Єгипетські військовики вперто не бажають називати події, які відбулися в Єгипті в середу путчем чи військовим переворотом. Вони наполегливо стверджують, що це було лише виконання ультиматуму, який вони виставили президентові Мохамеду Мурсі. Але вояки — не лінґвісти, сперечатися з ними щодо дефініцій — марна справа.
Не було ні позачергових виборів, ні навіть опитування громадської думки. Були лише мільйони єгиптян на вулицях міст, які за минулі дні вперто демонстрували своє бажання, аби президент Мурсі полишив посаду.
Його обрали лише два роки тому, але за цей час він встиг вчинити доволі помилок, а то й відвертих зловживань владою. Пригадаймо хоч би, як він жорстко проштовхував зміни до конституції, які надавали йому більших повноважень, як нахабно розставляв лояльних собі людей на державних посадах. І водночас не вдарив пальцем об палець, аби були ухвалені реформи, конче потрібні для єгипетської економіки, що перебуває у стані стагнації.
Водночас Мурсі не був особою диктаторського типу, здатною взяти країну міцною рукою. Він не вмів чи не мав змоги контролювати пресу, а тим більше працювати зі соціальними мережами. Він не зміг знайти собі впливових союзників у системі судочинства. Тому його стратегія відмови від компромісів, від політики примирення й інтеґрації всього населення була фатальною передовсім для нього самого. Те, що народ, збуджений «арабською весною», постане проти нього, було лише питанням часу.
Рік тому Конституційний суд Єгипту розпустив верхню палату єгипетського парламенту — Раду шури, де більшість мандатів належала партії Мохамеда Мурсі «Брати-мусульмани». Це стало пробним каменем, пожбуреним у вибудувану мусульманською партією систему влади. Було зрозумілим, що камінь був першим, але не останнім. Народ може пробачити все, але тільки не злиденне існування, якщо він вже встиг пізнати кращі часи.
І ось у середу відбувся військовий переворот, про який давно говорили політичні експерти. Говорили відтоді, коли в Каїрі та інших містах почали збиратися багатотисячні антипрезидентські мітинґи. Навіть попри те, що «Братам-мусульманам» вдавалося організовувати й пропрезидентські акції. Та коли під час сутичок учасників одних та інших заходів загинули перші люди, стало остаточно зрозумілим: путчу не уникнути. Надто сильною політичною фіґурою залишалася армія в країні, лише вона здатна була навести в країні порядок, прагнення до якого наростало з кожним днем.
Чи сприятиме цей переворот створенню демократичного Єгипту? Дуже сумнівно, враховуючи, що нові правителі успадкують від своїх попередників народні злидні, розвалену господарку й порожню касу. Так, незабаром відбудуться нові президентські вибори, можливо, вони будуть ще справедливішими й прозорішими, ніж попередні. Але хоч би хто внаслідок них очолив країну, він потрапить до тієї самої пастки, в якій перебував Мурсі. Причому новому голові держави (незалежно від того, до якого табору він належатиме) буде ще складніше впоратися зі ситуацією, враховуючи нелеґітимність усунення від влади попередника. Не дасть користі демократичному процесові й актуальне полювання, яке військовики, котрі зараз перебувають при владі, оголосили на активістів «Братів-мусульман». Всі ці «полювання на відьом» ще глибше розколюватимуть країну, ескалуючи насильство.
А втім саме на Мурсі лежить найбільша відповідальність за те, що насильство стало головним засобом вирішення проблем. Перебуваючи при владі, він трактував демократію виключно як зверхність більшості над меншістю. Тепер ситуація повернулася так, що в меншості опинилися саме «Брати-мусульмани». Щоправда, вони й досі творять найбільшу й найорганізованішу партію Єгипту. А отже, здаватися вони не думають в жодному випадку, а всі спрямовані проти них удари лише додаватимуть їм люті й згуртованості. Ситуація набуває надто небезпечного обороту ще й тому, що за останні дні «Брати-мусульмани» (та й представники інших політичних сил) взялися до власного озброєння у приватному порядку.
Варто пригадати хоч би 1954 рік, коли Гамаль Абдель Насер з допомогою військовиків пробив собі шлях до найвищої державної посади в Єгипті. «Брати-мусульмани» тоді виступили проти «узурпатора», але зазнали поразки. По тому багатьох активістів партії заарештували. Можна згадати й події 20-літньої давності в Алжірі, коли після перемоги на виборах Ісламістського фронту порятунку відбувся путч, а за ним спалахнула громадянська війна. Ісламісти завжди мають свій план «В» у вигляді переходу до підпільної діяльності, використання терору, а за достатньої кількості прихильників — організації громадянської війни.
05.07.2013