Відгуки дня.
Просили мене дві пані з „Товариства Прихильників Українського Мистецтва":
— Ходіть з нами до малярської домівки.
Викручувався я як міг, але вкінці мусів піддатися. І не жалую...
Те, що я там побачив, врадувало мене з двох причин, що є ще добрі люди на світі і що є в нас малярська домівка. Добрі люди, це ті пані і панове, що грають без надуми і з великим запалом на льотерії малярських талантів, а малярська домівка це одна велика кімната з кількома ліжками і харчем. Як на великий нарід домівка більше ніж скромна, як на малі засоби „Прихильників" — дуже вибаглива
Деж вона є?!...
Коли хтось вийде на перший поверх у „Народньому Домі", а зі сходів другого поверху влетить на нього якийсь патлатий молодий чоловік, нехай: 1) Не перестрашується, 2) Не обурюється, 3) Не кличе поліції. Молодий патлай не має напевно кровожадних чи грошежадних намірів супроти нього, хоч більш як певно жадних грошей не має. Це спокійний, скромний і льояльний мешканець малярської домівки, кандидат на маляря, тим і... на вічне недоїдання.
Не знаю, чи в домівці зачули про наші відвідини, чи не був час тілесного або духового пиру, досить, що ніхто з довгим волоссям не показався на сходах.
Зате всі були в кімнаті.
Коли хтось сподівається застати правдиву малярську атмосферу в кімнаті, то дуже розчарується. Ні пороху, ні паперів, ні розлитих фарб, ні запаху шлункового верніксу. Серединою кімнати довгий параван, за ним цілий ряд ліжок, а перед ним столи, столики і крісла. Тільки попід стіни і на стінах густо картони, рідше (з огляду на ціну!) полотна. Малярська братія видно не тільки дискутує, але й макає квачем.
А населення домівки?! З усіх сторін світа, що зачинається над риською лінією, а кінчиться над Вислоком. Видобула їх дбайлива рука з сільських закутин, і дала їм оцю кімнату плюс молоко з „М.С." на снідання, мішанину з „Ц.С." на обід і зупу на вечерю.
— Небагато! — скаже бувалець Брістолю, чи іншого Атляса.
— Дуже багато! — відповість той, хто знає фінанси „Т-ва Прихильників".
— Міліони! — кажу я, знаючи як мало маємо зрозуміння до таких річей.
А річі це немаловажні. Не тільки з погляду дочасности.
Оповідають мені, що десь на Лемківщині виринув різьбар-самоук. Я бачив дві його роботи, мініатурки з дерева і аж поцмокував. Нині він уже не на наш кошт у Кракові. Покищо держить ще стару метрику за пазухою, але вже радили постаратися за нову. Має їхати в Париж, а потім...
— Дивіть, дивіть! Я навіть не припускав, що він з наших!
Дай Боже, щоби так не сталося. Коли дійде до нього моє слово, дай Боже, щоби посварився зі мною за те, що я дурно побоююся.
Але інкубатор велика річ. Кого вигріє, той легко може забути про те, що була рідна квочка.
Тому мені так приємно подати добрим лю¬дям до відома, що є в нас малий скромний, але рідний малярський інкубатор, справлений направду мало ким із нас.
Бо колиб так більше з нас і більше від нас.
Галактіон Чіпка.
24.06.1938