У заручниках

Обмін відбувся. Хтось його назве «першим компромісом» між владою та опозицією і предтечею подальших порозумінь, а хтось скрушно похитає головою: «Нас зливають».

Ще два тижні тому годі було уявити, що парламентська опозиція погодиться виконувати «амністійний» закон від Адміністрації президента. Горезвісний акт заледве протиснули у Верховній Раді, і вирішальних ньютонів проектові додав особисто Віктор Янукович, який прибув у парламент нібито з-під крапельниці. Депутати опозиції наполягали на ухваленні амністії без усіляких умов, а також попередили, що «закон про заручників» народився мертвим і заздалегідь не надається до виконання. Сам зміст компромісу — «міняємо людей на будівлі» — було названо цинічним. А проте, обмін відбувся.

Протестувальники пішли. Вулицю Грушевського залишає також «Беркут»

Перехрестя, що залишило хрести

Соціальні мережі зреагували на відхід із Грушевського з жалем. Вулиця, яка несе на собі будівлі Верховної Ради та Кабінету Міністрів, стала епіцентром протесту майже на цілий місяць. Саме тут перейдено межу ненасильницького спротиву.

Пригадується, коли на Грушевського ще горіли автомобільні шини, допитливі ставили питання: чому саме ця вулиця, чому не можна піти на табір опонентів з боків чи з тилу, кому призначена яскрава картинка з-під Європейської площі? Але за той місяць звиклося, прижилося, забулося. Відтак ареал до самого стадіону «Динамо» офіційно назвали «територією Майдану». Вулиця Грушевського стала певним символом для Майдану. Зрештою, тут обірвалися перші життя. З прагматичного погляду більше не було сенсу утримувати це перехрестя в центрі столиці — хіба що берегти його саме як символ.

Вулиця Грушевського увійшла в історію України

Формально відступ обох таборів з власних позицій означає припинення вогню. Вояків розвели у різні куточки від епіцентру протистояння. Але чи знизився від того градус аґресії? Чи зроблено крок до миру (а мир можливий тільки після поступок влади на базові вимоги Майдану)? Авжеж, ні. А може, влада і опозиція продемонстрували добру волю до подальших компромісів? Навряд.

Хід під Захід

Склалося враження, що жодна зі сторін не хотіла бути звинуваченою у зриві переговорів, у неспроможності йти на компроміс. Очевидно, велику роль у появі цього пакету — спроби формально загасити протест — відіграв Захід, який «трусив» і урядовців, і опозиціонерів. Після 19 січня у заявах західних інституцій обов'язково згадувалося про те, що вуличні акції мають бути мирними, а деякі закордонні політики навіть закликали відмежуватися від екстремістів і радикалів. З іншого боку, саме Водохреща змусила чужоземних спостерігачів активніше взятися за «українське питання». На жаль, український протест отримує гідний резонанс переважно тоді, коли ллється кров, коли когось поб'ють чи викрадуть… Можливо, прихильника мирного спротиву з Берліна чи Страсбурга тепер удовольнить ідилічна картинка з київських вулиць. Але то буде протест, яким не перейматиметься Янукович: «Я аплодую тим, хто вийшов за європейську інтеґрацію». Сокиру війни на Грушевського не закопували.

Скільки шин згоріло на Грушевського, знає хіба Господь Бог

Лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок розповів, що звільнення зайнятих опозицією будівель справді відбулося на прохання західного співтовариства (а ще українських Церков).

«Вони (Захід. — «Z») не визнають нашої сили, якщо це сила наступу. Але сприймають силу Майдану, якщо це сила захисту. Ми розуміємо, що враховувати такі моменти нам необхідно», — зізнався Тягнибок «5 каналу».

Відвертіше висловилася журналістка, активістка ініціативи «Воля» Вікторія Сюмар. «Це (впертість опозиції. — «Z») означало б демонстрацію небажання жодних компромісів, яких хоче Захід. Так, Захід зацікавлений в стабілізації ситуації значно більше, аніж в перемозі справедливості. Але: на сьогодні ми залежимо від них як від посередників, і що важливіше, — як джерела фінансування. Без ґарантії західних кредитів навіть перемога революції означатиме дефолт», — обґрунтувала вона.

Отож лютнева «амністія» стала перевіркою на згідливість для влади й опозиції. Обидві сторони й собі стали заручниками переговорного процесу та ґарантій, виданих міжнародним спостерігачам. Хто від того виграв, покаже час. Пишуть, що у звільненій КМДА вже засіли кількадесят міліціянтів. Як ми розуміємо, дуже тривожно мати такий загін у периметрі власних барикад… Утім, якщо вже йдеться про подальший переговорний процес, то моральну перевагу отримав той, хто ступив більший крок назустріч, натомість у ризикованому становищі знайшовся той, хто першим тяжіє порушити перемир'я. Тобто влада в особі прокуратур, зденервованих спецзагонів міліції та пригодованих суддів. Перевагу отримав той, від кого не сподівалися поступок. Тому, попри чималу масу критики, що полилася на господарів революційної сцени, належить визнати: опозиція вчинила мужньо. Шкода, що жоден з лідерів не наважився сказати ці неприємні речі прямо-таки на недільному вічі, щиро розмовляючи з людьми. На жаль, політики більше дослухаються до голосу міжнародної спільноти, аніж до голосу людей на Майдані. І це стосується не лише до Віктора Федоровича.

