Життя як свідчення любові

Греко-католики відправили дев'ять днів від дня смерті єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ владики Миколи Сімкайла.

На поминальну Літургію до Коломиї з'їхались представники духовенства, прийшло багато вірян, друзів та близьких. Заупокійну правили архиєпископ і митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин та апостольский адміністратор Стрийської єпархії Владика Тарас Сеньків у співслужінні близько сімдесяти священиків.

«Пам'ять про доброго архиєрея Миколая залишиться у серцях священиків і мирян. Владика завжди Господеві відповідав без вагань: ТАК. І ця несподівана новина про смерть є також наукою для всіх нас, священнослужителів, як дбати про своє спасіння і спасіння повіреного люду. Через цю Святу Літургію дякуємо Богові за владику Миколая і просимо для нього упокоєння. Служіння його продовжиться у вічності з покровительством для Коломийсько-Чернівецької єпархії», — проповів архиєпископ.

Усе життя отця Миколи є свідченням великої любові до Бога та людей, своєї України та католицької віри. Владика був твердим у своєму покликанні, не боявся боротись за віру й інших вчив не боятись. Він був моральним авторитетом і для громади, і для духовенства, і для влади.

Завдяки архиєрею Миколі Сімкайлу Українська Греко-Католицька Церква зробила крок у своїй розбудові на Галичині. За часів підпілля Церкви, коли священики мусили зустрічатись з людьми ночами, отець Микола працював пожежником: вдень рятував людські життя, а вночі — людські душі…

Владика Сімкайло був дуже різноплановою особистістю: воїн Христа, богослов, духовний наставник, розумний управлінець, мистецтволюб, колекціонер, активний громадський діяч, просто відкрита та щира людина, яка завжди знаходила добре слово чи реальну допомогу для кожного, хто до нього звертався.

Добру згадку про єпископа Миколу Сімкайла має багато його близьких з-поміж духовенства та мирян.

ГОСПОДЬ ПЕРЕМАГАЄ ЧЕРЕЗ ЛЮДИНУ

Архиєпископ і митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин:

«Для мене владика Миколай був прекрасним прикладом священика у підпіллі, а пізніше прикладом у єпископстві. Владика мав велику любов до Бога, до святої Церкви, до батьківщини, нашої України, до ближніх, і був ревним за спасіння безсмертних людських душ. Завжди на першому місці у владики був Господь, роль Божої ласки та Божої благодаті, бо завжди Бог перемагає через людину. Нам залишиться світла пам'ять про видатного мужа Церкви, який своїм життям показав, як потрібно служити Богові й українському народові».

ВІН ВЧИВ НАС НЕ БОЯТИСЯ

Канцлер Коломийсько-Чернівецької єпархії отець митрат Василь Мельничук:

«Це була велика особистість, богослов, добра, чесна та справедлива людина. З усіма вмів порозумітись. Мав багато друзів серед духовенства, влади, творчої інтеліґенції.

Владику Миколая знаю з дитячих років. Ще в часи підпілля він приходив до нас у село Гостів Тлумацького району. Допомагав служити, пізніше приходив як священик. Він завжди вчив нас не боятись. Він завжди був першим у службі Богу. Організовував безліч доброчинних акцій. Розробляв підпільно образки, друкував їх та вночі на підпільних зібраннях роздавав дітям. У 1989 році він не побоявся, незважаючи на заборони, справити панахиду на могилі січових стрільців в Івано-Франківську. На тій панахиді зібралось близько 50 тисяч людей.

Владика дуже любив дітей та молодь. Завжди багато зусиль присвячував їхньому духовному вихованню. Завжди міг вільно спілкуватись з людьми різного віку, до кожного знаходив потрібні слова.

Буквально за годину до смерті владики я з ним розмовляв, ми будували плани на майбутнє. А потім його життя так несподівано обірвалось. Останньою тезою, над якою владика хотів працювати цього літа, було: оживити духовне життя на парафіях. Це мало стати ключовим питанням на час літніх канікул. Ми всі обов'язково будемо працювати над цим останнім завданням владики».

ВЛАДИКА БАГАТЬОМ ДОПОМІГ ПОВІРИТИ В СЕБЕ

Директор БФ «Карітас» Івано-Франківської єпархії УГКЦ отець Володимир Чорній:

«Це була людина, яка справді посвятила своє життя Богові, працювала для Церкви та для народу. Особливо мені імпонує його діяльність, направлена на підтримку бідних. Він організував роботу благодійного фонду "Карітас" в Івано-Франківську та Коломиї, відкрив благодійну їдальню для бідних. Владика допоміг багатьом збідованим людям повірити в себе. Відкрив катехитичний центр в Івано-Франківську та сиротинець у Коломиї, здійснив ще багато інших благородних справ».

