Три найбільші міста Галичини — Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль. У кожному з них своє місцеве самоврядування, головна особа в якому — міський голова. Що не кажіть, а саме від мера великою мірою залежить те, як виглядає місто і як у ньому чуються його мешканці. Хто вони, ці троє головних у Галичині міських голів? Чим живуть, чого хочуть, як ставляться до своєї роботи, чи відчувають себе в кріслі мера на своєму місці? Про все це «Z» запитав у них самих. А щоби читачеві було легко порівняти цих людей між собою, вдався до такої форми розмови, коли на заздалегідь підготовані редакцією «Z» питання відповідали одночасно (хоч і нарізно) всі троє міських голів.
Минулого понеділка «Z» опублікував розмову з міським головою Івано-Франківська Віктором Анушкевичусом. Нині черга мера Львова — Андрія Садового.
Андрій Садовий є міським головою вже другу каденцію поспіль. Вперше переміг на виборах навесні 2006 року, коли пішов по довіру громади міста у ролі засновника та голови громадської організації «Самопоміч». За мерства Садового Львів гучно відзначив своє 750-річчя і прийняв кілька матчів футбольного чемпіонату Євро-2012, готуючись до якого у місті збудували величезний стадіон, новий аеропорт, відремонтували дороги.
Згідно з соціологічними опитуваннями, міський голова Львова є першим серед усіх інших політиків за рівнем довіри мешканців міста. Однак не все так просто. Відколи більшість у Львівській міській раді сформувало ВО «Свобода», конфлікти між мером і депутатським корпусом тривають перманентно. Минулого тижня рада навіть визнала незадовільною роботу міського голови й висунула до нього низку вимог, зокрема кадрових. Кажуть, на осінь «Свобода» планує ініціювати процес дочасної відставки Андрія Садового з посади мера. Як, попри все, у своєму кріслі почувається Андрій Садовий, питаємося в нього самого.
Андрій САДОВИЙ:
ЛЬВІВ'ЯНИ ЗАВЖДИ НАЛАШТОВАНІ КРИТИЧНО
- Пане Садовий, до свого мерства Ви йшли дуже цілеспрямовано і, напевно, щось собі уявляли про цю посаду і цю роботу. Ваші уявлення збіглися з дійсністю? Як Вам взагалі бути мером?
– Я пригадую той день, коли після урочистої інавгураційної сесії міської ради разом з дружиною Катериною перший раз зайшов в кабінет міського голови. Мені тоді ніби бетонна плита впала на плечі. Бо одна справа мати бажання працювати міським головою, а інша — бути спроможним якісно виконувати функції міського голови і нести відповідальність за життя мільйонного міста. Цей досвід, який є у мене на сьогоднішній день — це досвід дуже цікавої, але дуже складної праці. І червоною ниткою проходить відповідальність за дуже складні процеси в дуже складний час української держави. Це і складно, і цікаво водночас. Нічого більш складного і водночас більш цікавого в мене в житті ніколи не було.
– Я так розумію, що робота міського голови Вам подобається…
– Якщо би я не прагнув бути міським головою, то, напевно, я би і не працював на цій посаді.
– Ви працюєте вже більше семи років, і в якийсь момент могло набриднути, або втома могла навалитись…
– Не маю на це права. Перед каденцією клав руку на Біблію, на Конституцію і присягнув громаді міста Львова чесно і сумлінно виконувати свої обов'язки.
– Ви, пане Садовий, вважаєте себе гарним міським головою?
– Те, що я віддаюся максимально цій роботі, може Вам підтвердити моя сім'я, яка, можливо, має певний жаль, тому що дружина, діти бачать мене не так часто, як би хотілося. Єдина можливість довше побути разом — це коли випадає коротка відпустка.
А стосовно якості моєї роботи, то, безперечно, оцінку дає громада міста і оцінка може бути поставлена в якісь певній перспективі. Специфіка моєї роботи полягає в тому, що я народився у Львові і, як я часто говорю, у Львові вивчився, закохався, одружився і тут у нас з Катериною народилося п'ятеро дітей. Живучи в цьому місті, хочу, щоб воно максимально було комфортним. Воно має бути комфортним для всіх городян і для всіх гостей, які сюди приїжджають. Я думаю, що я постарію в цьому місті. Тому мені дуже важливо, щоби трамваї, тролейбуси добре їздили, щоб дороги були рівні, щоб вода була чиста і щоб зробивши перший етап — це давши цілодобове водопостачання у Львові, ми зреалізували другий етап — це щоб вода була чистою і її можна було споживати. Хоча ми і беремо воду артезіанську зі свердловини, але наша мережа потребує модернізації.
