У цій статті я спробую пояснити, як бучанська різанина стала можливою. Із чим українці зіткнулися в Бучі та інших місцях? Хто такі росіяни після Бучі? Як їх сприймати і як протистояти?
Це пояснення буде спрощеним, адже цього вимагає формат допису, але від того не менш точним або адекватним, бо опирається на науковий аналіз. Отже, почати треба з того, що те, із чим українці зіткнулися в Бучі, не є сутністю сучасною або модерною. Так, росіяни могли бути озброєними сучасною зброєю або виглядати як сучасні цивілізовані люди (і навіть бути такими поодинці), але вкупі вони ставали ордою – дуже давньою, навіть древньою силою.
Віталій ОГІЄНКО,
історик, головний спеціаліст відділу дослідження тоталітарних режимів Українського інституту національної пам'яті.
У Бучі Україна та світ зіткнулися із дуже древнім злом. Відчуття того, що там привідкрився портал у щось дуже темне і потойбічне, є не лише наслідком шоку від побаченого або ефекту війни, з якою більшість людей зіткнулася вперше саме тоді. Насправді в Бучі проявилася древня і темна сила. До речі, саме тоді Росію масово почали називати Мордором, а росіян – орками. Аналогії з персонажами Толкіна були явними. Вони й виглядали так само – дикі, голодні після багатоденних переходів й обшарпані. Поводилися та вбивали в Бучі вони так само, як орки – як дика орда, єдине призначення якої – вбивати і грабувати все, що потрапить під руку, всі ці унітази та пральні машини. Цікаво, що більш загальне найменування Росії, поширене в Україні – запоребриком – також має на увазі символічне позначення території, яка розташована не лише десь за кордоном, за межами своїх земель, а на зовсім інших землях, у яких панують зовсім інші закони і звичаї.
Відразу після того, як стало відомо про бучанську різанину, з’явилася і перша російська реакція на повідомлення, яка миттю заполонила інфопростір. З одного боку, вони все заперечували, заявляли, що Буча – це фейк. Це заперечення є сучасною політтехнологічною тактикою реагування на звинувачення в злочинах. Всі злочинці підсвідомо або ні це роблять. З іншого боку, де-не-де у їхній реакції проскакувало здивування. Звичайно, вони всі знали і знають, що це правда, – і відверто дивувалися, а що тут такого. Навіщо зчиняти весь цей ґвалт? Це ж війна. Самі винні. Адже ми (росіяни) живемо і поводимо себе на війні так, як хочемо, та так, як ми це робимо завжди. Ви (українці) нам і раніше заважали жити – і тепер заважаєте цим ґвалтом. Ось ця друга реакція якраз відображає древнє єство Росії. Для них воно має глибинний примордіальний смисл. Спробуйте на мить влізти в шкіру толкінівських орків. Адже, на їхню думку, вони теж, мабуть, мають право жити, причім так, як жили їхні предки орки – тобто вбивати, грабувати, палити. Адже це природно для них, це їхній спосіб життя, тому вони і є орками. Зрозуміло, що орків не дуже обходить горе й насилля, яке вони заподіюють своїм жертвам – звичайно, до того часу, коли їх самих не починають вбивати.
Знайти російський паттерн насильства
Ця аналогія з орками хоча і є метафорою – але метафорою, яка доволі точно відображає суть Росії. Злочини у Бучі привідкрили справжню її суть, дуже древню суть, яку вони вдало камуфлювали. Тут треба прояснити ситуацію. Очевидно, що звичайні росіяни не п’ють на сніданок кров немовлят, не живуть у печерах Морії. Вони виглядають як звичайні люди, користуються смартфонами – і навіть так само люблять своїх дітей, як і ми, так само їм болить, коли їх б’ють або ображають, як і нас, так само вони хочуть жити в достатку. Я хочу сказати лише одне – те, що ми побачили в Бучі, питомо притаманне росіянам як народу. Це частина їхньої ідентичності, ця сутність виникла дуже давно і, відповідно, розвивалася дуже довго. Бо якщо орка поселити в Ширі, привчити його жити як гобіт, однаково частина його природи (якщо він не весь у душі) залишиться орком.
