130 років тому народився відомий галицький політик, письменник і публіцист Осип Назарук. Протягом своєї політичної діяльності він пройшов шлях від радикал-соціалізму до християнського консерватизму та монархізму.
Народився 31 серпня 1883 року в місті Бучач, знаменитому своєю ратушею зі скульптурами Йоганна Ґеорґа Пінзеля. Походив з родини ремісника-кушніра. Гімназійні студії розпочав у славній Бучацькій гімназії, а закінчив у Золочеві. Гімназистом належав до неформальних гуртків-громад, захоплювався драгоманівським соціалізмом.
У 1902–1908 роках Осип Назарук студіював право у Львівському та Віденському університетах. В австрійській столиці став активним членом товариства галицьких студентів "Січ", у 1904-му навіть став його головою. У 1906–1907 рр. був головою львівської "Академічної Громади".
Після завершення студій О.Назарук стажувався у рідному Бучачі в адвокатській конторі Ансельма Мозлера. Спільно зі своїм шефом видавав двомовну газету «Двірська служба». В грудні 1911 р. Назарук здобув ступінь доктора права і зайнявся адвокатською практикою. Зокрема працював в адвокатській конторі Євгена Петрушевича у Скольому. Але його більше приваблювали політика та журналістика. Ще 1905 року вступив він до Української радикальної партії (УРП), згодом став членом і секретарем її Головної управи.
На початку І Світової війни О.Назарука зробили "російським шпигуном". 28 серпня 1914 року його заарештували у Тлумачі й відправили до тюрми у Станиславові, а потім до сумнозвісного концтабору Талергоф. Лише через 4 місяці українські посли до віденського райхсрату домоглися його звільнення. Після того за дорученням Союзу визволення України О.Назарук виїхав до Швеції, де зустрічався з тамтешніми урядовцями та політиками, а також з письменником Альфредом Єнсеном, автором відомої тоді книги про гетьмана Івана Мазепу.
Влітку 1915 року Назарук повернувся до Австро-Угорщини й став одним із організаторів "Пресової квартири" Українських Січових Стрільців (УСС). Він упорядкував і видав у Відні "Співанки Українських Січових Стрільців", став автором книг про усусусів "Слідами Українських Січових Стрільців", "Над Золотою Липою". Звертається він і до давньої історії – 1918 року вийшла його книга "Князь Ярослав Осмомисл". Водночас Назарук був співредактором і редактором газети УРП «Громадський голос».
У жовтні 1918 року – член Української Національної Ради (УНРади) від Української радикальної партії.
Під час листопадових боїв у Львові Осипа Назарука й інженера Володимира Шухевича відправили до Києва до гетьмана Павла Скоропадського по допомогу. Гетьман під час зустрічі з галичанами погодився відправити на допомогу ЗУНР полк Січових Стрільців Євгена Коновальця, дислокований тоді у Білій Церкві. Але це мало би відбуватись “без його відома”, щоб уникнути конфлікту Києва з Польщею.
Але в Білій Церкві Стрілецька Рада відкинула прохання галицького делегата Осипа Назарука про допомогу Львову. 15 листопада січові стрільці під проводом Євгена Коновальця, замість того, щоби йти на допомогу українському Львову, розпочав повстання проти гетьмана Скоропадського, бо “Київ важніший за Львів”.
"Я був дуже пригноблений цим. Інстинктом відчував я, що скріплення української державности скоріше можливе в Галичині, чим на Великій Україні. Але не було ради: люде, що довго сиділи тут і знали Україну краще, чим я, думали інакше", – згадував О.Назарук про це рішення у книзі "Рік на Великій Україні".
Саме брак стратегічного мислення повів січових стрільців з Білої Церкви на Київ, коли їхньої допомоги конче потребували у Львові. Опоненти скажуть: треба було скидати гетьмана Павла Скоропадського, який видав грамоту про "федерацію з Росією". Але ж треба за словами бачити суть тодішніх процесів. Бо ж повстали січовики проти гетьмана щойно тоді, коли понад два тижні Львів кликав їх на допомогу. Та арґументи соціалістів з Директорії були переконливіші. Що ж залишалось робити гетьману, коли його зрадили усі українці? Шукати порятунку. І з ким мала бути тоді оця федерація? При всьому бажанні російське "бєлоє двіженіє" не спроможне було тоді опанувати ні Москви, ні Петрограда. Тож приєднатись до Української Держави реально могли би тоді лише Крим, Дон, Кубань, ну ще хіба Терек і Ставропілля... То чи не доцільно було об'єднати ці терени у Соборній Україні?
