- На чому полягає ваша концепція?
- На усвідомленні себе як людини, що мислить про мистецтво категоріями, сформованими кимось і якийсь час тому. Воно (усвідомлення) допомагає відрізнити те, що близьке власному світоглядові, від того, що є модне. Тобто, авторефлексія як спосіб наслідувати з розумінням того, шо, як і для чого наслідується.
- Прошу тоді сказати, що це за шо, як і для чого?
- Наслідуються певні форми культури, її знаки та символічні розклади, які закорінені, певною мірою, у власній свідомості автора. За допомогою аналогій і натяків, творячи абсурдний контекст у процесі цинічних трансформацій. Цинічний у тому сенсі, який кініки надавали творам мистецтва… Для того щоб виразити свій світогляд, а конкретніше, відобразити, чи пак проілюструвати, свій скептицизм, наприклад, до інтерпретацій творів образотворчого мистецтва чи міфів, до різних ідей, теорій і т. д.
Розмова Влодка Костирка з Лупою Грабуздовим про малярство, «Ґердан», Львів, 1995 р.
Минулого вівторка у львівській галереї «Ґердан» відкрилась виставка Влодка Костирка (триватиме місяць). Для європоцентричних та галицькоцентричних інтелектуалів Львова це прізвище – магічне. Адже йдеться не просто про культового (стильного, ефектного, успішного, розкрученого) художника. Йдеться про головного реконструктора естетичного образу-міфу Львова і загалом Галичини як продукту латинської цивілізації.
Персональних виставок Костирка у Львові не бачили «сто років». Останнім великим проектом, представленим до огляду львівській громаді, був «Арес і Ерос» 2002 року у тоді - просто Львівській Галереї Мистецтв (тепер – Національній та ім. Б.Возницького»). Після неї була ще 2004 року спільна з Євгеном Равським виставка ілюстрацій до «Історії королівства Галичини» у «Дзидзі», участь 2011 року у спільному з Львівською Галереєю Мистецтв проекті Арт-центру Я Галерея «Нові старі» - оце й все. Тому даремно галерея «Ґердан» витрачалась на рекламу – і так би всі прибігли. Хоча, не сперечатимусь, приємно зустрічати на львівських вулицях сітілайти із костирковою елеґантно-іронічною «Галіційською хусткою».
В.Костирко "Галіційська хустка", 2008 р.
Без харизматичної особистості Костирка – художника, історика мистецтва та дизайнера в одній особі, естета, інтелектуала, одного з ідеологів дискурсу галицького сепаратизму – Львів кінця 1990-х-2000-х годі й уявити. Без мистецьких проектів Костирка (скрупульозно продуманий мікс історії, іронії й еротики), без його дошкульно-влучних «поступівських» карикатур, без його епатажних рефлексій латиницею, без створеної за його ініціативи альтернативної «Історії Королівства Галичина», без його галереї королів та еліти часів Галицького королівства, без його малярської романтично-ностальгічної романтики Львова літописного, готичного, ренесансного, барокового, часів «золотої доби бабці Австрії» і улюбленого імператора Франца-Йосифа..., без його концептуальних авторських втручань в екстер’єр та інтер’єр старого центру, без «обжитого» ним простору кнайп «Під синьою пляшкою», «Кабінет-кафе», «CK Lokal», галереї «Три корони» (на жаль, вже зачиненої), винарні «One», ресторанів «Кентавр» та «Mons Pius» ми сьогодні мали б середньостатистичне туристичне місто без «внутрішнього стрижня».
Як зазначив відомий львівський культуролог і музеєзнавець Зеновій Мазурик: «Якщо я довго не зустрічаю Костирка, чи чогось нового з його робіт не бачу, то мені стає якось сумно і незвично. Львів взагалі місто, насичене багатьма символами, значення яких якраз от Костирко і розкриває. Він – людина, яка цей львівсько-галицький історичний простір відчуває і ментально, і когнітивно, і емоційно, і образно, і інтелектуально. Він провокує до заглиблення у цей простір, і до його глибшого прочитання. Це високоосвічена і висококультурна людина, прив’язана до цього місця, яка його освоює і розкриває змісти. Зараз іде тенденція опопсовлення історичної теми туристичним бізнесом. Середньостатистичному туристу не потрібно заглиблюватися, йому потрібно розважитися, кави-пива випити, байок-легенд послухати, сфотографуватись на тлі «галицької Європи»…. А ми тут живемо. Ми за це місто несемо відповідальність. Костирко один із тих, хто навертає нас до цього відчуття відповідальності за це місце, де ти живеш».
«Мені, до речі, дуже імпонує це відповідальне ставлення Костирка до дизайну, – доєднується до думки Мазурика Юрко Бойко. – Йому було б значно простіше за ті самі гроші, чи навіть більші намалювати спокійно в майстерні дві картини, і продати, а не бігати по будові, сваритися з майстрами, переконувати замовників… Але Влодко свідомо це робить. Як він сам каже, я намалюю картину, ти купиш, і вона буде висіти в тебе в хаті, а інтер’єр лишається в місті. Плюс – він є врятований. Тому що я відмовлюсь зробити, прийде якийсь кретин, який цей інтер’єр знищить назавжди. Тобто, ота його свідомість – це теж щось феноменальне».