Але якщо це щось дуже древнє, то немає іншого способу, як тільки розплутати цей клубок. Розплутувати його з кінця до початку дуже довго – і не факт, що в кінці знайдемо щось вартісне, що нам допоможе краще зрозуміти суть цього російського насилля.
Нам буде достатньо лише почати його розплутувати – треба тільки знати, що там шукати. Парадоксально, але те, що ускладнює наше завдання, його і спрощує. Ця древність російського насильства є проблемою для розуміння його природи, але водночас вона дуже помічна. Вся річ у тому, що це насильство є не тільки дуже древнім, а й, ніде правди діти, дуже успішним. Достатньо подивитися на російську історію, щоб переконатися, що у багатьох випадках росіяни перемагали своїх ворогів та жорстоко розправлялися з ними. Але весь парадокс у тому, що щось древнє і відносно успішне не може бути варіативним, але тільки повторюваним, причому повторюваним до автоматизму, відточеним, якщо хочете, самою історією і боротьбою за виживання – бо росіяни так само, як і інші, стояли на межі загибелі. Це все насильство, свідком якого ми всі стали у Бучі, мало програватися протягом російської історії за одним зразком. Отже, треба шукати якийсь повторюваний паттерн або зразок, щось таке, що повторюється у всіх російських геноцидах і водночас є у своїй суті древнім аж настільки, щоб бути успішним у своїй простоті й ефективності.
Якщо це так, то можна зробити ще два важливих припущення. По-перше, це древнє російське насильство має бути дуже жорстоким, як це було прийнято у глибокому минулому. Легко здогадатися, що росіяни успадкували його від монголів. По-друге, у випадку нинішньої війни і нинішнього російського геноциду треба визнати, що воно чомусь дало збій. Але останнє питання залишимо на потім.
Сутність російського Саурона – це асиміляція підкорених
Звідки ж почати розплутувати клубок у пошуках нашого одного повторюваного патерну? Для цього маємо дати відповідь на питання, а що власне хоче цей древній російський Саурон, реінкарнований у Путіні.
А що взагалі хочуть усі саурони? Згадаймо Толкіна. Всі саурони, якщо дивитися у корінь, завжди хотіли лише одного – а саме панувати. Це точніше визначення, ніж просто сказати, що вони хочуть влади. Само собою панування може бути різним. Воно може бути жорстоким і варварським, а може бути і цивілізованим, може мати й романтичний ореол.
У російському прочитанні панування означає не лише контроль і владу. Воно передбачає найважливішу складову – власне ту, заради якої російський Саурон і хоче панувати. Більше всього на світі він хоче перетворення переможених народів на таких же, як і він, – тобто на орків. Він хоче оточити себе такими ж, як сам, бо це в його природі і таке існування йому найбільш комфортне. Його головне завдання – асимілювати інших і перетворити їх орків зо власним образом.
Недаремно Путін так переймається демографією – і недаремно росіяни вивозять українських людей і дітей. Зараз ні в кого немає сумніву, що вони це роблять для того, щоб перетворити їх на росіян. Але в цьому нічого немає нового, адже це взагалі головна сутність російського Саурона. Сенс життя орків у тому, щоб захопити, насадити свої правила і потихеньку перетворювати поневолених на орків. Може, це займе не одне покоління, а кілька, – але він застосовує всі засоби із свого арсеналу (як силові, так і адміністративні або культурні), щоби перетворити покорені народи на орків. Таким чином досягається панування і поширення «русского міра».
Чотири етапи російського насильства
Тепер, коли із метою все зрозуміло, треба перейти до самого патерну, який він постійно програє зі своїми жертвами впродовж усієї історії у нав’язливому бажанні поширення «руського міра». Ця модель постійно повторюється, і найкраще її можна проілюструвати на недавньому прикладі нинішньої російської війни і геноциду українців (хоча вона лежить в основі будь-якого російського геноциду і доволі легко проглядається – звичайно, якщо знаєш, що шукати).
