Золота доба флейти

У Львівській національній філармонії 22 лютого заслужений артист Юрій Шутко разом з Академічним камерним оркестром «Віртуозами Львова» (диригент – Тарас Вергун) представить нову програму зі скарбниці флейтової музики. У ній вміло поєднуються шедеври двох поколінь родини Бахів, таємнича «Ніч» Антоніо Вівальді та подих нової епохи – Концерт соль-мажор Карла Стаміца.

Бахівський «Жарт»

Протягом 1717–1723 років Йоган Себастіан Бах (1685–1750) служив при дворі тонкого цінителя музичного мистецтва – князя Леопольда Ангальт-Кетенського керівником його камерної капели, тому писав для неї світські твори. Так з’явилися на світ чотири оркестрові сюїти. Найвідомішою стала сюїта сі-мінор для флейти з камерним оркестром, яка складається із низки старовинних танців.

Відкриває сюїту увертюра у французькому стилі із трьох частин – повільної, що є вступом, швидкої – у даному випадку стрімкої фуги, і заключної – у неспішному темпі. Такі увертюри притаманні операм та балетам відомого французького композитора Жана-Батіста Люллі (1632–1687). За часів Баха вони набули надзвичайної популярності у Німеччині. Французькими за походженням є й наступні твори сюїти – рондо, буре та менует. Бах «розбавив» їх іспанською сарабандою та польським полонезом, в основі якого – народна пісня «Wezmę ja kontusz». Завершує сюїту блискуча віртуозна мініатюра із французькою назвою «Badinerie», тобто «Жарт», який став візитівкою флейтистів та є найулюбленішою мелодію для рінґтонів мобільних телефонів.

Слід зазначити, що в Кетенський період творчості Бах разом із оркестровими сюїтами написав партиту для флейти соло, шість сонат для флейти та клавіра, а також блискучі флейтові партії в Бранденбурзьких концертах. Приводом для цього стало досконале знання техніки гри на цьому духовому інструменті, який на той час виготовляли із дерева, його тембрових та колористичних можливостей. Тому флейтові твори Баха вражають невичерпним мелодійним багатством, гнучкою зміною різних образів – елегійних і святкових, танцювальних і драматичних. А в ясній і прозорій музичній тканині відчувається геніальність Баха-поліфоніста, який майстерно вплітає у гомофонну фактуру складні поліфонічні поєднання.

Сновидіння Вівальді

У Кетенський період творчості на Баха великий вплив здійснив великий представник італійської камерної музики ХVIII століття – Антоніо Вівальді (1678–1741), який був майстром ансамблево-оркестрового концерту – кончерто гроссо. У цьому жанрі він написав майже 500 творів, половина з яких – для скрипки з оркестром. Адже, попри духовний сан ченця, Вівальді був вправним скрипалем і навіть утвердив нову драматизовану, так звану «ломбардську» скрипкову манеру виконання.

Попри це, він створив низку концертів і для флейти, найзнаменитішим з яких став Концерт №2 «La notte» («Ніч») соль-мінор. Це – один із найпоетичніших і найяскравіших програмних творів Вівальді. Вступна частина похмурого характеру ніби зображає поступове занурення людини у сон. Чергування наступних швидких розділів із повільними втілюють її фантастичні сновидіння. А енергійна музика п’ятої (заключної) частини передає стан тривожного сну, який охоплює людину.

Музика «Бурі та натиску»

Син Й. С. Баха, Карл Філіп Емануель (1714–1788), на відміну від батька, за життя набув справжнього визнання та слави. Сучасники саме його величали «великим Бахом», музична творчість якого розвивалася під впливом ідей «Бурі та натиску» в німецькій літературі, пов'язаних із відмовою від культу розуму, притаманного класицизму, на користь яскравої емоційності та опису крайніх проявів індивідуалізму.

Тривалий час Бах-молодший працював придворним музикантом прусського короля Фридриха Великого, який був вправним флейтистом. Тож під час вечірніх концертів акомпанував йому на клавесині. Тому й виникло припущення, що свої шість концертів для флейти з оркестром К. Ф. Е. Бах написав для прусського короля.

Найпопулярнішим із них є Концерт ре-мінор, музична мова якого із залученням експресивних віртуозних пасажів, психологічно витонченої мелодики та підкресленого тремоло на звуках акорду – стилістичної імітації звучання грому просякнута ідеями нового стилю «Бурі та натиску».

Нові віяння

Карл Стаміц (1745–1801) – видатний німецький композитор раннього класичного періоду, яскравий представник Мангеймської школи – групи композиторів із міста Мангейм, дотичних до таких музичних інновацій, як – виразна динаміка та колір тону.

Чималий внесок вони зробили в концертний репертуар, зокрема й виконавців на дерев'яних духових інструментах. Так, Стаміц як композитор обожнював флейту, тому написав сім флейтових концертів. Найяскравішим є Концерт соль-мажор у трьох частинах, який ще називають одним із найважливіших творів у флейтовому репертуарі. Адже він вирізняється прогресивною тенденцію до віртуозності у поєднанні із ліричною наспівністю та мелодійністю.

«Загалом, усі ці твори становлять золоту скарбницю флейтового мистецтва. Їхня інтерпретація вимагає величезного досвіду й виконавської майстерності», – зазначає соліст Національної філармонії Юрій Шутко, який єдиний в Україні грає на золотій флейті та є обличчям всесвітньовідомої японської фірми SANKYO.

За його словами, музикант повинен не тільки володіти усіма наявними технічними навичками, досконало розумітися на стилях музики ХVIII століття, а й мати уявлення про автентичну манеру виконання. Для цього слід вивчити трактати знаних виконавців та композиторів Ф. Куперена, Й. Кванца й К. Ф. Е. Баха й, послуговуючись власною інтуїцією, застосовувати отримані знання на практиці. «Адже флейта як музичний інструмент протягом останніх століть зазнала чимало змін та вдосконалень і дозволяє грати, як сучасну, так і старовинну музику на найвищому професійному рівні», – резюмує виконавець.