Бувають несподіванки, яких джерело звязане з тайною людської індивідуальності. Несподіванка, яку вчора пережив польський сойм і всі ті пречисленні польські політики та публіцисти, які вже кількакратно клали хрестик на політичній карієрі полк. Валєрія Славека, полягає у тому, що людина, яка є індивідуальністю, може виплисти завжди, в кожній найменш сподіваній хвилині, при якій небудь нагоді, а то й 6ез нагоди, сама собі її створюючи. Цим і ріжняться історичні індивідуальності від сірих — хай і найбільш талановитих — політиків та громадських діячів, що не ними кермують події, тільки вони ними кермують, не вони залежать від конюнктури, тільки вони самі нераз собі ту конюнктуру нагинають, або використовують для себе у цілій повноті випадкову й саму собою розмірно дрібну подію. Наприклад кілька тижнів тому польське політичне життя зазнало теж одну несподіванку, звязану теж з тайною індивідуальности людини: досить було того, щоб на одно опорожнене сенатське місце президент покликав колишнього кількакратного післятравневого премієра проф. Бартля, того. про якого теж уже казали, що він "ніколи" до державно-адміністраційної верхівки не вернеться, щоб відразу вся польська преса почала вязати з особою п. Бартля найвищі державні достоїнства. Булоб засміло і безперечно перебільшенням казати про п. Бартля чи п. Славка як про постаті на міру великих державних діячів, яких імена очолюють окремі сторінки всесвітньої історії. Але нема сумніву, що один і другий — це індивідуальности, кожний зовсім іншого типу, але індвідуальности, такі, які потребують тільки маленької і цілком випадкової нагоди, щоб відразу всіх своїх суперників переростати на голову і залишатись на місці, як єдиний кандидат. Досить було такої цілком випадкової і непередбаченої події, як смерть Цара, щоб поруч із кандидатурою полк. Славека на маршала сойму не було ніодної іншої, що зрівноважилаб питому її вагу. Витворилась гротескова ситуація, що вищість тієї людини, як індивідуальности, мусіли мовчки признати й усі ті земляки, колишні однодумці, слівпартійці з ББ та навіть приятелі Славека, які в останньому часі (від яких двох літ) не тільки від нього відійшли, але й усіми явними та критими ходами його поборювали і політично ізолювали.
Полк. Валєри Славек, колишній трикратний післятравневий премієр (від березня до серпня 1930. р., від грудня 1930 до травня 1931 і від березня до жовтня 1935), голова головної управи Звйонзку Легіоністів, співтворець конституції і нової виборчої ординації, та фактичний творець обовязуючої державної системи, був в оцьому новому соймі німою позицією: рідко коли взагалі появлявся, ніколи в ніякій справі не забірав голосу, тільки в кулюарах присідався до нього то один то другий посол, що маркував дуже виразно „диштанс“, що його ділить, від отого мовчазного і таємничого діяча. Бо характеристичною рисою Валерія Славка це та риска, що її придбав у рр. 1906—1908, коли працював активно у боєвій організації ППС: темне і похмуре обличчя, на віки покалічене відламком власної бомби, бомби революціоніста, відзеркалює назверх нахил до конспірації, сильну волю та безоглядність у послідовній реалізації ісповідуваних доктрин. Відсунений від державної верхівки, не тільки офіціяльної, але тієї півофіціальної, якою є суспільна верхівка, оперта о кермуючі державні чинники та співпрацюючі з ними, був проте завжди тим, який діяв за кулісами: його їмя повторювалось завжди при всіх внутр. грах, порахунках і розрахунках у польськім проуряд. таборі, тому, який розлетівся після розвязання ББ, що став „непотрібний", коли в житгя ввійшли нова конституція і нова виборча ординація. Оснування ОЗН було запереченням тези Славка, що для державного устрою зовсім достаточно, щоб він спірався на „ право ", себто на ту систему, яку створювала нова конституція і нова виборча ординація. ОЗН — цеж політична партія. Чи вона тільки одна з суперницьких політичних партій, яка робить з іншими партіями бльоки і обєднює їх коло себе (концепція мін. Квятковського), чи монопартія (концепція Медзінського, пресового шефа ОЗН) — це байдуже. Головне — введення знову партійно-політичного чинника у те польське державне життя, що його полк. Славек з партійництва так дбайливо і безоглядно очищував. Оснування парламентарного клюбу ОЗН було офіціяльним і формальним ствердженням банкроцтва системи апартійности сойму: тямимо всі, які бої треба було