Отже, спочатку Саурон вибирає свою жертву. Завжди легко говорити з позиції сили, тому він намагається вибрати слабшу за нього жертву. Вибір України як об’єкта російських територіальних загарбань був закономірний просто тому, що це найбільший російський сусід, а ще раніше Росія вже панувала над Україною.
На другому етапі він приходить до майбутньої жертви і пропонує їй добровільно покоритися. Його не дуже хвилює, чи насправді розуміє потенційна жертва його справжні наміри щодо перетворення її на орків і насильного поширення «русского міра». Російські численні пропозиції приєднатися до євроазійського економічного простору, відмовитися від інтеграції до ЄС, урівняти українську та російські мови якраз із тієї опери. Ця пропозиція носить церемоніальний, але не можна сказати, що неважливий характер. Бо у разі поразки жертви російський Саурон завжди може сказати, що це не він винен у всьому тому, що сталося, а сама жертва несе всю провину – бо їй же пропонувалося добровільно покоритися, уникнувши тим самим усіх страждань і горя. Тому так багато в російській історії ультиматумів, які вони висувають із дивовижною частотою усім довкола.
Але це буде пізніше, а поки що майже завжди об’єкт нападу російського Саурона не погоджується на його пропозицію про добровільну без бою капітуляцію – і на третьому етапі розпочинається боротьба між орками й іншими народами. Але російський Саурон нікуди не поспішає, намагаючись з якомога меншими ресурсами та власними жертвами покорити супротивника. Якщо майбутня жертва дуже слабка, то частенько це йому вдається. Так йому покорилися буряти, тувинці й інші народи Сибіру, а також білоруси. Проти цих народів росіяни застосовували повзучу русифікацію, намагаючись нав’язати їм свої звичаї та традиції вже не одне століття – і, як бачимо, не без успіху. Тож із часом самі ці народи стали схожими на росіян, аж здається на перший погляд, що відмінності між ними і немає. Вони стали «молодшими братами» орків – такими самими «русскіми», як і «чистокровні орки».
Якщо ж жертва сильна й опирається, то російський Саурон розпочинає війну і силою намагається її схилити до покори. Це вимагає від нього більше ресурсів і вбитих орків, але результату він очікує того ж – покори і повзучого перетворення інших народів на орків. Окупація Криму та війна на Донбасі з 2014 року були саме такою спробою схилити до покори.
Якщо майбутня жертва опирається дуже затято і довго, що забирає від російського Саурона багато ресурсів і мертвих орків, то він на четвертому й останньому етапі свого патерну насильства застосовує останній і найстрашніший аргумент.
Геноцид – четвертий етап і необов’язкова кульмінація російського насильства
Він розробляє геноцидний план винищення своїх ворогів. Інколи він винищує таку групу майже всю – як сталося, наприклад, із черкеськими народами у 1763–1864 роках, а інколи суттєву її частину – як під час Голодомору 1932–1933 рр. Він винищує весь народ, якщо переконаний, що перетворити цих людей на орків неможливо, – і тоді вони для нього не становлять жодної цінності. Їх винищують як витратний матеріал. Якщо ж він вважає, що залишки винищуваного народу можуть стати потенційними орками, то у такому разі він залишає їм життя, заявляє, що вина на тому, що сталося, лежить на них же самих, бо начебто вони не покорилися йому відразу, й намагається укласти з ними неформальну угоду щодо життя в обмін на їжу або безпеку. Якщо хочеш жити, то ставай орком. Вибору у вцілілих від російського геноциду небагато, тому принаймні на словах у них не залишається інших варіантів, як покоритися. Після того, як угода укладена, він навіть може зробити їм багаті подарунки – як, наприклад, сталося з чеченцями, які зараз живуть за рахунок Росії. Але обдаровує він лише після геноциду (у випадку із чеченцями – геноциду під час двох російсько-чеченських воєн). Лише нагадаю, що під час Другої російсько-чеченської війни було вбито 200 тисяч цивільних, і сталося це насильство всього 20 років тому.