"CK Lokal" на Валовій (дизайн Влодка Костирка) – присвята улюбленому цісарю. (Фото Р.Шишака)
Ажіотаж побачити нарешті Костиркові роботи відчувався вже в процесі організації виставки, констатує Юрко Бойко: «Приватна рекламна аґенція «Рейдер», коли я звернувся, надала без жодного слова 15 сітілайтів під рекламу. Коли таке було, щоби невелика приватна виставка так у Львові рекламувалася? А міська рада надала мені для промоції весь свій інформаційний ресурс, за що я їй дуже вдячний».
Галерист Юрко Бойко в такий спосіб – виставкою – відзначає 25-річчя свого знайомства з Влодком Костирком. Відповідно на експозиції концептуально 25 творів. Власне Бойко був першим, хто тоді, у 1988-му, розгледів потенціал юного, щойно з училища Труша, Костирка. «Не пам’ятаю, хто – чи Кох, чи Кауфман – привели Влодка на виставку товариства «Шлях», щоби він показав свій живопис, – згадує Бойко. – Це були досить кумедні речі: галерея українських черепів – череп Шевченка, Гоголя, Тараса Бульби, Ніцше, авточереп, який є оце на виставці… Причім легко можна було вгадати, не читаючи підпису, де чий череп. Ще були якісь такі епатажні роботи, де Костирко тримав в руках свою власну відрубану голову, що стікає кров’ю… Хоча в тих ранніх роботах було ще досить багато отого романтичного хлопчачого максималізму-ідеалізму, але дивлячись на ці речі тепер, вже можна впізнати ідеї і манеру сучасного Костирка. Навіть якщо хтось їх не бачив, відразу зрозуміє, що це малював саме він. Я тоді відразу зацікавився, і наступного року він вже брав участь у виставці «Шляху» в Національному музеї». Сам Костирко вдячний Юркові за аванс: «”Шлях” тоді був – ”топ”, зібрав кращих, і тут раптом невідомого кого взяли…»
В.Костирко. "Клеопатра", 1999 р., "Дівчина з простирадлом", 2005 р.
Всі твори на виставці в «Ґердані» – з приватних колекцій. Хоча тут немає монументальних полотен на кшталт «1097», «Персоніфікація Галичина» («На коліна, хами!») чи «Дивізія Галичина», але камерна експозиція, тим не менше, виразно ілюструє еволюцію творчої манери автора від формального візантинізму через неоакадемізм до майже коміксу. Як каже сам Костирко, ця виставка цікава тим, що це не якийсь окремий цикл, всі ці твори малювалися час від часу, тепер вони розпорошені по приватних помешканнях, декількох робіт він навіть не пам’ятає, тож зібрані разом, проявляють якийсь інший ракурс його малярства. Тим більше, що в останні роки він працює над циклами, не пов’язаними з історією Галичини. (Якщо, ясна річ, не брати до уваги кількарічну роботу над інтер’єром легендарного львівського ресторану «Атлас», де на нас вже від вересня, обіцяють, чекає «пантеон достойників королівства Галичина» пензля Влодка Костирка, Євгена Равського і Василя Змієвця – НК). «Не те щоби історичний фактаж вичерпався, – констатує Костирко ці творчі зміни. – Але тоді було важливо, щоби з’явилась ця тема. Тоді це малювалось, не думаючи, чи це комусь потрібне, чи ні».
В.Костирко. "Єдиноріг", 2008 р., "Готика", 2008 р.
На думку ще однієї культової особистості мистецького Львова, Влодка Кауфмана, виставка в «Ґердані» – дуже хороша ретроспекція творчості Костирка: «В контексті міста він існує для певної категорії львів’ян – галицьких снобів, які плекають галицький міф. І для них частина Костирка перетинається з їхніми поглядами, і тому вони вважають його своїм. Хоча Костирко неймовірно різноплановий. І мені він цим страшенно подобається. Він ніколи не переставав мене дивувати. Кожен його наступний крок дивує своєю безшабашністю, наскільки він може бути нахабним в погляді на історію Галичини чи України. Ото, що на другому плані обов’язково має бути багато підтекстів, це дуже важливо для його творчості. Його роботи можна розглядати як ребуси: він стільки там понасплітав різної історичної, феєричної і фантастичної інформації... Але поза тим всім він висловлюється досконалою мовою живопису. Я дивлюся, я кайфую, для мене є образна система, з якою я контактую».
В.Костирко, "Брама – Бляхарська, 1", 2005 р.
