75 років тому, 1 жовтня 1938 року німецькі війська перетнули кордон Чехо-Словацької Республіки (ЧСР) й почали займати території з переважно німецьким населенням. Ця акцію санкціонували на конференції голів урядів Великої Британії, Франції, Німеччини й Італії, яка відбулася у Мюнхені напередодні.
Так почався перший поділ Чехо-Словаччини між Німеччиною, Угорщиною та Польщею. На сході ЧСР утворилися нові автономні утворення – Словаччина та Карпатська Україна.
Чехо-Словацька Республіка, проголошена 28 жовтня 1918 року на руїнах Австро-Угорщини, стала восени 1938-го на краю прірви, в яку впала через півроку. Насамперед тому, що чеським націоналістам вдалося приєднати до своєї держави етнічні землі словаків, русинів, німців, угорців, румунів, поляків. На початок 1920-х рр. нова держава мала 13,6 млн. населення. З них 50% чехів, 23% німців, 15% словаків, 5% угорців, 4% русинів, 1% поляків. Клаптикова республіка змогла проіснувати 20 років, але врешті-решт була розвалена національними рухами етнічних меншин та імперіалістичних дій держав, які за ними стояли.
Перший президент і творець ЧСР Томаш Масарик керувався насамперед національними інтересами чехів. Останні, на відміну від українців, зробили у Першій світовій війні ставку на перемогу не Серединних держав, а Антанти. Тому їхні політичні лідери співпрацювали з урядами США, Британії, Франції та Росії (навіть більшовицької). На просторах колишньої Російської імперії, зокрема в Україні, з австрійських полонених – чехів і словаків – у 1917-1918 роках формували національні військові частини, які планували використати у війні проти Німеччини й Австро-Угорщини.
Коли взимку 1918 року значну частину України захопили більшовицькі війська чехословацький легіон зберігав нейтралітет. Але, коли у березні армія УНР разом із німцями почала контрнаступ проти більшовиків, дійшло до боїв між українськими та чеськими частинами, які воювали на радянському боці.
У 1918–1919 роках чехословацькі частини були головною антибільшовицькою силою на величезних просторах Росії від Волги до Владивостока. Влітку 1919-го чехословацька армія придушила комуністичний путч в Угорщині. Тому Англія, Франція та США підтримували усі територіальні домагання ЧСР за рахунок Австрії й Угорщини.
При цьому брали до уваги не етнічні межі, а стратегічні міркування чеського уряду. Наприклад кордон з Угорщиною визначався так, щоб до ЧСР відійшла залізниця Хуст–Берегово–Чоп–Кошиці–Рожнява–Лученець, хоча на північ від неї залишалися угорські етнічні території.
Чесько-німецький кордон проходив вздовж історичних кордонів Чехії (Богемії) – гірських хребтів Судетів, Рудних гір і Шумави. Але в цих горах мешкали здебільшого німці. При розпаді Австро-Угорщини 1918 року вони виявляли бажання приєднатися до Німеччини. Ще 27 жовтня німці проголосили утворення Німецької Богемії, до якої увійшли міста Хеб (Eger), Ліберець (Reichenberg), Усті над Лабем (Aussig), Тепліце (Teplitz), Мост (Brüx), Маріанське-Лазне (Marienbad), Карлові Вари (Karlsbad), Яблонець над Нисою (Gablonz an der Neiße), Літомержице (Leitmeritz). Але 27 грудня чеське військо зайняло ці терени. А у 1919 році Версальська й Сен-Жерменська угоди приєднали ці території до Чехо-Словаччини. Того ж року чехи зайняли частину Сілезії (Заольже), населену здебільшого поляками.