Львів має бути містом, в якому хочеться жити. Це є та мета, яку перед собою ставлю і яку реалізую.
– Якщо можна було б собі уявити ідеального міського голову Львова, то яким би він був, на Вашу думку? Який би мав набір особистих рис?
– Такого ідеалу не може бути. Ця робота — це служіння. Для мене це дуже серйозна відповідальність. І такого самого я вимагаю від всіх управлінців міської влади. Ми прийшли служити громаді. Громада нам довірила від її імені управляти великим потужним містом. Тому людина при владі у місті насамперед має мати моральний стержень, вона має бути фахівцем, вона має вірити в Бога і любити людей.
– І які з тих рис є у Вас? Не відчуваєте, що чогось бракує?
– Я думаю, що мені бракує дуже і дуже багато чого. Якщо Ви мене спитаєте, на який відсоток я себе відчуваю міським головою в ідеалі, я думаю, відсотків на десять. Відсотків дев'яносто мені треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися.
– Ви, очевидно, подорожуєте. Скажіть, будь ласка, чи є міста у світі, які Вам подобаються дужче, ніж інші?
– Я люблю Львів. Люблю з неповторними нашими львів'янами, які завжди є особливі. В кожному з міст, в яке ти потрапляєш з тим чи іншим коротким відрядженням, ти щось береш. Наприклад, в Шанхаї мені сподобався масштаб. Як вони в швидкому часі фактично заново вибудували місто. Коли приїжджаєш в Ґрац, ти бачиш прекрасне поєднання культури, гармонії, гармонії культури, вміння цю культуру перетворити в великий потенціал, який дає великий плюс для міста. Коли приїжджаєш, наприклад, в Нью-Йорк, ти бачиш там мегаполіс, в якому дуже складно вирішити питання безпеки, але воно там вирішене.
В кожному місті я щось стараюся почерпнути. Колись дуже багато добрих ідей я черпав в місті Вроцлав. Ще навіть не працюючи міським головою, а маючи бажання працювати, я дуже багатьох людей, яких потім запросив до співпраці в місті, я їх з собою брав, ми їхали у Вроцлав і там вчилися.
Хоча, знаєте, там, де є люди, там завжди є проблеми. І немає міст, де вирішені всі проблеми. Просто є проблеми іншої ґрадації.
– А як би Ви охарактеризували, власне, львів'ян? Чи є у львів'янах щось таке особливе, що відрізняє їх від мешканців усіх інших міст?
– Львів'яни дуже різні, але вони люблять своє рідне місто. Вони є патріотами Львова, вони є патріотами України. Вони завжди дуже критично налаштовані, тому що маючи близькість з Європейським Союзом, завжди порівнюють, як є там, а як є тут. І ніхто не порівнює Львів з містами України, тому що апріорі львів’яни переконані, що Львів має бути №1 в Україні. Завжди порівнюють Львів з іншими містами Європи. І тут насправді дуже важко тримати планку, бо ми живемо в Україні і в нас зовсім інші бюджети, і в нас зовсім інші функціональні можливості. Львів'яни насправді заслуговують на якісне і комфортне життя. І моє завдання це організовувати, наскільки я можу, наскільки я це вмію.
– Пане Садовий, спробуймо ще раз вдатися до фантазій. Уявімо, що Ви — всемогутній. Можете абсолютно все, як чарівник. Що зміните у Львові, а що не мінятиме в жодному разі?
– Ми горді з нашої архітектури, того діаманта, який ми отримали від минулих поколінь, і повинні його зберегти, далі шліфувати і передати нашим наступним поколінням. Архітектура Львова — це те, що я не змінював би в жодному разі.
А що би я хотів змінити? Я б хотів, щоби ВУЗи, які є у Львові, входили в сотню найкращих ВУЗів світу. І щоб львів’яни були найбільш здоровими в світі людьми.
– Міста Галичини: Франківськ, Тернопіль, Львів. Ви бачите єдність між ними?
