За сміх над «Іскандерами»

Вірменія опинилася на межі чи то путчу, чи то громадянської війни через критику прем’єром російських «Іскандерів». Відчувається все та ж рука Кремля, який не вгамується, допоки не скине неугодного йому Нікола Пашиняна.

 

 

Новий виток політичної кризи у Вірменії розпочався з інтерв'ю прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна виданню 1in.am. У ньому голова вірменського уряду, котрий за Конституцією є й верховним головнокомандувачем, насмілився заявити, що, мовляв, під час війни в Нагірному Карабасі восени 2020 року російські ракетні комплекси «Іскандер», які стоять на озброєнні у Вірменії, продемонстрували свою цілковиту неефективність. За його словами, запущені ракети не вибухнули «або вибухнули лише у 10%».

 

Увесь «рускій мір» сприйняв ці слова як страшенну образу, як приниження своїх святинь. Бо ми ж ще пам’ятаємо ці розтиражовані в російському ширвжитку зухвалі меми: «Не смешите мои Искандеры», «Тополь санкций не боится», «Можем повторить». Таким чином «креативна» Росія відповідала на західні санкції після окупації Криму та агресії на Донбасі. А тут виявляється, що ці хвалені «Іскандери» гівна варті. І щобільше, прем’єр Пашинян заявив таку «крамолу» не коли-небудь, а саме в «День защитника Отечества», 23 лютого. Тобто образа для росіян виявилася подвійною.

 

А може, навіть і потрійною, з огляду на те, з чиїх вуст вона пролунала. Бо варто нагадати, що колишнього журналіста й громадського діяча Нікола Пашиняна винесли на верхівку владної піраміди весняні події 2018 року, які тепер у Вірменії прийнято називати «Оксамитовою революцією». Досі видається дивом те, що цю закавказьку республіку, яка досить жорстко контролювалася Москвою, яку Росія вважала ледь не своєю вотчиною, зуміла очолити особа, не узгоджена попередньо Кремлем та ще й внаслідок народної революції, які так ненавидять російські можновладці.

 

 

Можна з великою ймовірністю припустити, що гра на повалення Пашиняна була запущена в кремлівських кабінетах, коли той ще не встиг і присяги скласти. А до диспозиції Кремля було достатньо інструментів, аби ускладнити життя вірменському прем’єрові. І найпотужніший з них – Нагірний Карабах.

 

Я твердо переконаний, що минулорічна азербайджанська війна не обійшлася без попередньої санкції Москви. Інша справа, що далі пішло, імовірно, не так, як собі уявляли російські стратеги. Утім, не виникає сумнівів, що азербайджанський наступ був бажаним для Росії. По-перше, щоб зайвий раз нагадати Єревану про необхідність триматися за московський чобіт, по-друге, щоб покарати «революційного» прем’єра Пашиняна.

 

Так, війна пішла не зовсім за тим сценарієм, на який розраховували у Кремлі. Таким чином Туреччина змогла собі пробратися на Кавказ і теж встановити там свій контроль. Але реалізацію двох поставлених пунктів Кремль усе ж забезпечив. І зробив він це за допомогою ганебної для Єревана угоди про припинення вогню, підписаної десятого листопада 2020 року прем’єром Вірменії та президентами Азербайджану й Росії. Згідно з ним, Вірменія погоджувалася з втратою частини території, завойованої під час першої Карабаської війни початку 1990-х років.

 

Фактично зразу ж після підписання цього документа вірменська опозиція розпочала кампанію за демісію Пашиняна. 17 партій і громадських організацій об'єдналися в єдиний опозиційний рух «За порятунок батьківщини». Чи не щодня збиралися масові демонстрації, на яких лунали гасла, що, мовляв, прем’єр зрадив свою країну, що він продався «туркам» (так вірмени часто називають азербайджанців). Протести проти Пашиняна тривали майже два місяці. Але до кінця року активність протестувальників почала спадати.