До ЧСР приєднали Словаччину. Чеські політики Томаш Масарик і Едуард Бенеш поширювали теорію про єдність "чехо-словацької нації", згідно з якою, словаки не є окремою нацією, а лише відламом чеського народу, а словацька мова є лише діалектом чеської мови. 30 травня 1918 року Т.Масарик підписав із "Словацькою лігою" в США т. зв. Пітсбурзький договір, яким обіцяв словакам право рівності з чехами, з окремим словацьким сеймом, власною адміністрацією, судами та словацькою мовою в урядах і школах. Але, коли словацькі політики домагалися від уряду ЧСР виконання Пітсбурзького договору, то почули у відповідь, що він був неконституційний, бо підписаний американськими словаками, які не є громадянами ЧСР.
Протягом тисячі років населення нинішнього Закарпаття перебувало під мадярською владою. Чи Угорщина була незалежною, чи входила до складу різних державних утворень, мадяри були провідною верствою в краї. У середині ХІХ століття провідні діячі місцевого населення, Адольф Добрянський і Олександр Духнович, шукали шляхи протидії мадяризації. Вони орієнтувалися почергово на Відень, Галичину та Росію, шукаючи підтримки. Але для цісарського уряду важливішою була підтримка мадярських провідних верств, ніж корінних мешканців Угорської Русі.
Угорська Русь, Галичина та Буковина у складі Австро-Угорщини
Після розпаду імперії більшість населення Підкарпатської Русі не бажала залишатись у складі Угорщини, навіть у автономній "Руській Країні". На Всенародних зборах угорських русинів у Хусті 21 січня 1919 року було ухвалено з'єдиненнє українських комітатів (округів) зі Соборною Україною.
Ось як писав про ці події тодішній заступник секретаря закордонних справ Західної області УНР Михайло Лозинський: "Одначе рішень сих зборів не довелося перевести у життє. Українські відділи, які з Галичини вступили на територію угорської України, мусіли уступити перед переважаючими силами Чехів і Румунів, які з двох сторін, з заходу і сходу, посунулись на українську часть Угорщини. Тим часом чеське правительство розвинуло сильну міжнародню акцію за прилученням української части Угорщини до Чесько-Словацької Республіки. Президент Масарик вже в грудні 1918 р. в своїм посланію до чеських Національних зборів зазначив, що т. зв. Карпаторуси, себто угорські Українці, через своїх представників у Америці заявилися за злукою з Чехо-Словаччиною. Масарик мав на думці договір, який він заключив у Америці з д-ром Жатковичем, провідником українських еміґрантів з Угорщини. На основі сього договору призначено Жатковича на голову автономного правительства Закарпатської України, якій договір обіцював автономію в рамках Чесько-Словацької Республіки".
На з'їзді у Гомстеді в липні 1918 року закарпатські українці, що проживали у США, висловились за приєднання Закарпаття до Галичини. Але Т.Масарикові вдалось переконати їхніх провідників, і у листопаді 1918 року на з'їзді у Скрентоні більшість закарпатських імміґрантів обрала Чехословаччину.
10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехо-Cловацької Республіки. 29 лютого 1920 року в Конституцiї ЧСР з'явилася назва «Пiдкарпатська Русь», а першим її губернатором призначили «американця» Григорія Жатковича.
Не завжди однозначно можна оцінювати ставлення президента ЧСР Масарика до українства. Празька влада визнавала руський характер краю, дозволивши представникам місцевого населення обіймати адміністративні посади. Помітними були зрушення у розбудові національної освіти та піднесенні економіки. Чехословаччина надавала притулок і фінансову підтримку одразу декільком українським вищим навчальним закладам – Українському вільному університету, Високому педагогічному інституту ім. Драгоманова у Празі, Українській господарській академії у Подєбрадах. Але жодну з цих вищих шкіл не заснували на українських етнічних землях, а у далекій Чехії. Навіть штучно ізолювали Закарпаття від українських політичних, наукових і культурних осередків у Празі та Галичині. Натомість у Закарпаття як учителів, урядовців і священиків скеровували російських еміґрантів, які насаджували в краї російську мову та православ'я.
Празький уряд надавав по черзі підтримку різним орієнтаціям – українській (але не галицькій), російській, русинській, – щоб збаламутити місцеве населення і полегшити його асиміляцію на чеський лад.
