В альбум п. Будзиновскому.

Як відомо, дня 15. цьвітня с. р. появила ся в „Oesterreichische Rundschau“ статя п. з. „Oesterreich-Ungarn und „die historische Mis­sion Russlands“ (Ми її подали недавно в „Русланї“ в цїлости і з неї могла наша суспільність до­кладно пересьвідчити ся про її зміст і тен­денцию.) яка навіть „Дїлу“ припала до вподоби і „Дїло“ обіцювало подати з неї виїмки. Та ось рознесла ся вістка, що авто­ром сеї статї має бути радник двора Барвінь­ский і „Дїло“ відразу „зориєнтувало ся“, ви­їмків не подало, а натомість помістило звісні фейлєтони посла Вячеслава Будзиновского, в яких невміняємий (так назвало єго перед ро­ком ,Дїло“) автор вивів висновки, що п. Бар­віньский є „аґентом росийскої, державної“ та „аґентом польскої ягайлоньскої ідеї“.

Коли „Дїло“ не бачить сего, як оно та­кими фейлетонами компромітує і бє по лици свою власну партию, — то в тім не наша вина. Чоловікови, що все і всюда боров ся против московщини, навязує „Дїло“ „росий­ску, державну ідею“, чоловіка, що працю цї­лого житя вложив для добра свого народа, рівночасно посуджує оно о симпатиї для „польскої, ягайлоньскої ідеї“. Се щось такого безголового, що оно хиба може помістити ся в мозку справдї невміняємого чоловіка.

І хто се пише — п. Будзиновский? — якого сильветки містили вже нераз польскі часописи, а з яких одну позволимо собі по­вторити, тим більше, що п. Будзиновский не вважав умісним на неї реаґувати.

По перших виборах до парляменту, що відбули ся в 1908. р. на основі загального голосованя, помістив журнал „Śwіat“ (Rok III. nr. 18. з дня 2. мая 1908. р.) портрети послів Будзиновского і Петрицкого, а побіч них такі сильветки:

„Budzynowski jest postacią nader zajmu­jącą. Popędliwość byłaby gotową dla określe­nia jego organizacyi duchowej sięgnąć do słownika kryminalistyki, mianowicie tej jej części, która obejmuje zjawiska, znane w na­uce pod nazwą moral insanity... Wa­cław Budzynowski jest z rodu tego polskiego „hultajstwa“, co uciekało za Dniepr. Odmien­ne czasy zmodyfikowały tylko formy starej treści. Do któregoś tam roku życia pоlak, niezbyt mocny w ruskiem wysłowieniu, nie znalazł w społeczeństwie polskiem sposobno­ści do działania, odpowiedniego swej naturze... Wуplutу z łona wlasnego społeczeństwa, Budzynowski stał się właśnie hajdamaką“.

„Budzynowski jest doskonałym przed­stawicielem skrajnego skrzydła nacyonalisty­cznego wśród Rusinów, które coraz więcej zwolenników zyskuje między młodzieżą. Obok niego, jako towarzysz stoi ex-handlarz droż­dży, dziś również poseł і redaktor, Petrycki, figura, wynurzona z najciemniejszych głębin społeczeństwa. Co Budzynowski jako ideał, postawił w swych broszurach, to ten demagog o duszy azyaty popularyzował na swój sposób w pisemku, które bez wszelkich obsłonek nazwał „Hajdamaką“. Obaj stworzyli szkołę. Były chwile, gdy przyjaciele groźnie spoglądali ku sobie. Wtedy krążyło wydane przez Budzy­nowskiego facsimile kompromitu­jącego listu Petryckiego, któ­ry w młodzieńczych swych la­tach cichaczem zasilał jedno z pism polskich we Lwo­wie artykułami - przeciw Ru­sinom. Lecz i surowy sędzia, Budzynowski nie był bezzma­zy. Dziennikarze polscy umіe­ją coś powiedzieć o jego uprzejmem ofiarowaniu w spółpraco­wnictwa polskim redakcyom.
„Bez żadnych skrupułow“, to było je­dyne hasło, którem pogodzeni rychło druhowie pozostali wier­ni w całym ciagu swej karye­ry: wtedy, gdy usługi swe ofia­rowywali polakom і dziś, gdy z równie głębokiem przekona­niem doradzają powieszenie ich „na suchej wierzbie“.

...„Budzynowski і Petrycki płyną na sa­mym grzbiecie fali, oni są doskonałymi wy­razicielami, są arcytypami tego ruchu, który Rusi galicyjskiej grozi zupełnem zbarbaryzo­waniem“.
І тепер спитаємо п. Будзиновского: хто служив польскій Ягайлоньскій ідеї на Руси, як не він „polak, wypluty z łona własnego społeczeństwa“, що „ущасливив“ Русь і став її послом, хиба на те, щоби вводити у нашу суспільність „moral insanity“, щоби її демо­ралїзувати і доводити до варварства.

Але на тім роля п. Будзиновского не кінчить ся. Він умів погодити свою службу польскій ягайлоньскій ідеї зі службою „дер­жавній, росийскій ідеї“. Бо хтож, як не він містив свого часу в орґанї Маркова, що сто­яв на росийскім, державнім жолобі в „Галиц­кой Руси“ статї п. з. „Культурна нужда ав­стрийской Руси?“ Хтож, як не він, в „Гали­чанинѣ" за рік 1893. печатав „Ирляндію въ Австріи, Материялъ на „крывую“ виставку 1894. г.?“ Коротка память у п. Будзиновского, тому ми єму сї факти пригадуємо, коли він починає пописувати ся своєю „moral insani­ty“, чи невміняємостию. Гарних членів має україньский клюб, гарних послів вибрала собі наша суспільність, гарне сьвідоцтво виставляє собі редакция „Дїла“, коли не вагає ся мі­стити таких безсоромних плюгавств з під пе­ра людий, яких кличем „Bez żadnych skru­pułow“, а який они переводять послїдовно в цїлім житю, щоби плисти на „grzbiecie fali“. Ось се їх „тактика бажаня, заслуги“ і, мабуть про них пише „Дїло“ (ч. 120.): „Як гайворонє на жир, так злетїли ся они на побоєвище і крачуть, крачуть“...