 

 

Загалом раціонально мислячі люди розуміли, що закиди Пашинянові фактично безпідставні. Всім було очевидно, що вірменська армія не витримує натиску азербайджанської атаки. Що армія супротивника значно краще підготована й озброєна. Продовжувати чинити спротив означало б лише покласти надаремно ще сотні вірменських солдатів, а територіальні втрати могли бути незрівнянно більшими. Але в часи постправди раціональні аргументи спрацьовують дуже рідко.

 

Чому взагалі виникло питання «Іскандерів»? Його спровокував експрезидент Вірменії Серж Саргсян (скинутий з посади тією ж «Оксамитовою революцією»), коли закинув Пашиняну, що той як головнокомандувач не міг здійснити корінний злам у війні. Що, мовляв, він мусив у потрібний момент, коли Азербайджан зібрав величезні сили і військову техніку в Горадизі та інших районах, знищити її, використавши російські ракетні комплекси «Іскандер». Наведемо нижче прямий витяг з інтерв’ю Пашиняна у 1in.am:

 

«Серж Саргсян сказав, що здивований тим, чому «Іскандер» не використовувався на третій або четвертий день війни. Цей натяк адресований Вам?

 

Можливо, цей натяк адресований мені, але, думаю, той, кого відкинули, повинен знати відповіді на багато питань і не ставити запитання, відповіді на які він знає. Може він відповісти, чому випущений «Іскандер» не вибухнули  або, наприклад, вибухнули  у 10%?

 

Таке буває?

 

Не знаю.

 

Ось це цікава новина...

 

– Може, тому що це була зброя 80-их».

 

Почувши таке, вірменські журналісти звернулися по коментар до першого заступника начальника Генштабу ВС Тирана Хачатряна. Запитали його, чи можливо те, що сказав прем’єр. Той повівся досить дивно. Спершу нахабно розреготався, потім сказав: «Звичайно, неможливо... Як? "Іскандер"? Один постріл?.. на 10 відсотків?.. Вибачте, але це несерйозно». Міг би ж сказати, що головнокомандувач помилився, що його зле поінформували тощо. Але ж ні, він вирішив понасміхатися з прем’єра.

 


Тиран Хачатрян

 

Пашинян же, почувши про таку реакцію генерала, довго не роздумував і подав прохання президентові Арменові Саркісяну про звільнення Хачатряна з посади. Той задовольнив це прохання. Можливо, реакція трохи й зажорстока, але має ж бути в армії якийсь порядок і субординація, навіть якщо країна програла війну.

 

Очікуваною в цьому контексті була реакція російського політикуму на критику «Іскандерів» Пашиняном. Так, заступник голови комітету Держдуми з оборони Віктор Заварзін звинуватив Пашиняна у брехні. «Це просто абсолютна брехня і навіть не підлягає ніякому сумніву», – сказав парламентарій. За його словами, відповідною заявою вірменський політик вирішив підкреслити свою невинуватість в результатах конфлікту в Нагірному Карабасі. Депутат Держдуми Росії Дмитро Саблін звинуватив Пашиняна у некомпетентності. «Поганому танцюристу ноги заважають. Ця уїдлива народна мудрість найкраще характеризує слова вірменського прем'єра про використання «Іскандерів» у недавній війні і їхньої “застарілості”. Люди, які краще розбираються в питаннях війни і миру, знають, що це найкращий універсальний оперативно-тактичний ракетний комплекс, зброя XXI століття. “Іскандер” підтвердив свої високі характеристики в ході війни з тероризмом в Сирії», – запевнив Саблін.

 

І таких заяв політиків і російських військових пропагандистів було багато. Але цікаво, що сказало російське Міністерство оборони устами свого речника генерал-майора Ігоря Конашенкова: «За наявними у нас даними, підтвердженими системами об'єктивного контролю, жоден з ракетних комплексів даного типу ("Іскандер" – ред.) під час конфлікту в Нагірному Карабасі не застосовувався. Судячи з усього, прем'єр-міністра Республіки Вірменія пана Нікола Пашиняна ввели в оману, внаслідок чого він використовував неточну інформацію».