– Є ментальний зв'язок. Він є завжди. Тому що, як правило, люди, які керують у Франківську чи в Тернополі, в більших чи в менших містечках Галичини, — більшість із них навчалися у Львові. Тому Львів назавжди є в їхньому серці. Так само і для мене є велика приємність приїжджати чи в Франківськ чи в Тернопіль, чи бути в Галичі, чи бути в Збручі, чи в Рогатині. Я дуже люблю ці наші маленькі містечка. І маю певний біль, коли бачу ту несправедливість, яка сьогодні дуже часто є в Україні, в зв’язку з нерівномірним розподіленням коштів, коли бачу, як ці міста є недолюблені. Як багато ще там треба зробити в плані наведення порядку. Тобто вони потребують великої любові, всі ці наші міста. І Львів, напевне, також.
– А якби була територіальна реформа, то де би було місце Львова?
– На сьогоднішній день необхідно робити бюджетну реформу, щоби бюджет формувався знизу. Якщо ми зробимо цю реформу, тоді набагато яскравіше ми побачимо наступні кроки, які треба робити. Сьогодні, як правило, про реформи говорять тоді, коли нічого іншого не можна зробити. Кажуть: «Давайте робити якусь реформу». Щоби робити реформу, влада має мати найвищий ступінь довіри і має «спалювати» цю свою довіру, той свій рейтинґ для того, щоб робити реформи. Тому я сьогодні був би максимально обережний, тому що легко можна зруйнувати, але важко вибудувати. І перша реформа, з якої я б почав, це є бюджетна реформа, щоби міста мали більшу самостійність, щоби міста могли ставати з колін і дихати на повні груди, і це відчує вся Україна. Тому що українські міста — це 450 двигунів, які сьогодні працюють на холостому ходу. А якщо їм дати оцю волю, то це будуть 450 турбореактивних двигунів, які здатні вивести Україну на іншу орбіту розвитку.
– Чудово, але як щодо місця Львова в разі територіальної реформи, яку теоретично обговорюють вже довший час?
– Я на сьогоднішній день такої реформи не бачу, тому що нема жодної готовності. Місто Львів де-факто є столиця Західної України. Коли ми говоримо Західна Україна, то ми маємо на увазі і Тернопільську область, і Франківську, і Закарпатську, і Чернівецьку, і Волинь, Рівне, Луцьк — все це є Західна Україна. Тому дуже часто і містяться у Львові центри багатьох структур: чи судових адміністрацій, чи військових формувань, чи прикордонних формувань. Тому що це є центр Західної України, науковий, культурний центр.
– Пане Садовий, є у Вашій мерській кар'єрі ухвали чи дії, про які Ви шкодуєте? Помилки, які хотіли б виправити?
– Насправді хто нічого не робить, той і не припускається помилок. Вміння керівника — це усвідомити свою помилку і її виправити. Завжди мені бракує часу на те, щоб глибше ту чи іншу справу розтлумачити серед людей, більше спілкуватися з людьми. Але це є об'єктивна проблема, тому що є перевантаженість. Коли сьогодні левова частка часу йде на вирішення тих проблем, яких раніше не існувало, наприклад, непроплати через казначейство, то важко думати про стратегію. А в ідеалі міський голова має максимальну кількість часу витрачати на спілкування з громадою і на роботу над стратегічними речами, над стратегією міста.
– От Ви, пане Садовий, вирізнили таку рису львів'ян, як критичність. Як Ви реагуєте на критику: боляче переживаєте, чи ставлення до цього у вас таке більше філософське?
– До критики я ставлюся дуже позитивно. Я завжди прислухаюся до мудрих думок і мудрих порад. Я не сприймаю критиканство. Дуже часто це критиканство має політичний підтекст. Коли твої опоненти не знають що сказати, вони просто починають вдаватися до певних маніпулятивних речей. Тому на такі речі я взагалі не звертаю уваги. Це як бруд. Коли багато бруду, він сам відпадає. А коли його мало, то він є корисним для організму.
– Отже, боляче не буває?
– Насправді боляче буває моїм батькам, коли якісь плітки розказують чи коли замовні матеріали дають в засоби масової інформації. Їм дуже боляче. Тому що вони старші люди. А я до цього відношуся спокійно, тому що це один із чинників роботи і треба розуміти, що так воно є і так завжди було.
– Ви почуваєтеся щасливою людиною?
– Я вірю в Бога, я люблю свою дружину, я люблю своїх дітей, я дякую батькам за те, що вони мене породили. Я дякую громаді за ту довіру, яку я від громади отримав. Це найвищий ступінь довіри, яку може мати громадянин міста, якому громада довірила керувати тим містом. Напевне, що я щаслива людина.
Розмовляла Тетяна Нагорна
29.07.2013