотичні ирляндскі штуки. Нїмці мають свій театр в Новім-Йорку.

Отсе кілька черт про тутешній театр — надїюсь досить интересний для моїх земляків в старім краю.

[Дїло]