ІСТОРІЯ ЙОГО ЖИТТЯ ЧЕКАЄ НА СЕРЙОЗНОГО ДОСЛІДНИКА

Редактор відділу наукової та релігійної інформації видання «Галичина» Роман Івасів:

«Я мав велику честь знати владику Миколая ще з часів підпілля УГКЦ. Щодо ґрунтовної біографії, то  історія його життя ще чекає на серйозного дослідника. Але найважливіше, що залишив владика Миколай нам у спадок, — яскравий приклад діяльного християнського милосердя. Від початку 90-х минулого століття, коли тоді ще отець Миколай Сімкайло першим почав розбудовувати Карітас в Україні, і протягом наступних 10 років праці я був свідком, як він щоденно приймав людей десятками на день з найрізноманітнішими проблемами і турботами, клопотами та бідами. І рідко кого я бачив, хто би виходив від нього засмучений, хіба що ті, хто зловживав його добротою. Пам'ятаю, як на зорі незалежності передаю йому три дерев'яні хрести, а він каже: "Файно! То буде в церковному музеї". Я ще собі подумав: "Який музей, коли Церква лишень недавно вийшла з підпілля? Української Держави ще не має, а отець Микола вже про музей церковний думає". Під цим оглядом він завжди мав дуже далекоглядні плани й ідеї, багато яких реалізував сам, а ще більше залишив іншим.

Інший бік його духовних зацікавлень — збереження церковних і духовних творів з різних напрямків мистецтва. На цьому полі він мав просто-таки величезну кількість друзів-приятелів серед науковців, художників, скульпторів, різьбарів і просто глибоких поціновувачів мистецтва. Відомі митці Денис-Ігор Іванців, Опанас Заливаха, Володимир Чернявський дарували йому власні роботи. І зараз перед очима тепла зустріч великого майстра пензля, 90-літнього Іванціва, з отцем Миколою в катедрі Івано-Франківська, при якій старенький маестро подарував одну зі своїх останніх робіт — "Святу Трійцю" — просто зі словами: "Отче, то — Вам". Так само принесли в дарунок прижиттєвий портрет єпископа УГКЦ Григорія Хомишина роботи Пстрака, який сьогодні прикрашає канцелярію Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ.

Втім він не лишень збирав, він також був співтворцем багатьох творчих задумів. Скульптури св. Володимира й Ольги в навах і горельєф слузі Божому митрополитові Андреєві Шептицькому на фронтальній стіні катедрального собору Івано-Франківська — це також ідеї та їх матеріальна реалізація, справа рук отця Миколая. І не тільки їх…

Вочевидь, що громада Прикарпаття довго ще буде відчувати його відсутність в багатьох ділянках духовного й культурного життя краю».

Шлях Владики

У своїй проповіді архиєпископ і митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин коротко розповів усім про здобутки та задумки, які вдалось реалізувати владиці Миколі за життя.

Преосвященний владика Микола Сімкало народився 1952 року в м. Караганді (Казахстан), де відбували заслання його батьки за співпрацю з УПА та підпіллям. Коли родина повернулася в Україну, Микола вирішив стати священиком. Він навчався у підпільній духовній семінарії. У 22-річному віці Микола стає священиком підпільної УГКЦ. Відтоді священицьку діяльність провадить на території трьох західних областей: Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської. Для прикриття від тогочасного режиму влаштовується на роботу пожежником. Отець Микола рятує не одну ікону від загибелі у підпалених комуністами церквах. Згодом у нього назбирується чимала колекція творів сакрального мистецтва, які він ревно оберігає від комуністичної влади.

Отець Микола брав активну участь у виведенні Церкви з підпілля. Був учасником голодування в Москві. У 1989 році відправив панахиду в Івано-Франківську на понищених могилах січових стрільців (сьогодні — Меморіальний сквер). За це його потім заарештували.

«Пригадується мені, як владика Миколай з властивим йому почуттям гумору, яке особливо його вирізняло серед священиків, зауважив: "Взагалі, для мене той незабутній 1989 рік був дуже врожайним як на великі відправи, так і на адміністративні штрафи. А штрафів таких у 1989 році я „назбирав” понад 100"», — пригадав під час проповіді на похороні владики Миколи владика Володимир.

На початку 1990 року, коли катедральний собор в Івано-Франківську повернули УГКЦ, настоятелем храму призначили о. Миколу Сімкайла, а також він став деканом Івано-Франківського деканату УГКЦ. 2 червня 1995 року отця митрата Миколу Сімкайла номінували єпископом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ.

Завдяки духовно-просвітницькій діяльності отця Миколи відкрив двері Катехитичний центр поблизу катедри в Івано-Франківську, засновано перше в Україні релігійне радіо «Дзвони», часопис «Милосердна Україна». Відкрито першу в Україні службу допомоги бідним та знедоленим Карітас, що є частиною однієї з найбільших у світі гуманітарних мереж. Владику громада навіть обирала депутатом Івано-Франківської міської ради.

Ставши єпископом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ, владика Микола збудував катедральний собор у Коломиї, найбільший в Західній Україні, висвятив 60 священиків та дияконів, освятив 32 нові храми. За час його єпископства відреставровано Катехитичний коледж й інститут підвищення богословського рівня для священиків, відкрито дяківсько-реґентську школу і сиротинець, в якому зараз перебуває 12 вихованців. Розпочато реставрацію приміщення для католицького дитячого садка ім. Івана-Павла II.

«Це далеко не повний перелік тих добрих справ, які владика встиг зробити за життя спільно з усіма добрими та ревними людьми, які люблять святу Церкву», — наголосив наприкінці своєї проповіді владика Володимир.