Його вторгнення 24 лютого 2022 року – саме така геноцидна спроба. Зараз добре відомо, як усе мало бути за планами російського Саурона. Він розраховував, що внаслідок раптовості нападу орків українська центральна влада втече або буде схоплена, а шок від атаки унеможливить антиросійську мобілізацію населення. Можливий опір та громадянські протести планувалося подавити за допомогою спеціальних загонів орків – росгвардії та загонів спеціального призначення. ФСБ Росії навіть склала списки українців, які були поділені на чотири категорії: тих, хто підлягає фізичній ліквідації; тих, кого потрібно буде придушити чи залякати; потенційно нейтральних осіб, яких можна схилити до співпраці; та тих, хто готовий співпрацювати (потенційні колаборанти).
До першої категорії включили лідерів громадської думки та потенційно активних противників режиму, представників української інтелігенції та політикуму – тобто всіх тих, хто міг би повести за собою людей. Як повідомляли американські спецслужби, перед війною росіяни закупили 40 тисяч поліетиленових пакетів для трупів. Тепер зрозуміло, що ці пакети передбачалися також і для «українських нацистів», які мали бути вбиті або схоплені підрозділами російського ВДВ.
Існували списки і для другої категорії, хоча загальний підхід у цьому випадку був більш методичний: ця група мала формуватися, в тому числі, і шляхом поквартирних обшуків та фільтраційних таборів. Фільтрація мала на меті залякати та визначити, слід депортувати населення окупованих територій в Росію чи поставити їх на спеціальний облік як потенційно неблагонадійних.
Контроль над захопленими територіями мав бути встановлений на регіональному та національному рівні. На регіональному рівні до співпраці планували змусити органи місцевого самоврядування. Представників центральної виконавчої влади мали вбити, а парламент захопити. Після чого проросійські фракції парламенту мали утворити "рух за мир", який інші парламентарі змушені були підтримати під загрозою насильства та переслідування. Паралельно росіяни розраховували встановити контроль за критичними ресурсами, зокрема продовольством, та домовлятися про умови нового суспільного договору, одним із необхідних пунктів якого мала бути покора «звичайних» людей. Тільки замість їжі у цьому договорі фігурували б дешеві російський газ і бензин, а також якийсь мінімальний рівень безпеки. Регіони, які чинили б опір, відрізали б від електрики, водопостачання та фінансування Нацбанком. Своя роль у плані вторгнення відводилася атомним електростанціям. Вони мали виконувати три функції: слугувати місцями розташування російських військових і боєприпасів; допомогти встановити контроль над українською енергетичною системою; та стати елементом шантажу країн ЄС, попереджаючи їх, що в разі військового втручання і потенційного поширення бойових дій на територію атомних станцій радіоактивного зараження не уникнути.
Після винищення десятків тисяч людей із перших двох категорій (з яких, на переконання російського Саурона, ніколи б не вдалося створити інших орків), із тими, що залишилися, планувалося укласти нову угоду. Вцілілим гарантували б якусь безпеку та мінімальний соціальний пакет, демонстративно відбудували б якісь зруйновані війною будинки, а взамін запустили б масштабну програму русифікації – або, іншими словами, перетворення вцілілих та аполітичних українців на орків. Для цього з Росії мали прибути чиновники та вчителі для перевиховання й перетворення українців в орків відповідно до асиміляторських цілей російського Саурона. Загальний принцип російського урядування в окупованій Україні мав виглядати наступним чином: вивезти якомога більше ресурсів, щоб зробити людей залежними, а потім годувати їх з рук, щоб виховати покору та створити фундамент для перетворення українців на орків.
Саурон у цуґцвангу
Втім вперше у всій своїй довгій історії геноцидних завоювань російський Саурон прорахувався. Він вибрав занадто сильного кандидата на роль жертви та недостатньо добре підготувався. Він недооцінив українську здатність до спротиву й українську лють. Банди орків були розбиті на підступах до Києва. У пориві злості вони лише помстилися цивільному населенню в Бучі й інших українських містах та селах. А зараз головні сили орків українські війська стримують на дальніх рубежах, і протиборні сили нагромаджуються біля Мінас-Тіріта – Бахмута. Втім армії Саурона настільки ослаблені й демотивовані, що зараз уже зрозуміло – вони не зможуть досягнути якихось вагомих успіхів.
