Дістаємо такий поклик до поміщення:
Подаю до відома всім Філіям і Кружкам Союзу Українок та всім членам Товариства, що дня 5 липня ц. р. в год[ині] 5 попол[удни] (себто в останньому дні законного двомісячного речинця) доручили мені розпорядок львівського воєвідського уряду про розвязання Центрального Українського Жіночого Т-вa „Союз Українок" у Львові. Рівночасно львівський воєвідськнй уряд відкинув відклик Головного Виділу С.У. від розпорядку львівського городського староства з дня 6. травня ц. р. про припинення діяльности Т-ва. Залишається нам ще відклик відрішення про розвязання С.У. до Міністерства Внутрішніх Справ та опісля евент[уального] заскарження рішення Міністерства до Найвищого Адміністраційного Трибуналу і — ясна річ — всі ці законні засоби, що стоять до нашого розпорядження, ми використаємо.
Але незалежно від висліду наших заходів у справі реактивування Товариства я прошу Вас задержати рівновагу і не падати на дусі. Важкі переживання не сміють ослабити наших духових сил. Гідно зносити удари, не схилити чола навіть у нещастю — ось обовязок дочок великої культурної Нації і ми цей обовязок виконаємо.
Прошу Вас теж не приймати ніяких самочинних рішень, не робити ніяких виступів на власну руку. Як довго розпорядок про розвязання С.У. не є правосильний, до того часу всі ми є членами Союзу Українок. З важкої проби ми вийдемо не розбиті й ослаблені, але скріплені, загартовані і сконсолідовані тільки тоді, коли збережемо суцільність українського жіночого руху.
Минулі два місяці обєднали нас тісніше, як довгі роки спільної праці. Всі ми почуваємось немов членами одної великої сімї, що пережинає спільне горе. За цю Вашу сердечну журбу, за те Ваше велике привязання до Союзу Українок, а також за Ваше повне довіря до проводу, що виявилось у важких для Т-ва хвилинах, дякую Вам з цілого серця.
Я не сумніваюся, що в слушному, вже недалекому часі всі ми станемо знов у зорґанізованих рядах до національної праці. Ніхто не знищить ідеї, якій ми служили і якій дальше будемо служити.
Мілєна Рудницька.