А обіцяна автономія у Карпатській Україні була запроваджена лише після Мюнхенської угоди (29–30 вересня 1938 p.) та першого поділу Чехословаччини між Німеччиною, Угорщиною таі Польщею. Але все це було меншим злом, ніж коли би Карпатська Україна потрапила під угорський окупаційний режим.
Подібну політику празький уряд провадив і щодо інших національних меншин. Найбільша з них, німці, активно виступали за надання їм автономії. З приходом до влади в Берліні Адольфа Гітлера поширився рух за приєднання німецьких етнічних земель в ЧСР до ІІІ Райху.
Лише 13 вересня 1938 року уряд ЧСР задовольнив вимоги судетських німців про автономію їхньої області. Але це вже не задовольняло Гітлера, якому ще в березні того року вдалося здійснити приєднання (аншлюс) Австрії. Судетська німецька партія (СНП) Конрада Генляйна за вказівкою Гітлера висунула вимогу приєднання Судетській області (тобто всіх німецьких етнічних земель) до ІІІ Райху.
Німецькі війська сконцентрувалися вздовж кордону ЧСР. Їх підтримали армії Польщі та Угорщини, які також хотіли відірвати від ЧСР території, населені поляками та угорцями.
Армія ЧСР на той час була досить сильною й достатньо оснащеною сучасною зброєю, танками й літаками. Незважаючи на незручне стратегічне положення (Чехія була з трьох сторін оточена німцями), могла деякий час чинити ефективний опір. До того ж, згідно з договорами про взаємну допомогу 1935 року, на допомогу ЧСР мали прийти війська Франції та СРСР.
Але 21 вересня Франція та Велика Британія попередили президента ЧСР Едуарда Бенеша, що не будуть надавати допомогу. Хоча уряд СРСР заявив про готовність виставити на допомогу Чехо-Словаччині 40 дивізій, реалізувати цю обіцянку він не міг, бо СРСР не мав спільного кордону. А Польща чи Румунія не мали наміру пропускати через свою територію радянські війська.
Йоахім Рібентроп зустрічає Невіла Чемберлена. Мюнхен, 29 вересня 1938 року.
Для врегулювання проблеми ЧСР у Мюхені зібралася 29–30 жовтня міжнародна конференція за участі прем'єр-міністрів Великої Британії Невіла Чемберлена, Франції Едуара Даладьє, Італії Беніто Муссоліні та райхсканцлера Німеччини Адольфа Гітлера. У підсумку наради було досягнуто угоди, згідно з якою: а) Судетська область відходить від Чехо-Словаччини до Німеччині з 1 до 10 жовтня; б) все майно, зокрема, зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян мають залишатися на місці; в) Чехо-Словаччина має задовольнити територіальні претензії Польщі й Угорщини. Представників самої ЧСР на конференцію не допустили.
Починаючи з 1 жовтня, німецькі війська зайняли 1/5 території ЧСР, захопили велику частину чеської важкої промисловості. 2 жовтня Польща зайняла Тєшинську Сілезію за річкою Ольза з населенням понад 200 тисяч осіб.
Чемберлен, Даладьє та Гітлер. Мюнхен, вересень 1938 року.
Німецько-італійський міжнародний арбітраж, який відбувся у Відні 2 листопада, виділив Угорщині 10,4 тис. кв. км території в Південній Словаччині та 1,5 тис. кв. км в Карпатській Україні (з містами Ужгород, Мукачево, Берегово).
Мусоліні, Гітлер, Даладьє, Чемберлен. Мюнхен, 30 вересня 1938 року.
6 жовтня в Жіліні словацькі політики висунули вимогу надання автономії Словаччині. Через три дні празький уряд задовольнив цю вимогу. А 11 жовтня було створено уряд автономної Підкарпатської Русі на чолі з Андрієм Бродієм. Невдовзі автономія перетворилася на Карпатську Україну…
