Шевченківський концерт.

5-го березня ц. р. в салі "Атлянтік" відбувся урочистий Шевченківський концерт. Для львівської громади була це справді урочиста подія, бо в цьому концерті збіглися три святочні моменти. По-перше — 125-і роковини народження Поета, по-друге — така рідка й небуденна подія, як український симфонічний концерт і по-третє — два нові українські симфонічні твори.

Відкрився концерт "Заповітом", після чого знамениту промову виголосив Остап Луцький. Велике вражіння на слухачах теж зробила деклямация Наталії Дорошенкової, кол. драматичної артистки Українського Державного Театру в Києві, що оце мабуть уперше станула перед львівською громадою і по мистецьки, з глибоко відчутим патосом віддеклямувала "До Основяненка" та "Псальми Давидові XІІ, LXIII".

Позатим у програмі були музичні точки.

Злучені хори "Львівського Бояна" і "Сурми" в супроводі симф. орхестри відспівали під проводом І. Охримовича Лисенків "Туман хвилями лягає", а під проводом самого автора Людкевича "Кавказ", 1-шу частину. Твори ці, нашій публиці вже досить добре відомі, зробили помітне вражіння, особливо могутній своїм драматичним насиченням і штудерним опрацюванням "Кавказ". Хор численний — понад 100 осіб — мав добру звучність, особливо мужеських партій, був гарно зіспіваний і ввесь час тримався певно, не зважаючи на важкі технічні проблєми в "Кавказі". Було б ще краще, якби хор у свому співі виразніше передавав динамічні та експресивні нюанси.

Зручність і техніка орхестри теж була добра, а до її бездоганного виконання бракувала ще тільки одна-дві проби. Микола Колесса, безумовно наш найкращий дириґент у Галичині, що дириґував "Веснянками" Людкевича і "Концертом" Барвінського, зробив усе можливе, щоб ці твори вперше показати громадянству в якнайкращому виконанні, але показалося, що особливо "Веснянки" Людкевича — твір технічно надто важкий, щоб на львівській оркестрі можна було домогтися бездоганного його виконання за три проби. Були місця, де, не зважаючи на зусилля дириґента та на його виразні й дуже плястичні жести, орхестра слабо реаґувала, але й були партії опрацьовані та виконані прекрасно.

Новий симфонічний твір Людкевича "Веснянки" — це фантазія на теми Лисенківських веснянок. Хоч програма не писана, але це твір безперечно програмовий, що музичну побудову має дуже свобідну і як цілість може бути спринятий найкраще тоді, коли створити собі в уяві якусь поетичну чи зорову програму на тему веснянок. З формального боку вдаряє у "Веснянках" Людкевича надзвичайно ріжноманітна і скомплікована ритміка, що орґанічно виплила з народньої ритміки веснянок і місцями попхнула автора аж до експресіоністичних виявів у цьому напрямі. Те саме можна сказати і про дуже барвисту інструментарію та закоханість у бляшаних інструментах. В інших відношеннях, як от у гармоніці, в уживанні довгих рядів секвенцій, тощо, — Людкевич залишився вірний свому давнішому стилеві. Всеж назагал можна з приємністю ствердити, що Людкевич у своїй творчості стилем і темпераментом молодіє.

Фортепіяновий концерт Барвінського. Вже той один факт, що завдяки Барвінському можемо до нашої музичної літератури додати ще один фортепіяновий концерт, повинен наповнити гордощами кожного українця, який дорожить своєю культурою. В минулому ювілейному році Барвінського писали про нього досить, були і спроби характеристики його творчости, так що сьогодні нового додати можна небагато. Барвінський і далі лишився ліриком, глибоким, вдумливим широким мельодистом і майстром краси звуку. Його кожна фраза і кожний акорд на фортепіяні та в орхестрі — це культура звуку, з пієтизмом опрацьованого завжди до детайлів. Орхестра Барвінського  уявляє собою тіло звучне, компактне, але мяке і чутливе. в якому рідко виступають драматичні або героїчні звуки бляшаної ґрупи. З формального боку цей концерт - твір одночастинний, у формі сонати.

Відограв концерт піаніст Роман Савицький з таким зрозумінням, розмахом і досконалим технічним опрацюванням, що кращого винавання автор собі мабуть не може бажати. Колиж додати, що в цьому "Концерті" й орхестра під проводом М. Колесси мала свою найкрасше виконану точку, то стане зрозумілим, чому публика найбільше вітала твір і його виконання.

Уперше станув перед ширшою українською публикою новий український співак, молодий баритон Теодор Юськів, що відспівав Лисенка "Минають дні" і "Гетьмани". Голос у Юськова ліричний, з дуже приємним, мягким забарвленням, хоч може надто критий, через що і дикція не все була виразна. Співав з експресією, д. культурно й інтерпретував пісні Лисенка зовсім добре, в чому йому багато допоміг фортепіяновий супровід Нестора Нижанківського.

Закінчилося свято відспіванням національного гимну.

Цей Шевченківський концерт був переконливим доказом нашої культурної дозрілости, бо крім чисто мистецьких ціннощів на естраді, можна було на ньому зробити два важні, відрадні спостереження. Перше — фреквенція громадян; не зважаючи на досить високі ціни вступу, саля була заповнена вщерть. Безперечно, частина публики прийшла виключно з пієтизму до Шевченкових роковин, але більшість ішла також слухати концерту, і не тільки йшла, а й їхала з далеких периферій цілої Галичини. І любо було глянути на те море голов, коли воно в мовчазному напруженні та з найбільшою увагою, цілою своєю істотою слідкувало за подіями на естраді. Виразно відчувалося, як ця маса заспокоює голод на симфонічну музику. А коли українська суспільність цей голод відчуває, коли слухає і сприймає таку музику, — можемо бути спокійні за нашу культуру та її майбутність.

Друге спостереження з концерту — це ще одне потвердження думки, що ми мусимо мати свою симфонічну орхестру, мусимо унезалежнитися від примх чи злої волі львівського маґістрату, або управи міського театру, мусимо позбутись обмеження кількости проб і врешті мусимо дати змогу нашим інструменталістам, дириґентам і композиторам нормально працювати й розвиватись у симфонічній ділянці. Ту справу, яку започаткувало свого часу Музичне Т-во ім. Лисенка, скуповуючи декотрі інструменти. Музичний Інститут, виховуючи відповідних музиків, — справу оснування української симфонічної орхестри, яку в останніх роках жваво обговорюють на кожних загальних зборах "Супрому" і деколи в пресі, — ми повинні зреалізувати якнайшвидше, бо кожний минулий сезон — це втрата безповоротна, і хоч оснування симфонічної орхестри в наших умовинах діло справді не легке, але при такому прихильному відношенні суспільности, як можна було зауважити на вчорашньому концерті, не неможливе.

Замикаючи рецензію цього Шевченківського концерту, треба ще підкреслити гарне, естетичне удекорування естради, що йде вже в заслугу аранжерам цього свята. І взагалі цим людям, що поклали стільки праці, перебороли стільки перешкод та установам, що жертвували свою фінансову допомогу, щоб тільки гідно й велично зарепрезентувати українську культуру, — належиться від цілої суспільности признання і щира подяка.

[Діло]