 

Цікаво, чи не так? Така потужна, хвалена Росією зброя перебуває в руках вірменів, на яких насувається екзистенційна загроза у вигляді модернізованої армії Азербайджану, а ті чомусь її не використали для порятунку ситуації. Хоч могли б реально вплинути на перебіг воєнних дій, якби ця зброя дійсно була настільки потужною, як про неї кажуть російські пропагандисти.

 

А от, наприклад, колишній головний військовий інспектор вірменської армії Мовсес Акопян ще в листопаді минулого року стверджував протилежне. На запитання, чи використовувала вірменська сторона в ході бойових дій ракетні системи «Іскандер», він відповів: «Я знаю, що стріляли, але на якому напрямку, не скажу». Акопян також не став коментувати, наскільки застосування ракетного комплексу було ефективним.

 

Отже, з «Іскандерами» та їхньою ефективністю історія якась доволі мутна. І треба ще в ній розібратися.

 

 

Утім Генеральний штаб Збройних сил Вірменії вирішив, що розбиратися нема чого, треба відправити у відставку прем’єр-міністра. І оприлюднив заяву:

 

«Генеральний штаб Збройних сил РВ висловлює свій рішучий протест у зв'язку зі звільненням з посади першого заступника начальника Генерального штабу Збройних сил РВ з недалекоглядних і необґрунтованих причин, яке було здійснене без урахування національних і державних інтересів Республіки Вірменія, ґрунтуючись тільки на особистих і амбітних почуттях. Прем'єр-міністр і уряд Вірменії відтепер не в змозі ухвалювати адекватні рішення в цій кризовій і доленосній для вірменського народу ситуації.

 

Збройні сили Вірменії довгий час терпляче зносили нападки, спрямовані на дискредитацію Збройних сил чинною владою, однак все має свої межі. Збройні сили Вірменії з честю виконали свій обов'язок, билися пліч-о-пліч зі своїм народом проти ворога. У зв'язку зі ситуацією, що склалася, Збройні сили Вірменії вимагають відставки прем'єр-міністра і уряду РВ, одночасно застерігаючи утриматися від застосування сили проти народу, чиї діти загинули, захищаючи Батьківщину і Арцах. Армія завжди була з народом, як і народ з армією».

 

Заяву підписали всі члени Генштабу, а також багато керівників підрозділів і частин. Загалом чотири десятки осіб. Що ж, генерали вирішили погратися в політику. Така гра може стати доволі небезпечною.

 

Пашинян, звісно, звинуватив підписантів у спробі вчинити військовий переворот. Водночас він закликав своїх прихильників вийти на площу Республіки в Єревані, де розташована будівля уряду.

 

Паралельно на акцію протесту почали збиратися опоненти прем’єра, яких надихнув бунт генералів. Відтак у центрі вірменської столиці, щоправда, в різних місцях, відбулися два мітинги, а потім дві демонстрації – одна на підтримку Пашиняна, друга – за його відставку. На щастя, дві акції не зіткнулися лобами. Відбулися лише локальні поодинокі бійки й сварки між прихильниками й противниками прем’єра. На ще більше щастя, всі військовики залишилися в кошарах, жодних активностей з їхнього боку не проглядалося.

 

Утім, чи залишатимуться вони там і надалі, чи не захочуть активніше втрутитися в політичну гру? Це питання питань. Тим більше, що військовиків вже підтримали високі поліційні чини й теж видали заяву про відставку прем’єр-міністра.  

 

Так що ситуація для Пашиняна стає чимраз скрутнішою. Експерти головним чином прогнозують два ймовірні вирішення. Перший: Пашинян здається і під тиском силовиків і опозиції подає до демісії. Другий: піддається Москві, їде на перемовини до Кремля, складає там якусь неформальну, але дуже зобов’язуючу присягу й повертається до Єревана, маючи вже російське запліччя. У будь-якому випадку Москва – у виграші.

 

Чи існує третій варіант? Ймовірно. Він полягає в тому, щоб вистояти, щоб нав’язувати тісніші контакти зі Заходом, щоб виходити з-під російського контролю. Це значно складніше й небезпечніше з огляду на те, як такому розвитку подій чинитиме спротив Москва. Утім, лише так кавказька республіка зможе досягти якихось перспектив.

 

26.02.2021