Російський Саурон утратив впевненість, бо зіткнувся з опором, якого не очікував. Він знаходиться в цугцвангу, і кожен його наступний крок лише погіршує загальну диспозицію. Власне нічого подібного не було в усій багатій на війни та насильство російській історії. Так, звичайно, Росія воювала і зазнавала поразок – але вона ніколи не розпочинала геноциду, якого не змогла довести до переможного кінця. У Чечні та на Кавказі вони перемогли, в Афганістані ніколи і не планували знищити всіх афганців, у програних Росією Російсько-японській війні 1904–1905 рр. та Кримській війні 1853–1856 рр. теж не йшлося про геноцид. Тому російський Саурон не знає, що робити, бо всі його тисячолітні напрацювання перестали працювати. Тому він і почав імпровізувати. Для України це добра новина, хоча російський Саурон і залишається смертельно небезпечним.
Як протистояти оркам?
Що це розуміння суті орків, їхнього насилля та моделі, за яким воно здійснюється, може підказати про способи йому протистояти?
По-перше, доля України (Середзем’я) дійсно вирішиться на полі бою – але це й так уже зрозуміло.
По-друге, як би не закінчилася війна, навіть після смерті російського Саурона треба визнати, що Мордор не зникне, а численне плем’я орків продовжить жити на його просторах – і їхня природа теж залишиться без змін. Вони і далі хотітимуть покорити українців, бо просто це їхня суть. Українцям треба якнайшвидше зрозуміти та прийняти, що найближчі 20–30 років нам у тому чи іншому вигляді доведеться мати справу з численними народами орків, які володіють ядерною зброєю, а на безкраїх просторах Мордору повно ресурсів. Це надовго, тому навіть української воєнної перемоги буде недостатньо. Треба готуватися до дуже тривалого протистояння. Треба й далі посилювати обороноздатність – але й розуміти, що у довшій перспективі необхідно вчитися покращувати наше життя в усіх сферах, долати нашу відсталість та корумпованість.
По-третє, треба пам’ятати, що російський Саурон хоче не лише завдати українцям поразки та поставити українську територію під свій контроль, а й перетворити українців на російських орків. Також українцям не треба забувати, що асиміляція реалізовується не стільки через насильство, а й через інші канали, які не лише збереглися після розпаду СРСР, а й буйно розвивалися впродовж десятиліть української незалежності. Ці канали треба перекрити, а Україні необхідно розірвати будь-які зв’язки з орками.
По-четверте, аналогія із суспільством орків чимало нам говорить і про російське суспільство, яке побудоване на ґрунті лідерства і насилля між самими ж орками. Якщо помре або буде вбитий верховний лідер, то це суспільство відразу може впасти в прірву міжплемінної боротьби різних кланів орків.
По-п’яте (і це, мабуть, найголовніше), треба розрізняти різні клани орків, бо вони неоднорідні. Більшість із них колись стали жертвами російського Саурона – але це було так давно, що вони забули про те, ким були раніше, змирилися зі своєю долею, перейняли орківські закони і самі стали схожими на орків. Всім цим покореним колись Сауроном кланам треба розповідати про їхню справжню історію, про історію їхньої поразки від російського Саурона та завдані ним страждання, про мільйони вбитих і депортованих їхніх пращурів. Цих кланів десятки, й ось лише деякі серед них: чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики, ногайці, тувинці, татари, буряти та багато інших. Певен, що серед цих народів після століть русифікації знайдуться люди, які згадають свою справжню історію – і таких людей контролювати буде вже набагато важче.
По-шосте, самим росіянам не завадило б нагадати про жорстоке поводження до них з боку російського Саурона в минулому. Може, і серед них знайдуться люди.
25.04.2023