Прецедент «заручників»

Найбільший позитив перемир'я — це звільнення людей. Усі активісти перебувають на волі (крім Віктора Смолія, якого звинувачують у нападі на суддю — але ж під час суду над «євромайданівцями» — та чотирьох осіб, яких міліція підозрює у викраденні людей і зберіганні нелеґальних запасів зброї), переважно під домашнім арештом. Віктор Пшонка анонсував, що справи позакривають протягом місяця. Зрозуміло, що протягом цього періоду частина активістів залежатимуть від української системи правосуддя. Загострення конфлікту, можливо, означатиме активізацію та відновлення кримінальних справ.

Серед неґативів — усталення практики «викупу заручників». З неґативним присмаком проходила ще груднева «амністія», яка паритетно поширилася і на активістів, і на «беркутівців». Поза сумнівом, якщо будуть нові полонені — влада теж запрагне їх на щось обміняти.

Ще один неґатив — побутовий, не пов'язаний суто з «амністією»… Активісти залишили в адміністраціях великий безлад. Найбільше вразили знимки зі звільненої Київської адміністрації. Там, крім посудин для чаклування над «коктейлями Молотова», клунків на підлозі, недоїдків, пробитих стін, знайшлося місце для свастик.

Кабінети КМДА після звільнення виглядають не надто прибраними. Свастика в акуратній рамочці на стіні спонукує до роздумів

До речі, на Грушевського «відзначилися» і міліціянти: активісти знайшли серед сміття рештки ґранат, уручну «вдосконалених» металевими ґвинтами, дрібну металеву картеч (якою вбито Сергія Нігояна)…

«Амністійні» домовленості «Z» попросив прокоментувати членів ради ВО «Майдан» Василя Гацька (голова «Демократичного альянсу») та Степана Брацюня (керівник Конґресу українських націоналістів), а також одного з лідерів громадського сектору Майдану Володимира В'ятровича. Активісти також розповіли про план «мирного наступу», оголошеного на вівторок.

Василь ГАЦЬКО:

СИТУАЦІЯ ДИКТУЄ НАМ НАСТУП

На засіданні ради ВО «Майдан» я теж голосував на підтримку цього рішення, воно ухвалювалося одностайно, тож я теж несу за нього частину відповідальності. Представники Штабу національного спротиву — лідери трьох опозиційних партій і Олександр Турчинов — пояснили ситуацію тих людей, які перебувають під арештом. Попередні домовленості передбачали, що спочатку влада звільнить з-під варти всіх до одного активістів (хоча могла би того не робити). Наступний крок — «Свобода» виходить із КМДА, Майдан відкриває проїзд на вулиці Грушевського. Це, в принципі, нам вигідно, бо рух вулицею відкривав би нам прохід до парламенту. У відповідь прокуратура мала закрити всі кримінальні справи.

Справді, була дискусія, дискусія була важкою. Але переважила думка, що людей, які сидять на ґратами, треба звільнити. Інакше не відомо, скільки вони перебуватимуть в ув'язненні, що буде далі.

– Ви також обговорювали ідею «мирного наступу».

– Звичайно, сама ситуація все одно диктувала нам наступ. Це перемир'я затягнулося на два тижні. Воно виявилося безрезультатним. Очевидно, що воно дало владі можливість перепочити, а нам принесло виснаження. І, власне, якщо ми йдемо в наступ, то роль КМДА не є стратегічною. Майдан має рушати в урядовий квартал.

– Можете поділитися деталями наступу? Ви вже натякали, що вулицю Грушевського розблоковано…

– Насправді міліція у понеділок знову її заблокувала.

– Це, мабуть, у передчутті?

– За будь-яких обставин не йдеться про лобові зіткнення, які можуть привести до небажаних жертв. Йдеться про суттєве розширення території спротиву, зокрема про урядовий квартал.

Володимир В'ЯТРОВИЧ:

ОПОЗИЦІЯ МАЄ ЗАСВОЇТИ УРОКИ 19 СІЧНЯ

Мене турбує, може, не так зміст, як форма тих домовленостей. На жаль, ніхто не знає, яким чином були досягнуті ці домовленості, ніхто не знає, про що саме там ідеться. Ще кілька тижнів тому керівники опозиції називали проголосований парламентом документ «законом про заручників». А по тому представники опозиції справно звітують про те, що вони виконали свою частину закону про «амністію». Говорилося про те, що КМДА звільняють в обмін на припинення переслідувань. Але насправді станом на цей день справи ще не закрито — активістам лише змінили запобіжний захід.

