Початки христіяньства в Галичинї.

(Після Ант. Петрушевича)

Апостольскі труди св. Кирила і Методія для просвіщеня Славян не обмежаються лишь на Болгарію, Панонію і Велику Моравію. Ученики обох апостолів і славяньскі про­повідники слова божого заходили і в наші прикарпатскі сторони, де они ажь по рїку Буг благовістили віру Христову і поклали перші основи для просвіти Славян.

В паноньскій біографіи св. Методія го­вориться, що він ще за свого житя вислав в сторони над Вислою своїх проповідників. „Поганьск князь силен вельми сїдя в Вислїх, ругашеся Христіяном і пакости дїяше... Послав же к нему (св. Методій) рече: Добре ти ся крестити, сину, волею на своей земли, да не плїнен нудьма (т. є. си­ломіць) крещен будеши на чюжей земли.“

Коли і кого св. Методій вислав для на­верненя поганьского князя „в Вислїх“, в біографіи не сказано, але все-жь таки тота вістка правдива і важна. О висилцї христі­яньских проповідників в прикарпатскі сторони схоронились перекази і в пізнїй­ших ческо-моравских письменних памятни­ках. В однім з них наводяться навіть імена перших тих мисіонарїв в Польщи і на Руси: „Wiznog in Sarmatia, Nawrot in Russia.

Воєнні забори великоморавского князя Святослава сягали ажь в нашу землю до рїк Стрия і Буга. Доки ішли границї ве­ликоморавскої держави, доти ішла головно і наука Христова за часів Методія. Коли піз­нїйше моравску державу розбили Мадяри, она в більшій части перейшла під власть че­ского князя Болеслава I.

Року 974 основане було латиньске єпи­скопство в Празї, а границї єго, після гра­моти папи Венедикта VI, сягали до рїк Буга і Стрия, обіймали про-те і місто Перемишль. Нинїшна Галичина (дієцезія пе­ремиска враз з епископством холмским і більша часть львівскої архидієцезіи) нале­жала тогди під власть епископів ческих, отже мусїла мати вже христіян. В ту пору в Чехіи і в Польщи обряд грецкій усту­пив місце латиньскому — безперечно ста­тись так мусїло і в нашій Галичинї.

Около р. 930 Червеньскі городи (Чер­вень, Перемишль, Белз) піддались були поль­скому князеви Местьку I. і не входили в склад Руси, здаєсь тому, що згадана область була христіяньскою, отже предки наші волїли получитись з „крещеними“ Ляхами, як з своїми братьми-язичниками. Религійні погля­ди в давних часах були більшої ваги, як звязи племенні. Ажь князь рускій Володимир Великій відобрав р. 981 Червеньскі городи від Польщї назад, а відтак р. 993 заняв всю землю нашу над Днїстром. Послїдний похід предприняв Володимир вже по при­нятю христіяньства і, по свідоцтву одної лї­тописи, він „ходил к Днїстру с двумя е­пископи; построїл в земли Червеньской град, во свое імя Владимерь, і церковь пресв. Богородици; остави ту епископа Стефана, і возврати ся с радостію“.

Хрещенє жителїв в приднїстрянь­ских сторонах не могло-би так скоро до­конатись, як би в тім краю, в сусїдстві Великої Моравіи, не було христіяньство вже з-давна знане. А в Червеньских землях христіяньство таки вже ва добре було розжи­лось і розцвило, коли князь оснував там епископство і навіть готового владику при­вів туди з собою. Поступок той характе­ризує розвагу і розмисл князя. В сусїдній Польщи був вже заведений обряд латинь­скій; наші предки безперечно пійшли були за прикладом Поляків. Нове Владимирске епископство, стоячи на сторожи греко-славяньского обряду, тим самим стануло і на сторожи Руси.

Що і перед Стефаномь були епископи в Червоній Руси, свідчать давні записки церковні. Так н. пр. вже під роком 988 згадуєся Владимирскій (після нинїшної тер­минології: Лодомерскій) епископ Тома, родом Грек, — а уніятскій митрополит Лев Киш­ка, бувшій епископ Владимирскій, в своїх історичних записках називає Стефана вже з ряду шестим епископом. Той довгій ряд епископів каже нам догадуватись, що пер­шій владика нашої землї жив в часах св. Методія і очевидно з єго рамени поставле­ний був епископом для Червеньских го­родів.
— — — —
Що-жь з всего того виходить? Охрещенє так теперь званої Червоної Руси не мало нїякої звязи з охрещенєм Володимира Великого і Кієвлян. У нас вже на більше, як 100 лїт перед Володимиром, розвивалось і цвило христіяньство; ю­вилей охрещеня наших предків вяжеся з іменем св. Методія, а не з памятею кієв­ского князя.

Тай се цїкавий появ, що ми беремось за 900-лїтний ювилей охрещеня галицкої Ру­си, а тимчасом перед 900 роками тота Русь навіть не належала до країв Володимира Великого і в загалї не підлягала ще жад­ному з Руриковичїв. Світскі обходи з виразною партійною прикметою, як то проєк­тує общество ім. Качковского, надаються як вайменше в Перемишли , бо Перемишль — то один з Червеньских городів, котрий 900 лїт назад належав до складу Польщї. Думаємо, що не принесе то нїякої користи нашому народови, коли викличемо безпотрїб­ні контр-демонстраціи з польскої сторони і дамо нашь нарід ще більше баламутити политичними агитаціями.

Остаточна наша гадка така: Скрізь в галицкій Руси з найбільшим торжеством обходитись повинна по наших церквах па­мять Володимира Великого, тілько-жь нехай то буде обхід церковний, без примішок политичних і партійних, бо таки в виду історіи не мають нї найменшої підстави. Для нас народний ювилей припадає ажь в роцї 1893 — тогдї як-раз 900 лїт, коли Володимир Вел. відобрав Червеньскі городи від Поляків і вже стало прилучив до Руси.

________________________________

*) Гляди: „Краткое історическое ізвістіе о введеніи христіянства в предкарпатских стра­нах во времена св. Кирилла і Меѳодія тихже учениками і проповідниками — составил A. С. Петрушевичь. Львов, 1882.

Дѣло, ч.104, Второк 10 (22) мая 1888