декому з лідерів ОЗН зводити, щоб пок. марш. Цар погодився на той вмарш ОЗН до сойму. Але полк. Славек з ним не погодився. Полк. Славек завжди стояв і стоїть вірно при свому творі — конституції і виборчій ординації — і веде боротьбу з усіми, хто цим творам загрожує. Сам про це мовчить, але так бодай його становище інтерпретують ті, які творять його гвардію. Та гвардія завжди була вірна свому вождеві і вірила в йото поворот до державно-полігнчного життя. Показалося, що за нею правда: слабість ОЗН, його ідеольогічно-програмова безбарвність, його хиткість і схильність іти на ідеольогічні та персональні компроміси раз з крайньою націоналістичною правицею (група „Фалянґи") то знову з лібералізуючою і демократизуючою лівицею (група "Направи") врешті безупинні особисті сварні й інтриги — це сила Валєрія Славека і його „полковницької" групи. З поворотом полк. Славека до великої політики — безумовно скріпиться тенденція загострення режіму до тоталізму, поглибиться в польській політичній верхівці нехіть до преси, до політичних партій, до демократичних течій, нехіть до того, чого терпіти не може полк. В.Славек. Але коли приймемо одночасно, як для нас безспірний факт, що саме та система. якої основоположником є полк. Славек, не виявила життєздатности, і що зросли та скріпилися опозиційні ряди, то мусимо бути приготовані на нові поважні події у польському внутрішньо-політичному та державному житті.
Наша українська політика може ставити у Польщі (очевидно: поза ставкою на власні сили, як єдине джерело свого національного потенціялу!) 1) або на демократизацію режіму, яка далаб нам змогу більшої парт-політичної і суспільної активности, або 2) на такий "уряд сильної руки" у тотальному чи скажім нинішньому бюрократичному режімі, який проводив би конструктивну національну політику всупереч волі польських шовіністичних громадських і бюрократичних низів. Очевидно, що в тому останньому випадку треба прийняти, що той уряд взагалі підходив би до української проблеми позитивно і конструктивно. Який-же підхід до неї полк. Славека?
Полк. Славек належить до тих, які стрічалися з українською проблемою неоднократно: і широкою у всеукраїнському маштабі і зокрема з українською проблємою у Польщі, мав неоднократно нагоду і змогу діяти на польсько-українському відтинку позитивно, але цього не зробив. Як старшина до особливих доручень при Начальникові Держави був полк. Славек одним із співтворців варшавського договору з 22. квітня 1920 p., в усякому разі — був у курсі всіх тодішніх переговорів та закулісових ходів польсько-українського союзу. З українською проблемою стрічався швидко після травневого перевороту, коли став урядовцем для спеціальних доручень у президії ради міністрів. У 1930 році провадив розмови з пок. Михайлом Галущинським, який свою концепцію польсько- українського порозуміння спірав саме на тих розмовах і пережив особисту трагедію, коли потім раптом польська сторона (президія парляментарного клюбу ББ) поставила українцям ультимативні вимоги капітуляції (відкликати пацифікаційні скарги з Женеви та скласти заяву льояльности — без якого небудь юнктім з задовольненням яких небудь українських вимог). Вдруге розмовляв з головою УПР д-ром Дмитром Левицьким при нагоді ухвалювання нової конституції, однак в добро йому признати треба. що щиро заявив, що „польсько-українське порозуміння тепер ще неактуальне". Видно, що за кілька тижнів признав його вже актуальним, бо як премієр тодішнього уряду погодився на міністра внутрішніх справ Косцялковського на заініціювання „нормалізаційного" періоду. Як відьмо, уряд п. Славека з свого боку обмежив „ консолідацію" тільки до виборчого пакту.
Стверджуємо факти і залишаємо кожному робити з них висновки, які кому до вподоби. Можна казати, що хтось залишиться по віки вірний собі, особливо, коли вже не такий молодий, щоб змінювати погляди (полк. Славекові на 60-ий рік життя), можна казати теж, що політик діє відповідно до часу і обставин. Карта полі.тичного минулого полк. Славека не є пуста й безбарвна, але й карта його будуччини не є ясна: це людина, яка ніколи своєї програми і своїх поглядів не висловлювала у ясних словах, лише у ділах, якими теж завжди заскакувала громадян. Сумніваємось, чи як маршал сойму полк. Славек змінить ту свою систему і тому ставити які небудь прогнози, значилоб бавитись у ворожбицтво, яке не є завданням журналістики.
24.06.1938