На жаль, є багато речей, які свідчать про прихованість домовленостей. Люди не розуміють, що відбувається. Це призвело до того, що в ніч на понеділок була спроба захопити чи відбити заново КМДА. Мене турбує не те, здали чи не здали адміністрацію, а те, що непрозорі домовленості сіють недовіру між учасниками Євромайдану.

– Чому опозиція змінила свою думку? Якою мірою вплинули Євросоюз та США?

– Я прочитав цікавий допис на цю тему Вікторії Сюмар, яка виокремила власне важливу роль Заходу. Але я вважаю, що таку важливу інформацію ми мали почути від керівників опозиції. А вийшло так, що в неділю на вічі жоден з них навіть не вимовив  ці чотири літери — «КМДА». Рішення про вихід із КМДА оголосив Степан Кубів — комендант Будинку профспілок. Чому на це не зважився ніхто з трьох лідерів, а особливо Олег Тягнибок, партія якого нібито й контролювала КМДА?.. Це дає підставу для доволі сумних висновків. На жаль, опозиція не засвоїла уроків 19 січня, коли нерозуміння ними процесів, які відбуваються на Майдані, небажання пояснити свої кроки «майданівцям», призвело до такого спонтанного вибуху.

– Ви вірите в те, що влада дотримається домовленостей?

– На попередніх прикладах ми бачили, що влада всі компроміси використовувала собі на користь і, грубо кажучи, «розводила» активістів, не дотримувалася взятих зобов'язань. Звісно, якщо це повториться і цього разу, то неґатив відіб'ється на опозиції.

– Останнє питання є радше побутовим: чому, погоджуючись на звільнення адміністративних приміщень, розпорядники революційних установ не прибирають за собою?

– Я не належу до цих розпорядників, але, звичайно, мене обурила картинка, яку ми побачили завдяки фотографам та операторам. До таких подій треба готуватися серйозно, прибрати за собою, перш ніж віддати їх представникам ОБСЄ чи міської влади. На жаль, вийшло так, що передали не просто брудне приміщення, а залишили ідіотські картинки зі свастикою та неонацистською символікою. Очевидно, що це використають проти Євромайдану.

Степан БРАЦЮНЬ:

МИ ХОЧЕМО МИРУ, АЛЕ ГОТУЄМОСЯ ДО ВІЙНИ

Ухвалюючи рішення, ми визначилися все ж таки, що найбільшою цінністю є люди, їхнє здоров'я. Ув'язнені активісти пережили жахливі речі, зазнали тортур і приниження. Звільнити їх — було першим завданням. Ці люди передадуть нам багато інформації, передадуть багато духу для подальшої боротьби.

У нас була дискусія. І був арґумент Юрія Луценка. Він перед тим мав розмову з Андрієм Дзиндзею. Вони обговорювали, хто де сидів, на якому поверсі Лук'янівки. І виявилося, їхні камери були поруч. Луценко спитав його, яка там ситуація зараз, а Дзиндзя відповів: «Це просто жах».

Майдан продемонстрував, що він готовий до діалогу — і перед народом України (бо ми маємо стояти один за одного), і перед світом.

– Але тепер про вас кажуть, що «зливаєте» Майдан…

– Це недостатньо обдумано, недостатньо зважено… Вулиця Грушевського не була об'єктом ґарантовано захищеним. Туди можна було піднятися по Володимирській, спуститися з Трьохсвятительської… Якби влада захотіла атакувати, вона пішла би з різних боків. Замість КМДА можна зайняти інші позиції — і навіть далі, ніж Грушевського.

– Яким буде наступ?

– Ми маємо оточити урядовий квартал, взяти у кільце Верховну Раду. Нам під силу це зробити.

– Але ж попереднього разу не вдалося. У грудні Майдан встановив «дальні барикади» в урядовому кварталі — вони не протрималися й доби…

– Це було 8 грудня. А після того були 19 січня і 22 січня (на Водохреща Майдан пішов на Грушевського, на День злуки там впали перші загиблі. — «Z»). Сьогодні Майдан уже інший. Він переформатувався у справжню Січ, має значно більше моральної та фізичної сили захиститися.

– Ви допускаєте думку, що звільнені об'єкти доведеться захоплювати заново?

– Гадаю, ті, хто голосував за таке рішення, усвідомлювали, що ситуація може обернутися і таким чином. Але ми все-таки мусимо шукати той місточок, який дозволив би нам вести ненасильницькі методи вирішення політичної кризи. Важливо показати це і владі, хоча влада й розуміє тільки силу. Ми сьогодні хочемо миру, але готуємося до війни.