Яков Головацкій, предсїдатель виленьскої археографичної комисіи і комитету библіотеки публичної, помер дня 1 (13). мая в Вильнї. Як. Головацкій був сином священика руского, Теодора, пароха в Чепелях, повіта Золочївского. Родився 29 жовтня 1814 р. Школи середні поківчив у Львові в 1831 р. Під ті лїта появилась під впливом романтизму в цїлій Славянщинї, не виключаючи і Галичини, охота, знакомитись з народною піснею, звичаєм і обичаємь простолюдина, і на основі їх розвивати національну словесність. Головацкій взяв в тім руху живу участь, списував піснї, казки, пословицї та другі плоди устної словесности галицких Русинів, і на лад народної піснї став складати перші свої лиричні поезійки. В 1835 р. записався Головацкій на богословскій факультет университету львівского, перервав ті студіи на один рік, удаючись до Пешту, і покінчив їх в 1840 р. Проживаючи в семинаріи духовній познакомився Головацкій з Маркіяном Шашкевичем та Ив. Вагильевичем, і став поручь з ними першим труженником, на поли словеснім галицких Русинів, помістивши твори свої в „Русалцї Днїстровій“ (1837 р. ), над котрої печатанємь трудився сам в Будї. По 1840 р. входить Головацкій в близші відносини з Погодином, славянофилем россійским, ревним збирачем археольогичних памятників. Відносини ті вплинули в якійсь мірї на єго погляди литературні в будучім житю. Скінчивши студіи богословскі, Головацкій був администратором парохіи Микитинцї а відтак парохом в Хмелївцї. І на тім становищи продовжав він свої труди етнографичні. 1848 рік застав єго вже з славою найбільше успособленого до обнятя катедри язика литератури рускої на университетї львівскім. Однакожь яко професор литератури рускої віддався він ревнїйше студіям язика старословеньского, чим розбудженю письменности народної рускої. В часї ери конституційної , коли Шмерлингівским статутом краєвим Русинів галицких засуджено на меншість в репрезентаціи краєвій, пристав Яков Головацкій до опозиціи славяньскої, на котрої чолї станули Чехи, і для демонстраціи удався в 1867 р. на етнографичну славяньску виставку в Москві. Се не могло подобатися нї правительству австрійскому, нї Агенорови Голуховскому. По кількох ревизіях в домі і конфискатї переписки з россійскими ученими і политиками, Головацкій мусїв подякувати за професуру на университетї львівскім і переселився невдовзї в Россію. Зразу старався він одержати катедру литератури „русскої“ в Одессї, коли однакожь министерство просвіти узнало єго до сеї посади неспосібним яко несвідущого язика россійского, Головацкій одержав занятье при архиві виленьскім, де небавом став предсїдателем і де, нагороджений кількома орденами яко чиновник, помер. Яко предсїдатель комисіи археольогичної побирав Головацкій 4.429 руб. 60 коп. річної плати ; яко тимчасовий предсїдатель комитету библіотеки публичної 1.200 рублїв.
Безпосередну вартість словесну для Русинів мають лишь єго давнїйші твори литературні, межи котрими займають перше місце лекціи в оборонї самостійности язика руского і спорий Збірник пісень Русинів галицких і угорских. Пробуваючи в Россіи, писав Головацкій лишь по велико-русски і любив полемизувати з народним движенєм Русинів галицких, котре єго видко непокоїло і котре узнавав він противним своїм пересвідченям, набутим від россійских политиків, фасону Каткова. Яко професор литератури рускої в Галичинї через повних 20 лїт міг був Головацкій дуже причинитись до духового добра Русинів галицких. Становища свого однакожь не зрозумів покійний, а що в табор „обєдинительний“ кромі посторонних впливів кинув єго і слїпий антагониз Поляків галицких , кермованих в 60-їх роках Яном Добжаньским, то рїчь певна. Годї при тім не замітити, що наклонивши в своїм часї богато професорів-Русинів до переселеня в Россію, Головацкій нанїс тим богато духової шкоди свому народови, ослабляючи интелигентну і національну силу галицкої Руси, за що Россія кидала знову в Галичину богато негативного елементу. В родиннім житю не був Головацкій щасливий. Найтяжшим ударом була для него напрасна смерть сина.
Яков Головацкій першими своїми трудами литературними, походячими з чистої душї люблячого свій нарід молодця, положив в трудних часах не мало заслуги і для нас. І ті труди в очех кождого патріота руского най зрівноважать пізнїйшу темну сторону дїланя покійника ! Цеголка, положена ним в починах нашого відродженя литературного, зросла нинї в сильний храм патріотичної дїяльности. Русь остоялась…
21.05.1888