Не хочу впасти в патетику, і дуже не люблю порівнянь з класиками, тож утримаюсь від спокусливого епітету, що Костирко – це «наш галицький Матейко». Але він дійсно зробив для українського мистецтва, культури та держави загалом те, що у ХІХ ст. зробив для Польщі Ян Матейко – візуалізував, з нічого, з нуля, з мінімальних відомостей, розпорошених по статтях та літописах, героїчний міф Галичини.
В.Костирко. "Галичани у хрестовому поході"
Фактично – замість дратуватись через недолугі штампи офіційної «селянської» версії минулого України, створив власну, «лицарську», візуалізацію історії земель колишнього королівства Галіції та Лодомерії. І не просто намалював, а укомплектував його солідною історичною довідкою. Дипломовані історики можуть з тим погоджуватися чи ні, але цей масив історичного матеріалу саме завдяки ініціативі Костирка введений хай не в науковий обіг, то, принаймні, в публічний інтелектуальний дискурс. Бо, як він сам завжди декларує, історія має бути привабливою. Костирко-громадянин сподівається, що результати його історико-мистецьких експериментів хоч якимсь чином придадуться в ділянці напрацювань проєвропейського іміджу його країни. На тлі того повного провалу з темою української історії в сучасному українському, доби незалежності, живописі – суцільний кітч, офіціоз і попса, коли ніхто з серйозних українських художників-інтелектуалів в цій темі систематично не працює і не хоче, крім ще хіба частково Євгена Равського, Костирко з його галицькими циклами цей напрямок просто врятував. І зробив це елегантно, розумно, стильно, і, головне, з тією ноткою здорової іронії, яка дозволяє уникнути банальності. На думку Юрка Бойка, чудовим прикладом є присутня на виставці «Галиційська хустка»: «Це, напевне, найкласичніший Костирко, який тільки може бути і по способу малювання, і по закладеній думці».
В.Костирко. "Лемберзький Янус", 2009 р.
За словами самого Костирка, галицька тема з’явилася у нього після повернення з Польщі:
ВК: - Мусило кілька років минути, щоби я встиг розчаруватися в Україні.
НК: - А вона з’явилася з розчарування?
ВК: - Як і в більшості галичан.
НК: - Тобто, це була така втеча в минуле від невтішних реалій?
ВК: - Ні, це був пошук альтернативи. Самі роботи – це привід запустити певний соціальний дискурс. І в цій ситуації, зображене на картині минуле чи майбутнє – немає значення. Головне, що там є та тема, яку даєш, щоби вона послужила інспірації, щоби на ту тему розмовляти. Інша справа, що в моїх картинах все з минулого.
НК: - Уявити майбутнє – то вже або фантастика, або абстракція.
ВК: - Можна було б, наприклад, намалювати краєвиди Львова, де буде присутнє все, що свідчить про столичність, як от має виглядати майбутня столиця Галичини…
НК: - Ніколи не хотілося?
ВК: - У нас з Равським був такий проект, але руки не дійшли.
В.Костирко. "Золота Галичина", 2009 р.
«Для мене дуже важливо, щоби зрозуміли, що таке Костирко як явище сам по собі, – пояснює Юрко Бойко. – Коли ми познайомилися, йому було років двадцять, і він декларував, що хоче навчитись малювати так, як малювали старі художники. Я в житті не зустрічав людини, крім Влодка, яка б настільки цілеспрямовано і послідовно займалась самоосвітою і самовдосконаленням, як він. Мені деколи складно з ним говорити, я боюсь сказати якусь дурницю. До того ж, у нього завжди є ота нотка, як він сам колись писав в своїх текстах, цинізму або кінізму, тобто, потреба все піддавати сумніву. Але це позитивний цинізм, такий цинізм завжди є рушієм прогресу. І третя складова, яка зробила Костирка Костирком, це його навчання в КУЛ-і (Католицькому університеті Любліна), де він здобув не тільки знання, а зовсім інший підхід до історії мистецтва. Там не вчать, хто в якому році намалював картину. Там вивчають обставини і причини її появи. І чому вона саме така. Плюс – його власна здатність до аналітичного мислення. Разом виходить така унікальна «вибухова суміш» манери старих майстрів в комплексі зі змістом, аналогів якої в Україні немає».
PS.
В.Н.: Як би ти означив свій метод? Хто ти є? Ти ні сюрреаліст, ні реаліст, ні плакатист, ні формаліст… Хто ж?
В.К.: Я не думаю, що таке означення щось скаже чи допоможе…
В.Н.: Твої роботи – це наслідки твого думання? Отже, ти – раціоналіст.
В.К.: Раціоналіст, але це мало що пояснює.
З розмови Віктора Неборака з Влодком Костирком на його першій персональній виставці у галереї «Гердан», 30 квітня 1996 р.
PPS. В липні у Львівському Палаці Мистецтв можна буде побачити «іншого» Костирка. Арт-центр Я галерея планує представити велику виставку Влодка Костирка і Євгена Равского.
28.05.2013