"Власне, в цілому українському зриві над Дніпром 1917–1919 рр. було чимало романтичної театральності... Ця історична романтика мала свою вартість, тільки не було кому її використати для державної будови. Гетьман, за традиціями Хмеля і Мазепи, хотів скерувати її в русло будівництва гетьмансько-хліборобсько-кармазинної України. Директорія перебила цей процес, позбавила цю романтику історично-державницького кристалізаційного осередку – гетьмана, та цим виродила цей романтичний дух у степову "отаманщину". Сталося точнісінько те ж, що й у ХVІІ ст., коли впала Гетьманщина і зродилась гайдамаччина – здеґенерована, занархізована, розбита козаччина, без голови, без проводу, без державного стрижня...", – писав Лонгин Цегельський у своїй книзі "Від легенд до правди".
Революційна стихія Великої України понесла й Назарука. Він став керівником Головного управління преси й пропаганди УНР в урядах Володимира Чехівського та Сергія Остапенка. Коли в липні 1919 року Галицька Армія перейшла Збруч, Назарук став керівником Пресової квартири УГА та редактором газети «Стрілець». Але в листопаді 1919-го виїхав разом із повноважним диктатором ЗУНР Євгеном Петрушевичем з Кам’янця-Подільського до Відня, займався в його еміграційному уряді справами преси і пропаганди.
О.Назарук в складі делегації ЗУНР на початку 1921 року перебував у Ризі, де намагався взяти участь у перемовах щодо мирного договору між Польщею та радянською Росією й УСРР. Влітку 1922-го він став повноважним представником уряду Є.Петрушевича в Канаді, збирав кошти на підтримку української справи. В листопаді 1923 року переїхав до США, де в Чикаго очолив редакцію газети «Січові вісті». Відтак зблизився з прихильниками П.Скоропадського та заходився коло поширення гетьманського руху в Північній Америці. Хоча вже 1930 року Назарука виключили зі Союзу гетьманців-державників, він залишився монархістом і прихильником гетьманства, а з радикалами порвав ще на початку 1920-х.
1928 року О.Назарук повернутися до Львова, де замешкав у будинку "Дністра" (вул. Підвальна, 7). Займався адвокатською практикою, належав до правління Союзу українських адвокатів у Львові. З 1930 року став одним із провідних діячів Української Католицької Народної Партії (від 1932 р. – Українська Народна Обнова), редактором її часопису «Нова зоря». Також був автором статей у львівських часописах "Діло", "Українське слово", "Свобода", "Поступ", "Шляхи".
1931 року став співзасновником католицького освітнього товариства «Скала», яке за дорученням єпископа Григорія Хомишина творило свої читальні у Станіславівській греко-католицькій єпархії. Представляв станіславівського владику в Українському координаційному комітеті (1937-1939).
Займався літературною діяльністю. Написав історичні романи "Проти орд Чингізхана" (1921) та "Роксоляна: Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця" (1930). "Присвячую українським дівчатам сю працю про велику українку, що сяяла умом і веселістю, безоглядність й милосердям, кров'ю і перлами. Присвячую на те, щоб вони у найтяжчих хвилях свого народу і своїх не тратили бодрості духу і були опорою своїх мужів і синів та діяльними одиницями свого народу", – писав О.Назарук про свою "Роксоляну".
Коли у вересні 1939 р. до Львова прийшли більшовики, Осип Назарук не чекаючи арешту, перебрався до німецької зони окупованої Польщі. Через кілька місяців, 31 березня 1940 року, він помер у Кракові від інфаркту. Перед тим встиг написати книжку "Зі Львова до Варшави: Утеча перед совітами в пам’ятних днях 2–13 жовтня 1939 року".
"Злочин поповняють ті чесні й освічені та чисті люде, що усуваються від політики, "бо вона брудна". Тоді мусять виплисти на верх у ріжних партіях ріжні й до нічого неспосібні амбітники, які напевно розвалять все, а звичайно добре забезпечать тільки себе", – до такого висновку дійшов Осип Назарук 1920 року після "Року на Великій Україні".
Дивись також: Осип Назарук «Галичина й Велика Україна» (1936)
31.08.2013